І лине, мов птах, увертюра дороги...
І лине, мов птах, увертюра дороги,
повні очі і вуха музики слів.
Повен квіту— цей день, повен сонця і Бога!..
Аж до обрію — далеч степів.
Аж до крові — цей плин, аж до болю —щемуча
тривога.
Поєднались розлуки і стрічі — у спів!
Аж до тиші — слова, весна — до знемоги...
Аж до обрію — далеч степів.