Михайло Драй-Хмара, як і всі українські неокласики (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, О. Бургардт - письменницьке угрупування, до якого у 20-х роках належав поет), тяжів до "чистої" лірики бодлерівського типу. Глибоко усвідомлюючи високий сенс громадянського пафосу Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, висловлюючи в окремих віршах активне розуміння життя і творчості, він намагався повсякчас відсторонюватися від програмової поезії. Із неокласиками (М. Зеровим насамперед) його єднала ретельна робота над словом, раціональний тип художнього мислення, здатність синтезувати заземлену картину описів (переважно природи) з глибинними філософськими узагальненнями. Однією з прикметних рис лірики М. Драй-Хмари вважають тяжіння до філософічності. У центрі його поетичної уяви перебуває динамічне відчуття власної єдності з універсальними заковами всесвіту. Естетизм поета активний, що потверджується домінуючою в його творчості емоційною інтенсивністю життєпізнання і життєславлення. Важливу частину світогляду М. Драй-Хмари становить його пантеїзм. Ліричний герой переважної більшості творів - людина, що прагне вдосконалити світ, духовно споріднитися з природою. Поетична спадщина М. Драй-Хмари вказує на її глибинну символічність — у своїх мріях митець створив світ прекрасної України. Його поезія позначена рисами сюрреалізму, елементами позараціоналістичної поетичної мови. Маємо своєрідний варіант "неокласицизму" М. Драй-Хмари, в якому синтезувалися елементи символізму, реалізму та класицизму. Твори
Критика
|
28.04.2016
451
Михайло Драй-Хмара
19.06.2021
195
19.06.2021
249
19.06.2021
175
19.06.2021
310
19.06.2021
218
30.09.2020
276
29.09.2020
341
29.09.2020
184
29.09.2020
248
13.09.2020
273
11.09.2020
254
28.04.2016
994
28.04.2016
664
28.04.2016
1478
28.04.2016
1378
28.04.2016
6506
28.04.2016
21467
28.04.2016
3210
Популярне
Вибір редакції












