Третя тиша
Цикл
■
День, мов хвиля одна, — зітхає,
пам’яттю світу пахне печаль.
Тиша і далеч нічого не знає,
трави і квіти росою мовчать.
Повно й прозоро. Чисто. Глибоко!
Витікає з-під кореня ліс.
Камінь і води. Спокій.
Хто нам цей ранок приніс?
■
На вічності настояне колишнє,
Воно пройшло почерез дні.
Немов з руки —хлюпнулося у тишу...
Заходь, мій спогаде! І ти журбу приніс?
Сідай і будь! Ми юності не рушим.
Нехай вона просторо снить...
Почерез світ, якщо й зберіг я душу,
моєї в тім нема вини.
■
Яблуко тіла твого. Літо.
Тиша тече і тече.
Зупинилась на нашій з тобою сльозі Неділя...
На одному і тому ж зупинилося все.
Жінка. Жито. Небо.
По дощі земля.
Шлях один — до Тебе!
Відстані — болять.
■
Безконечна мово!
Все довічно є.
Ранок в світі знову,
рідне все, моє.
Слову світить слово,
хвиля хвилю б’є.
■
Росту крізь тебе, мов лечу крізь тебе!
Далекий світ — краса яких небес!?
Летить блакить! І хмари лебідь —
летить крізь простір весь.
Таємниця кличе таємницю.
Очі — в очі, губи йдуть до губ...
Ненароком стрілись наші лиця,
і відтоді лет один нам люб.
■
Я хочу хмар, багато хмар і тиші.
Я чую спів — то линуть небеса.
Печалі скільки в просторі колишнім!
Високий грім, що в нім росте сльоза!
Вперед, мій коню, — поле це довічне.
Довічний шлях наш, доля наша — там.
Далеко—Дім, попереду лиш — стріча...
І світить сонця шабля золота.
■
Зоря на північ неба...
Далеко ж як іти!
Мовчать довкола тебе —
світи, світи, світи.
Зоря на північ неба,
на вічність всю одна.
Прощально впали верби...
Задуми глибина.
Зоря на північ неба...
Як вічно їй — самій!
Як мало в світі треба,
щоб мати все! Амінь!
■
Третя ніч. Тиша третя настала!
На кров мою впало тривоги крило.
Словом відкритим промовила Далеч:
що буде, що є, що було, що збулось.
Третя ніч. Тиша третя настала!
Все до себе прийшло, все тече...
Відстані й суму! Світу і жалю! —
Як вічності й тиші в глибинах ночей.
Кров’ю і зростом, рукою — до ранку.
Над ким зупинився він, досвітку німб?
Тайна страшна, без глибин і останку... Поза
третьою тишею — грім!
