І затоплює сон мої луки, що ген простяглися...
І затоплює сон мої луки, що ген простяглися...
Це весна — не весна, тільки ж тане усе і спливає.
Прибуває вода, із далеких долин прибуває,
вода з пам’яті рине й тече.
І затоплює сон мої луки, що ген простяглися.
Води більша і більша... Це ж води небес.
Я дивлюсь у їх люстро і бачу Тебе.
Це весна — не весна. Я і сам вже як води.
Чи як сон, чи як луки, як даль...
Я належу воді, мене даль полонила.
Прибуває мене і не буде мені просинання.
Ген затоплює сон...