Євген Маланюк. Беатріче
І знову зустріч. Це вже тричі
У днях життя її зустрів.
Тонке обличчя Беатріче
Прозорий смуток загострив.
Лани. Пшениця колосиста ничить.
Широкий вітер лине злотом хвиль.
Добридень, польовая Беатріче,
Селянська музо цих достиглих піль!
Куди ідеш? Зажевріле обличчя
Ховає марним порухом зусиль.
У кошику вода та хліб і сіль,—
Обід батькам. Не має часу. Кличуть.
Пішла. І тихий промінь ясно згас,
І знов тече земний звичайний час —
Немила праця, визначені стрічі…
Ось — міряй, обраховуй, конструюй,
В умовний час хвилюйся і цілуй,
І гірко знай, що є десь Беатріче.
