28.04.2016
eye 398

Михайло Драй-Хмара




(1889-1938)

Михайло Драй-Хмара, як і всі українські неокласики (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, О. Бургардт - письменницьке угрупування, до якого у 20-х роках належав поет), тяжів до "чистої" лірики бодлерівського типу. Глибоко усвідомлюючи високий сенс громадянського пафосу Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, висловлюючи в окремих віршах активне розуміння життя і творчості, він намагався повсякчас відсторонюватися від програмової поезії.

Із неокласиками (М. Зеровим насамперед) його єднала ретельна робота над словом, раціональний тип художнього мислення, здатність синтезувати заземлену картину описів (переважно природи) з глибинними філософськими узагальненнями.

Однією з прикметних рис лірики М. Драй-Хмари вважають тяжіння до філософічності. У центрі його поетичної уяви перебуває динамічне відчуття власної єдності з універсальними заковами всесвіту. Естетизм поета активний, що потверджується домінуючою в його творчості емоційною інтенсивністю життєпізнання і життєславлення.

Важливу частину світогляду М. Драй-Хмари становить його пантеїзм. Ліричний герой переважної більшості творів - людина, що прагне вдосконалити світ, духовно споріднитися з природою.

Поетична спадщина М. Драй-Хмари вказує на її глибинну символічність — у своїх мріях митець створив світ прекрасної України. Його поезія позначена рисами сюрреалізму, елементами позараціоналістичної поетичної мови. Маємо своєрідний варіант "неокласицизму" М. Драй-Хмари, в якому синтезувалися елементи символізму, реалізму та класицизму.

Біографія

Твори

Критика
Вибір редакції
up