Чому наше уявлення про себе може бути хибним

Его, буддизм і Фрейд

Людина – єдина істота, яка здатна до самопізнання і самоаналізу. При цьому великий вплив на сприйняття себе і світу має его, чи внутрішнє «я». Разом з психіатром Марком Епштейном розбираємося, чи можна жити у стані «відсутності его», чи дійсно ми такі, якими звикли себе бачити, і в чому відносно его помилявся Фрейд.

Буддизм зазвичай асоціюється з концепцією «відсутності его». Але як її розуміти, чи можна досягнути стану, і – головне – чи потрібно, адже его – конструктор психіки, яке розвивається у кожного з раннього дитинства і допомагає нам відчувати себе, відокремлювати від реальності й інших людей. Психіатр, доктор медичних наук Марк Епштейн вважає, що в цьому питанні багато плутанини, і коротко пояснює, чому ідея «відсутності его» полягає не в тому, щоб повністю звільнитися від нього, а в тому, щоб сумніватися в історії, яку воно вам розповідає.

Транскрипція виступу Марка Епштейна

Я вважаю, що середньостатистична людина, котра трохи розбирається в психології чи в буддизмі, могла б подумати, що буддійська етика чи буддійське розмірковування про его спрямовані на повне звільнення від нього. В буддійській психології є таке поняття, як «відсутність его», чи «безособовість». Більшість людей, в тому числі і Фрейд, неправильно тлумачать его, вважаючи, що буддизм повністю заперечує необхідність его, наприклад, якщо ми позбавимося від его, то станемо єдині зі всіма і всім. Я вважаю, це неправильно. Очевидно, що ми потребуємо нашого его.

Мій хороший друг Роберт Турман є професором буддизму і релігії в Колумбійському університеті. У нього був учитель з Монголії в 1960-х роках, який часто розмірковував на тему відсутності его чи самозречення:

«Справа не в тому, що ви справжні, ви «справжні», у вас є «Я», але світські люди, не до кінця розуміючи дану тему, звикли думати, що вони «дійсно реальні», а буддизм вчить тому, що віра у вашу власну «дійсну реальність» помилкова. Ми ставимося до себе більш серйозно, ніж це потрібно; насправді наше «Я» не так твердо зафіксовано, як ми вважаємо».

Це народжується зі страху та відчуття ізоляції. Найчастіше це вперше відбувається у два-три роки, коли формується самосвідомість. Тоді дитина починає розуміти «О, тут є людина» і намагається розібратися в усьому: хто вона, хто такі батьки. Его – спосіб самоорганізації, який виходить від інтелекту, як тільки розум стає ясним. Для більшості людей его залишається в такому незрілому стані, коли наш розум та інтелект визначає, ким ми є. Так, наприклад, приймаючи несхвалення на кшталт: «Я недостатньо гарний», - его підкріплюється негативом. Так само его підкріплюється позитивними оцінками, скажімо: «О, я дійсно чогось вартую».

А его любить визначеність, йому подобається безпека, подобається повторення, тому воно завжди намагається підкріпити вже існуюче бачення себе кращими, ніж ми є насправді.

У зв'язку з тим, щоб залучити буддизм в терапію чи у світську аудиторію, потрібно почати трохи сумніватися в его. Можливо, ви знаєте себе не так добре, як вам здається. Можливо, деякі з тих закоренілих ідей, які впливають на вас з самого дитинства і обумовлюють взаємодію з іншими людьми, зі світом, помилкові. Можливо, ви настільки реальні, наскільки вважаєте, і ви могли б спробувати відпустити цю частину.

Про автора

Марк Епштейн - доктор медичних наук, приватно-практикуючий психіатр у Нью-Йорку й автор ряду книг про взаємодію буддизму та психотерапії, серед яких: «Думки без мислителя», «Розпадатися на частини, але не розвалюватися», «Продовження буття», «Відкрийтеся бажанню», «Психотерапія без Я» і «Травма повсякденного життя». Його найновіша книга – «Поради не надані: керування заходами з подолання себе».

За матеріалами BigThink: «Why your self-image might be wrong: Ego, Buddhism and Freud».

Читайте также


Выбор редакции
up