Більшу частину свого життя Є. Маланюк провів у вимушеній еміграції. Там він мав змогу вивчати світову літературу в широкому обсязі. Його поетична творчість завжди була зорієнтована на європейські літературні традиції. Кожен із вжитих Є. Маланюком образів — своєрідний «знак», символ, засіб відтворити не тільки думку, а й почуття, емоційний стан, якісний зміст ліричного героя. Поет за допомогою світових образів формує національну свідомість співвітчизників. Включаючи в них і переплітаючи з ними образи рідної міфології, історії, культури, він намагається відтворити високодуховний світ європейської культурної цивілізації, зробити Україну його невід’ємною складовою часткою. Вся інтимна лірика Маланюка наділена гамою почуттів, де сила й щирість підпирається благородством, високістю самоусвідомлення, зрештою тим аристократизмом, з приводу якого чимало написано. Справді, Маланюк, можна сказати, сповідував аристократичність, еволюціонуючи від стихійного бунту проти плебейства в ментальності, від вкоріненого «сільського примітивізму» через «офіцерське», що, за свідченнями знайомих, збереглося в ньому до кінця життя, — і аж до маленьких привілеїв знаного поета в побуті останніх літ. Праця над формуванням національної свідомості, пропаганда ідеї національної єдності та активна культурно-освітня робота — це три основні завдання, які присутні майже в усій публіцистиці Є. Маланюка. Твори
Критика
|