Лаврів
Ті ж гори, лишені на смуток.
І той же дощ: не падає — димить.
Тече вода... Нічого не забуто!
Тих давніх снів печаль твоя стоїть.
Все, як було, і тільки ти —минулий.
Пройшли літа, на серці інший сум.
Даремно — квіт! Ти, мов осінній вулик,
не посилаєш бджіл своїх в росу.