Непомітні життя: куди зникають жінки старшого віку у кіно та на телебаченні?
Авторка: Ліза Мур, професорка театрального мистецтва Університету Салфорду.
Як актриса, якій вже за 50, я ніколи не відчувала себе більш непомітною і також не була більш обуреною, ніж зараз. Існує дуже мало ролей для жінок мого віку, і хоча достойні ролі можуть бути зіграні видатними актрисами, такими як Френсіс Мак-Дорманд у «Землі кочовиків», Кетрін О’Гарою у «Шиттс-Крік» або Джейн Фондою у «Грейс і Френкі», таких персонажів і можливостей недостатньо. Ця ситуація глибоко пригнічує, та складається враження, що вона тільки погіршується.
Дослідження 2019 року показало, що у фільмах жінкам старшого віку часто відводять роль другого плану або їх постійно зображують сварливими, похмурими або немічними.
У дослідженні проаналізовано образи персонажів старшого віку у найкасовіших фільмах 2019 року: у Німеччині, Франції, Великобританії та США – з особливим акцентом на жінках, віком від 50 років. Дослідження з’ясувало, що серед актрис першого плану в кращих фільмах 2019 року не було жодної жінки старше 50 років, тоді як двоє чоловіків старше 50 були представлені в головних ролях. А коли жінки старшого віку все ж таки з’являлися на екрані, їх зображували стереотипно.
Інше дослідження, проведене у 2018 році, показало, що лише 35% найкасовіших фільмів того року мали десять і більше жіночих персонажів. Натомість, 82% стрічок мали 10 або більше чоловічих персонажів.
Подібним чином, аналіз понад 10 000 фільмів, знятих у Великобританії між 1911 і 2017 роками, виявив, що гендерний склад у британських кінофільмах не покращився з кінця Другої світової війни. Актриси зазвичай знімаються у меншій кількості фільмів і мають коротшу кар’єру, ніж актори.
Аналіз також виявив, що чоловіки набагато частіше зображують другорядних персонажів, які мають висококваліфіковані професії, такі як лікар.
Керолайн Ноукс, членкиня британського парламенту, голова комітету у справах жінок і нерівності, висвітлила це питання у Twitter, заявивши, що написала до Ofcom (британського агентства, що регулює роботу теле- та радіокомпаній), щоб домовитися про зустріч щодо недостатнього представництва жінок віком від 45 років у телерадіокомпаніях Великобританії.
Замовчування справжнього жіночого життя
Можливо, найбільше турбує те, який вплив це справляє на жінок і дівчат різного віку. Гірка іронія полягає в тому, що багатомільярдна індустрія, яка претендує на правдиве відображення реального життя, по суті, стирає жіночі історії з наших екранів.
А коли на екрані показують жінок старшого віку, телебачення і кінематографічні кастинги часто віддають перевагу акторкам, які виглядають як молоді жінки з гарним тілом та формами. Дослідження в США пов’язують таку практику з розладами харчової поведінки і негативним образом власного тіла серед жінок старшого віку.
Те саме стосується жінок за камерою. Наприклад, 2018 року жінки складали лише 8% режисерів, які працювали над 250 найкасовішими фільмами у США.
Вікторія Мапплбек, професорка цифрового мистецтва Лондонського університету Роял Голловей, нещодавно писала про те, як вона не змогла працювати режисером після народження дитини. Вона говорить: “Мені довелося раптово кинути кар’єру режисерки, усвідомлюючи, що невпевненість фрілансера не поєднується з тим, що я одинока мати. 17 років тому не існувало можливості гнучкого графіку роботи. Тоді від вас очікували, що у вас буде довгий робочий день, і ви мали працювати у вихідні. Я знала, що це буде неможливо, якщо я буду сама виховувати сина.”
Не маючи можливості отримати фінансування, вона взяла справу у свої руки і використала iPhone, щоб зняти новий документальний фільм. Вона отримала премію БАФТА (англ. BAFTAFilmAwards – щорічна нагорода, яка присуджується Британською академією телебачення та кіномистецтва) за зняту на смартфон короткометражку «Пропущений дзвінок».
Жінки за кадром
Працюючи акторкою і сценаристкою, я стала свідком того, як індустрія ставиться до жінок старшого віку. Тому, наприклад, якщо я надсилаю сценарій продюсеру, я схильна вказувати тільки свої ініціали.
Нещодавно я написала і виконала усний виступ, щоб привернути увагу до цієї проблеми, на підтримку кампанії «Дій відповідно до віку», яка закликає до рівного кар’єрного зростання чоловіків і жінок в індустрії розваг.
У моїй статті йдеться про сивих красунчиків – чоловіків індустрії кіно: «вонине сходять зі сцени та екрану, залишаючись в полі зору, поки колегині припадають пилом... вагаючись, чи потрібно зробити пластичну операцію».
Кампанію, розпочату актором і активістом Нікі Кларком, підтримали такі відомі люди, як Девід Теннант, Джулі Ґрем, Джон Сімм, Аманда Аббінгдон, Рей Вінстон і Джульєтта Стівенсон.
Г’ю Кварші, британський актор родом з Гани, який також підтримав кампанію, порівняв відсутність жінок старшого віку на екрані з минулими образами чорношкірих людей на телебаченні та в кіно. Він каже, що на продюсерів та телеведучих потрібно чинити серйозний тиск, щоб спровокувати швидкі зміни та вирішити проблему непомітності.
У рамках свого дослідження для кампанії Кларк виявила, що лише 9% глядачів і глядачок Великої Британії можуть розпізнати на наших екранах більше 15 жінок віком від 45 років, порівняно з 48% глядачів, які легко можуть ідентифікувати більше 15 чоловіків цього віку.
Хоча рівний розподіл гендерних ролей та збільшення кількості жінок старшого віку, які знімаються на телебаченні та в кіно, можуть допомогти вирішити цю проблему, нам справді потрібно, щоб більше жінок за камерою та у письменницьких студіях розповідали історії, які хочуть почути жінки різного віку.
В епоху різноманітних потокових сервісів це повинно бути можливим. Особливо з огляду на те, що жінки дивляться більше телепередач, ніж чоловіки. Зрештою, глядачок потрібно цінувати, як сказано наприкінці мого вірша: «Зрозумійте, зрозумійте, зрозумійте... жінки нікуди не зникнуть».
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Invisible lives: where are all the older women in film and TV?» в журналі «The Conversation» 24 вересня 2021 р.
Переклали студенти групи 22п Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.
