Призахідне світло — прощання...
Призахідне світло — прощання.
Як тихне воно, зника!
Тиші ростуть Монблани —
в далечі, у віках!
Простору в світа, туги!
Відстаней не здолать.
Оре цей світ, як плугом,
серця краплина мала.
Дійти б мені тільки до Тебе!
Мов хвиля старого Дніпра,
виглибивсь вечір під небом —
вечора небна пора!
Далеко мій дім! Гори
шлях перейшли мені.
Далеч! Мороз просторить!
Світиться синьо сніг.
Зорі розсипались рясно —
спадають пелюстки-літа!..
Все дивлюся туди, де гасне
вечора рідний ліхтар.
