Заходить сонце в золотих лісах...
Заходить сонце в золотих лісах,
На стовбурах палахкотить живиця,
Краєчок хмари, наче блискавиця,
Горить у надвечірніх небесах.
Ти на цей світ не можеш надивиться,
Та ніч з нори вилазить, як ховрах.
Невже вона твій зір оберне в прах,
Невже погасне дня твого дивниця?!
Ні! Все на світі буде берегти
Сліди твого палаючого зору,
Якщо він митий слізьми доброти!
Але як ти підносив очі вгору,
Щоб лиш добути блискавку сувору
І залишати згарища...— тремти!
1968
