Орисе! Любо! Світ страшний...
Орисе! Любо! Світ страшний.
Що нам святе, і не шукаймо в ньому.
Тобі немає власної Весни,
мені ж в літах уже не мати дому.
В літах— неволя, північ і сніги.
Й того не буде — камера смердюча!
Вкраїни спогад дорогий...
Степи й степи, дніпрові кручі.
Благословлю все болем і добром.
Довкола ж пустка безгомінна.
І тільки ви — далеко над Дніпром,
мій рідний берег і моя Вкраїна.
Отак йдемо, під тягарем обоє.
Чуття німі і думка під гобоєм.