Літературний конкурс Книжкова Пара Плюс
Якщо вам сподобався цей твір, ставте лайк та робіть репости у соцмережах. Допоможіть автору посісти призове місце у конкурсі Книжкова пара Плюс.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Олексій Орел, Полтавська міська централізована бібліотечна система
Старий охоронець, за звичаєм, обходив свою територію. Чутно лише було його кроки, здаля чулось радіо, а ще далі чулось скрипіння швабри, якою мила підлогу його дружина Орися. Територія, яку обходив охоронець Панас, знаходилась майже посеред міста, у старій будівлі Ратуші, поруч з ринковою площею і в документах охорони числилась під №7891, або «Ринкова бібліотека». Раптом Панас почув дивний звук, як нібито щось пересувають важке по старому паркету. Охоронець Панас знав, що такий паркет є лише у читальній залі бібліотеки, куди він швидко та тихо поспішав, щоб впіймати злочинця.
Зайшовши до читальної зали, у мерехтливому світлі, побачив старі стелажі та каталоги, що лишились у спадок бібліотеці від ратуші. Зробивши на ручному ліхтарику більш яскравіше світло, побачив, що центральний стелаж відсунуто від стіни, а з-під стелажу видніється світло та якесь дивне бурмотіння. Зазирнувши за стелаж, побачив невелику кімнату, попід стінами якої стояли старовинні стелажі та каталожні шафи, посеред кімнати стіл зі свічкою, а поруч з однією каталожною шафою жіночку, що бурмотіла собі під ніс, перебираючи щось в шухляді зі словами: «Немає! Немає! Але де ж вона?». Але що це була за жіночка!!! Стара, згорблена, в обшарпаній одежі, з маленьким гострим обличчям, геть побриженим глибокими зморшками. Очі в баби червоні, а ніс так закарлючився, що на підборіддя звисає, зубів у роті лиш декілька. Шкутильгала стара, на костуру спираючись: так і здається, що ось-ось поточиться і вріжеться гострим носом просто в землю. Велика голова з сивими пасмами волосся, що виднілись з-під хустки, тоненькі руки на невеликому тілі,
Зібравшись з силами та хоробрістю Панас запитав стару:
- Шановна, Ви хто і як сюди потрапили?
Стара здригнулась, обернулась на голос охоронця, придивилась підсліпуватими очима:
- Я – Параска! Шукаю книгу! А потрапила через ці двері, - показуючи на невеликі двері, що знаходились праворуч від Панаса, але такі маленькі, що пройти спокійно могла лише відвідувачка.
- Шановна! У Вас дуже дивне ім’я для сьогоднішнього дня! Ви звідки?
- З нашого ж міста! Ви – Панас, син тітки Наталки, що жила за горою. Але… Якийсь старий!
- Та і Ви не молода, - зазначив охоронець.
- Знаю я, але це та стара!
- Яка стара!
- Ох, зараз розповім, але моя історія сумна та довга. Сідайте та слухайте уважно, можливо, Ви мені допоможете! Я була не така, як зараз – стара та огидна. Коли ця історія почалась, мені було лише 12 років. Моя матінка Ганна продавала на ринковій площі різноманітну городину: зелень, огірочки, помідори, картопелька, часничок. В той день я допомагала матінці на ринку з зеленню, а коли їй не допомагала – читала в бібліотеці ратуші книги з історії. Раптом підійшла стара пані, представилась як фокусниця-ворожка Ксана Маліволенко. Не стільки ця пані купляла, як критикувала не обґрунтовано крам матінки, що мене образило. Ще ця пані тримала в руках давню книгу, гортала її сторінки, вдивляючись на прилавок та звіряючись з книгою. Я до неї звернулась: «Пані, Ви будите брати товар чи дивитись свою книгу?». Вона загадково посміхнулась: «Нічого! І ти згодом такою будеш!». Я знову не витримала: «Так будете брати крам матінки чи будете перегортати тоненькі сторінки вашої книги?». Вона мені у відповідь: «Нічого! І в тебе буде тоненькими». Довго вона перебирала наш товар, м’яла його, але нічого не брала. Я знову до неї, бо мені це не подобалось, що псує своїми руками товар:
- «Книга у Вас велика, а капусту краще беріть». Вона мені у відповідь: «Нічого! І в тебе буде велика і довга. І це тебе гнутиме до землі, як і мене ця книга». Потім вона звернулась до матінки: «Пані Ганно! У Вас така гарна, красива, але гостра на язик дівчинка! Вона сильніша за мене, а я вже не в тому віці та не донесу товар! Відпустіть зі мною, хай вона мені допоможе, а я з нею розрахуюсь!». Взявши товар у матінки, що придбала пані Маліволенко, ми пішли. Вона повела мене вуличками через все місто, забрала товар, вставила невеличку бутоньєрку з диких квітів, що солодко пахли, поклала в кишеню декілька золотих і сказала: «Дякую дівчинко за допомогу. Тепер можеш йди до матінки! А зустріч зі мною запам’ятай, а букет не викидай!». Я повернулась до матінки, віддала їй гроші і пішла до бібліотеки. Читачів у бібліотеці не було, лише я. Раптом біля себе я почула голос: «Ти будеш такою, як зараз, тільки тоді, коли повернеш мою книгу на місце. Запам’ятай назву «Proclymas Herbalist's Guide». Я обернулась, але нікого не було. Раптом мене потягнуло в сон і я заснула. Прокинулась я у читальній залі, поглянула на годинник, було лише 9 година, але не зрозуміла – ранку чи вечора. Щоб уточнити, виглянула у вікно і здригнулась! По вулиці їхали повозки, але без коней, вулиці освітлені, але розсіяного світла газових ліхтарів я не побачила. Але здивував мене мій нинішні вигляд. Я згадала слова пані фокусниці-ворожки, зрозуміла, що єдиний вихід - тільки знайти книгу, і тоді чари зникнуть. Але її в цих каталогах не має!!! Де вона може бути?
- Зачекай, Параска! Ти тут все оглянула? Не має?
- Майже все! Залишився каталог з позначкою «Інкунабули». Зараз подивлюсь.
- Як віддали? Могли знати читачку. І не одна твоя знайома бібліотекарка, а твоя дружина! З ким це ти тут теревені розводиш? А, зрозуміло! Жінка! Ви хто такі?, - звернулась прибиральниця Орися до Панаса та Параски.
- Пані, я шукаю у цій бібліотеці рідкісну книгу «Proclymas Herbalist's Guide». Ви мені допоможите?
- Такій, як ви, я можу допомогти за старою звичкою? До того, як я стала прибиральницею, я була одним з кращих бібліотекарів нашого міста і працювала в цій бібліотеці… Відсутнє. Дайте подивитись каталожну картку. Ага, зрозуміло! Заповнювала цю картку моя колега, але у віці, пані Олена. Я знаю, де може бути книга. Йдіть за мною.
Вона довго продивлялась каталожні картки, і знайшла картку, прочитала:
- Інкунабула «Proclymas Herbalist's Guide» - не повернуто К.М (18…)…….. Знаходиться…». Панасе, а що таке «інкунабула»?
- Зачекай, дай згадати. Моя давня знайома бібліотекарка розповідала, що інкунабула (лат. incunabula — колиска, початок) — це книжка, памфлет або односторонній відтиск, видрукований (а не переписаний вручну) в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їхній наклад був у межах 100—300 примірників. Тобто це стара, рідкісна книга. Але як таке рідкісне видання могли тогочасні бібліотекарі віддати такій незвичній пані?
Раптом, з-за спини Панаса, почувся голос:
Вийшовши з читальної зали, вони попрямували до архіву. Дійшли до підвального приміщення з написом «Архів ……цької бібліотеки». Внизу на дверях знаходився аркуш паперу, написаний від руки: «Архів перенесено до…». Орися, прочитавши напис, сказала: «Та куди ж ви її поділи?».