Михайло Драй-Хмара. Долі своєї я не кляну...

Долі своєї я не кляну -
бути луною, будить луну.

Віршиком був я рунних полів -
гнівом на дуків дух мій горів.

Пісня - посестра, степ - побратим, -
вольная воля трьом нам усім.
Двічі я зрадив ніжну сестру.
Потім побачив: без неї умру...

Втретє ми стрілись на чужині,
як запалали перші огні,
і положив святий зарік -
не розлучатись навік.

Брате мій, сестро, любі мої,
вітер жене нас у дивні краї.

З вітром ми щирі: вітер - наш друг, -
хто цей розірве четвертокруг?

Я і посестра, вітер і степ -
ніжність і воля, сила і креп.

Бути луною, будить луну, -
долі своєї я не кляну.

1925. ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ, 1925, ч. 9, с. 22. Передрук із збірки ПРОРОСТЕНЬ, 1926, с. 13-14.