Велика чеська письменниця Божена Нємцова

Велика чеська письменниця Божена Нємцова

О. Л. Мішкова

Божена Нємцова, або Барбора Панклова, народилась 4 лютого 1820 р. у Відні. Вона була дочкою покоївки Терези Новотної і конюха Яна Панкла, які служили у графині Саган. Батьки Божени Нємцової через деякий час після народження дівчинки переїздять разом з графинею у її багатий маєток Ратиборжиці.

В Ратиборжицях, у так званому Старому Белидлі, в бідній халупці проходило дитинство письменниці. З ранніх років життя її було безрадісним. Барунка, як називали Божену Нємцову в дитинстві, була старшою з 14 дітей в сім’ї. Батьки були постійно зайняті, і діти росли без батьківської теплоти і піклування.

Божена Нємцова, живучи по сусідству з графським маєтком, спостерігаючи пусте і безцільне життя графині та її приспішників, невилазні злидні, що процвітали навколо, підневільну працю селян, з дитинства відчула соціальну несправедливість. Велику роль у вихованні майбутньої письменниці відіграла її бабуся Магдалена Новотна, розумна, хоча і неписьменна чеська селянка. Вона знала багато старовинних чеських пісень, казок, героїчних переказів і прищепила своїй онуці палку любов до поневоленої батьківщини, трудового народу, до його потоптаної німецькими загарбниками культури. Розповіді бабусі Божена Нємцова використала пізніше як матеріал для багатьох своїх творів.

Вчилась майбутня письменниця мало. Її офіціальна освіта обмежується початковою школою та курсами рукоділля.

У 1837 р. 17-літня Барунка одружується з Йозефом Нємцем. Дрібний чиновник Йозеф Нємец був передовою людиною свого часу. В молодості він брав участь у празьких студентських заворушеннях 1824 p., за що його було віддано у солдати. Пізніше Йозеф Нємец стає визначним прогресивним журналістом, учасником революційних подій 1848 р. Пристрасного захисника чеської нації Йозефа Нємца до кінця життя переслідував австро-угорський уряд, який через політичну неблагонадійність пересилав його з місця на місце.

Божена Нємцова «колесила разом з чоловіком майже всю країну. Вона об’їздила всю Чехію, була кілька разів у Моравії, прекрасно знала Словакію та інші області Австро-Угорщини. Постійно переїжджаючи, Божена Нємцова щоразу стикалась з проявами австро-угорського деспотизму, сваволі і насильства, спостерігала страшні картини національного гніту.

В літературу Б. Нємцова приходить на початку 40-х років, у період розгортання національно-визвольного руху в Чехії.

Приїхавши у 1842 р. до Праги, Нємцова потрапляє до передових кіл празької інтелігенції, зближується з прогресивними діячами: П. Шафариком, й. Юнгманном, Ф. Челаковським та ін. Празьке середовище пробуджує рідкісне художнє обдарування Божени Нємцової, якій судилось сказати нове, оригінальне слово в розвитку чеської культури, зробити літературу справді народною, самобутньою, глибоко національною.

Якщо згадати, що становила собою на той час чеська література, то можна сміливо сказати, що творчість Б. Нємцової — справді богатирський подвиг. Адже жорстокий національний гніт, який віками тяжів над Чехією, політика онімечування країни, що її запроваджував уряд, привели до занепаду науку, літературу і мистецтво.

У першій половині XIX ст. з розвитком капіталізму епоха застою і змертвіння змінюється порою бурхливого національного відродження. І вже у 20-30-х роках у Чехії утверджується романтичне мистецтво. Чеська література збагачується такими чудовими творами, як «Дочка Слави» Я. Коллара, «Травень» К. Махи, «Відголоси чеських пісень» Ф. Челаковського та ін.

Запалені ідеєю відродження національної культури, поети-романтики шукали опори в трудовому народі, в його багатій усній творчості. К Маха, Я. Коллар, Ф. Чедаков-ський та інші представники старшої чеської літератури вперше в історії Чехії розповідали про життя трудящих, змальовували їх побут, нрави, звичаї. Письменники-романтики, виступаючи проти національного рабства, розробляли історичну тематику, прославляли національних героїв минулого, багатовікову національно-визвольну боротьбу чеського народу.

Та поруч з прогресивними романтиками, які відіграли виняткову роль у розвитку національної самосвідомості народу, в Чехії у ці часи існувала велика кількість бездарних письменників, що наводнили країну низькопробними творами, скроєними за зразками німецьких міщанських романів. Приплив у літературу дрібнобуржуазних елементів був великою небезпекою. Дрібнобуржуазні письменники прославляли міщанський затишок і комфорт, висували на передній план «середню людину», без сильних пристрастей. Проповідуючи «любов до ближнього», вони приховували антагоністичні протиріччя, відвертали увагу читача від пекучих питань сучасності. А це, звичайно, загрожувало підірвати зсередини становлення самобутньої літератури Чехії, гальмувало розвиток національно-визвольного руху.

Перші кроки Божени Нємцової на літературному поприщі були відзначені палким захопленням романтизмом. Літературну діяльність вона починає як поетеса, написавши у 1843-1844 pp. кілька віршів — «Зимовий ранок», «Моя зірка», «Моя батьківщина», «Чеським жінкам» та ін.

Поетичні спроби Б. Нємцової були тепло зустрінуті чеськими прогресивними колами. Але ці далекі від сучасності вірші, які піднімали старі патріотичні мотиви, були ще несамостійними, «без будь-яких відхилень від протоптаної доріжки».

Ранні романтичні вірші не могли задовольнити Божену Нємцову, для якої література стає не розвагою, а життєвою потребою, полем боротьби за щастя трудящих. Божена Нємцова хоч неясно, але вже усвідомлювала необхідність іншого художнього методу, який би дав можливість широко і багатогранно відображувати життя. І, шукаючи нових шляхів творчості, вона звертається до нового художнього жанру. В 1845 p., приїхавши на відпочинок у рідні місця, в Ратиборжиці, Б. Нємцова пише перші казки, які пізніше ввійшли до семитомної збірки «Народні казки і перекази». Серед них такі твори, як «Золоте руно», «Про рибалку і рибку», «Чорна принцеса», «Лебідь», «Про трьох зачарованих собак» та ін.

Казки Б. Нємцової були романтичними, і, як всі романтики, вона велику увагу приділяла питанням етнографії. Але разом з цим «Народним казкам і переказам» властиві всі ознаки майбутньої майстерності письменниці: відображення народних прагнень, народний гумор і дотепність, мистецтво влучної характеристики, народна мудрість і, нарешті, тяжіння до реалізму. Поклавши в основу своїх казок розповіді бабусі, а також матеріал, зібраний під час перебування в різних куточках країни, Божена Нємцова проявила себе як прогресивний знавець історії Чехії, життя трудового народу, його культури.

Казки Божени Нємцової — це казки не про духів, не про таємниче загробне життя, які популяризувались у середовищі чеського міщанства. Це, насамперед, реальна розповідь про життя бідних людей, про їх потреби, інтереси, справедливі вимоги. У казках, відштовхуючись від романтичного мистецтва, Божена Нємцова удосконалює свій реалістичний метод, свою майстерність, працює з творчою сміливістю, з величезною вимогливістю до себе.

У казках, «створених на народному матеріалі, але викладеному більш захоплююче і краще», Божена Нємцова вперше порушує питання соціального звучання. Особливо характерною у цьому відношенні є казка «Покарана гордість», в якій письменниця показує невимовно тяжку долю нещасних тружеників, відданих на поталу експлуататорам. Жорстоку господиню, яка знущається з дівчат-служниць, Божена Нємцова примушує на собі відчути весь тягар народного горя, пережити голод, злидні, безправ’я.

Ці твори Божени Нємцової примусили насторожитися чеських «патріотів», звиклих до тихого, одноманітного життя, без будь-яких потрясінь, без прагнень до чогось благородного, високого. Реакційна чеська критика відчула нове, невластиве чеській літературі ставлення до трудового народу і за це назвала твори Нємцової нехудожніми, звинувативши письменницю в незнанні життя.

Єдиною людиною, яка змогла підтримати Вожену Нємцову в цей критичний момент, коли вирішувалась її доля як письменниці, був Карел Гавличек-Боровський, що повернувся з Росії. Він перший відчув у казках Нємцової щось нове, побачив у них паростки реалізму. В статті «Народні казки і перекази», надрукованій в журналі «Ческа вчела» («Чеська бджола») за 1845 р., К. Гавличек-Боровський називає Божену Нємцову прекрасним поетом, дає високу оцінку її книжці. Поставивши ім’я Божени Нємцової в ряд кращих чеських письменників, Гавличек-Боровський показує поетичну красу і цікавість її творів, підкреслюючи їх народність, самобутність, вказує, що вони донесли до чеського читача «голос самого народу».

У 1845 р. Нємцова переїздить з Праги до Домажлиць, куди перевівся на роботу її чоловік. Тут подружжя прожило всього три роки, але і за цей незначний відрізок часу письменниця добре вивчила життя домажлицьких селян і ремісників. У Домажлицях Б. Нємцова дуже близько стикається з народним середовищем. З великим інтересом вона ходить по селах, розмовляє з селянами про їх життя, бере участь у їх святах, збирає пісні, казки і перекази, тобто, як пише в журналі «Кветы» («Квіти») І. К. Тил, «слухає голос народу», «вивчає, що лежить у нього на душі».

Роки, проведені в Домажлицях, відіграли позитивну роль у творчій біографії письменниці. Близьке знайомство з народом загострило соціальне почуття Божени Нємцової. Романтичні мотиви остаточно поступаються місцем реалізму.

Еволюція поглядів Божени Нємцової позначилась на серії оповідань «Картинки з околиць Домажлиць», які друкувались з 1845 по 1847 р. у журналі «Ческа вчела».

«Картинки з околиць Домажлиць» — новий етап у становленні реалізму Божени Нємцової. До циклу «Картинок з околиць Домажлиць» ввійшло кілька статей, нарисів, художніх оповідань, написаних Нємцовою на сучасні їй теми, в яких було відбито ряд актуальних питань, що хвилював прогресивних діячів Чехії у 40-х роках XIX ст.

Твори даного циклу різноманітні за тематикою, але за задумом вони становлять ніби єдине ціле, і кожний рядок проникнутий любов’ю до обездолених, бажанням усвідомити причини злиденного становища трудящих, поліпшити життя чеського селянства. Головний герой циклу — народ. Вожена Нємцова пише про народ і для народу. І це позначилось не лише на тематиці, а й на мові творів. Одним з перших творів, написаних у Домажлицях і включених до збірки «Картинки з околиць Домажлиць», була невелика повість «Довга ніч». В ній у високохудожній формі змальовуються нрави і звичаї домажлицьких селян, розповідається про сімейні обряди, селянські свята.

Герої повісті — молоді, щасливі люди — дочка селянина Ржиги з села Жернова, Мадленка, «найкраща і найбагатша в селі дівчина на виданні», і син коваля Іржі, «красивий і достойний хлопець». Палко покохавши одне одного, молоді люди без будь-яких перепон знаходять своє щастя.

У повісті «Довга ніч», розповідаючи про життя селян, їх звичаї, Божена Нємцова якоюсь мірою ідеалізує чеське село, яке ще зберегло «добрі старочеські звичаї». Пізніше, в ряді творів цього ж циклу («Сільська картинка», «Сільське весілля на околицях Домажлиць» та ін.) письменниця все частіше звертає увагу на розшарування чеського села, показує злидні, безправ’я найбідніших верств сільського населення, що «прикуте тілом і душею до тих грудок землі, на яких воно в поті лиця добуває свій хліб».

Розкриваючи згубний вплив капіталістичних відносин, які проникають у чеське село, в сім’ю, Божена Нємцова змальовує насамперед безправне становище молоді, засуджує деспотизм батьків, які, підкоряючись шкурницькій моралі буржуазії, в ім’я грошей, становища в суспільстві, не рахуються з почуттями своїх дітей, калічать їх життя. Характерним у цьому відношенні є твір «Сільська картинка», в якому письменниця-гуманістка пристрасно виступає проти шлюбу за розрахунком, показує його згубні наслідки, відстоює чистоту почуттів.

Велика заслуга Божени Нємцової в тому, що вона вперше в чеській літературі змогла розкрити духовне багатство простого селянина, показати, що серед селян часто зовнішня грубість прикриває чисту, палку душу, здатну на справжню любов, яка робить людину кращою і звеличує її.

Глибоко трагічне життя Томеша і Ганни. Обоє вони — вихідці з простих селянських сімей. Ще з дитинства почалася у них щира дружба, яка поступово переросла у велике, чисте почуття. Ці прості, але звеличені душевним благородством, духовно близькі люди не уявляли собі життя одне без одного. Та на шляху до їх щастя стає жорстокість, безсердечність батьків, голий розрахунок. Заборонивши Томешу і Ганні обвінчатись, батьки знаходять для своїх дітей вигідніші партії. Молоді люди не сміють піти проти волі старших, і ця слухняність доводить їх до загибелі.

Зробивши героєм своїх творів представників з народу, письменниця з великими симпатіями створює узагальнений образ чеського селянина.

Чеський трудовий народ — добрий, гостинний, чесний, працьовитий, він має високорозвинуту культуру, йому властивий потяг до освіти. У своїй пам’яті народ дбайливо зберігає і передає з покоління в покоління тисячолітні перекази про героїчне минуле своєї вітчизни. Божена Нємцова вказує, що лише трудовий народ по-справжньому любить свою батьківщину і здатний пожертвувати життям в ім'я її щасливої майбутнього.

Кращим твором циклу «Картинки з околиць Домажлиць» є повість «Туга за батьківщиною». Цей твір — невеличка патріотична картинка, в канву якої вдало вплетене просте оповідання двох селянок — дівчини-чешки Анічки та старої мораванки, які по-своєму папко, щиро люблять батьківщину, свій народ. Вирвані з рідних гнізд, обидві, потрапивши до Відня, почувають себе глибоко нещасними, одинокими. Вони тужать за рідними місцями, рідною мовою, рідними піснями. «Адже це були звуки, — говорить про себе Анічка, — які я пам’ятаю з колиски, вони ввійшли в мою плоть і кров, і без них я не могла б жити»

У Відні, в місті величезних будинків, черствих, егоїстичних людей — інше життя, чужа мова, чужі звичаї. Дядько Анічки та син старої мораванки, у яких вони живуть, — в минулому селяни, що випадково вибились «у люди». Вони одружились з багатими німками, перейняли німецьку культуру, забули свій народ, свою мову і тим самим, підкреслює письменниця, зрадили інтереси своєї батьківщини.

Приїхавши до сина, якого стара мораванка не бачила понад двадцять років, вона з болем у серці говорить: «Я ніколи не думала, що мій син настільки забуде рідну мову, що не зуміє навіть привітатись з своєю матір’ю по-моравському».

І якщо стара мораванка, дивлячись на сина та онуків, нишком плаче, то Анічка — тиха, слухняна, скромна дівчина, не може знести такої зради. Анічку обурює тітка, яка називає її «чеською безтолоччю». Бурю законного протесту викликають у Анічки слова сусідки-німкені, яка ганить чеську культуру. Сповнена національної гордості і людської гідності, знаючи, що буде покарана рідними, Анічка сміливо, чеською мовою відповідає на образу: «...Ця пані мабуть думає, що в Чехії живуть тільки ведмеді? Нехай поїде і подивиться. І хоч у селян у горниці не завжди все прибране і вимите, як у костьолі, все одно у них не хлів!» Таким чином, виступом Анічки Божена Нємцова засуджує тих, хто забув свій народ, зрадив його культуру.

Цикл творів, написаний у період перебування у Домажлицях, викликав у домажлицьких міщан дику злобу. І вони пишуть сповненого ненависті листа Гавличеку-Боровському, який надрукував «Картинки з околиць Домажлиць» у журналі «Ческа пчела». У своєму цинічному листі вони нападають на письменнищо за те, що вона дружить з робітниками та батраками, пропонують редакторові журналу хабара, аби «пані Нємцова була осоромлена не тільки в Домажлицях, а і в усій Чехії».

У відповідь на цей лист Гавличек-Боровський публікує статтю, в якій роз’яснює значення творів Божени Нємцової для розвитку національної культури, підкреслює високу художність її оповідань, їх глибоку народність, говорить про Божену Нємцову як про приклад справжнього служіння вітчизні.

Перед революцією 1848 р. у світогляді письменниці відбуваються значні зміни, оскільки у передреволюційні роки вона особливо гостро відчуває страждання трудового народу.

У 1847 р. в Чехії почався небувалий голод, а за ним розгорілась страшна епідемія холери, яка прискорила розшарування села, загострила класові протиріччя в місті.

Божена Нємцова, яка підтримувала тісні зв’язки з населенням Домажлиць, починає замислюватись над питаннями класової боротьби, переконується, що «необхідно змінити жебрацьке, безправне становище, народу» і «за ці зміни треба безкомпромісно боротись».

В листах і статтях, написаних напередодні революції і сповнених ненависті до експлуататорів, Божена Нємцова змальовує страшні картини народного горя, показує, що інтереси буржуазної верхівки суперечать інтересам трудового народу.

Напередодні революції 1848 p., характеризуючи нові капіталістичні відносини, порівнюючи життя трудящих з паразитичним життям панства, розповідаючи про горе народу, про безпросвітні злидні і політичне безправ’я, Божена Нємцова у листі до своєї подруги Кароліни Станькової писала: «Ти не можеш уявити собі ті злидні, які панують серед бідних. Повір мені, що жодне розпещене панське щеня не їло б того, що змушені їсти ці бідняки. Але і такої їжі вони не мають вдосталь. Скільки витрачається грошей на різні дурниці, скільки їх програється в карти, витрачається на франтівство, а люди помирають з голоду. О, справедливість! О, християнська любов!.. Коли я думаю про те, як все устроєно і як повинно бути, мене охоплює бажання піти до цих нещасних і показати їм, де треба шукати справедливість!».

І далі: «Не можна його... (народ, — О. М.)... далі три мати, як якого-небудь пса на поліцейському ланцюгу, за допомогою війська і проклять князів». Відчуваючи наближення революційної грози, письменниця продовжує: «Поки собаки на ланцюгу — злодії радіють. Як тільки обірветься ланцюг — їм приходить капут».

Прогресивність поглядів Божени Нємцової проявилась і під час революційних подій 1848 р. Обстановка в Чехії на ту пору була надзвичайно складною. В країні проходили мітинги, збори, маніфестації, учасники яких голосували за програму чеських радикалів, що вимагали самостійності Чехії, демократичних прав, відміни панщини та інших феодальних повинностей.

Йозеф і Божена Нємцови знали про підготовку Празького повстання задовго до його початку. Коли ж, нарешті, спалахнула революція, Йозеф Нємец, як свідчили документи поліції, «вимагав, використовуючи службове становище..., швидкого озброєння і створення місцевої народної армії, відливання куль, подання допомоги повсталим пражанам, поширював листівки, в яких закликав населення домажлицької округи озброїтись не лише зброєю, а й мотиками, йти на допомогу повсталій Празі» '. В документах поліції говориться, що не тільки Йозеф Нємец, а і його дружина поставили перед собою завдання знайомити сільський люд з принципами, що стосуються прав і свободи, підбурювати народ. «Особливо ця пані, — читаємо в цих же документах, — добивалась того, щоб ослабити повагу до влади і уряду». І дійсно, з цією метою Б. Нємцова ходила по селах, читала селянам газети і прокламації, роз’яснювала смисл подій, що відбувалися у країні, закликала до участі в революції. Нємцови підтримували постійні зв’язки з повсталою Прагою, з керівниками радикального крила Празького повстання — К. Гавличеком-Боровським, К. Сабіною, й. Фрічем та ін.

Перелякавшись, австрійський уряд «дарував» конституцію, погодившись на деякі поступки з тим, щоб потім відібрати їх.

Пристрасна захисниця трудового народу, Божена Нємцова одна з перших у Чехії заявила про те, що конституція 1848 р. анітрохи не змінила становища трудящих мас. У своїй статті «Сільська політика» письменниця висміює буржуазну «свободу». «Що ми маємо від цієї свободи, — з гнівом пише Нємцова, — якщо вона не дає нам ні хліба, ні роботи...». Такий погляд на буржуазну конституцію не має аналогій у чеській журналістиці першої половини XIX ст.

Чеська буржуазія і дворянство, злякавшись революційного руху, пішли на зговір з австрійською монархією і допомогли австрійському урядові розгромити Празьке повстання, потопити у крові протест народних мас.

Протягом всієї революції Б. Нємцова мріяла пробитися до її центра, до Праги, щоб взяти безпосередню участь у Празькому повстанні. Однак у Прагу письменниця потрапила тільки у період розгрому революції.

Поборник дружби слов’янських народів, Божена Нємцова багато зробила для популяризації слов’янських культур. Вона прекрасно знала культурну спадщину сербів, перекладала на чеську мову казки із збірок сербського народного епосу, складених Вуком Караджичем. Листувалась з відомим болгарським істориком, етнографом і мовознавцем В. Д. Стояновим. Велику увагу приділяла Нємцова збиранню словацького фольклору, в результаті чого видає «Словацькі казки». Нею написані також «Древності в землі словаків», «Картинки з життя словаків» та ін. Божена Нємцова протягом всього життя збирала матеріали для збірки слов’янських народних казок, яку мріяла написати спеціально для дітей.

Ідучи на початку 50-х років у Словакію і Моравію» Божена Нємцова писала: «Моя мета — пізнати якнайкраще життя слов’янських народів і описати його вірно, правдиво, яким є воно насправді». Дуже цікавилась Божена Нємцова російською культурою. Російська прогресивна література, поряд з соціальною дійсністю Чехії і піднесенням національно-визвольного руху слов’янських народів, відіграла виняткову роль у розвитку світогляду письменниці. Божена Нємцова палко полюбила російську літературу, яка відстоювала ідеї свободи, честі, справедливості, повагу до людини, гостро ставила питання про смисл життя, про обов’язок інтелігенції перед народом, про відповідальність громадянина перед Батьківщиною.

В 40-50-х роках, у період посилених роздумів над новими літературними формами, Божена Нємцова знайомиться з творами Карамзіна, Пушкіна, Гоголя, Грибоєдова та інших письменників, які стали для неї життєдайним джерелом. З любов’ю письменниця вивчає російську мову, що дало їй можливість в оригіналах читати російських класиків, далеко не всі твори яких були перекладені на чеську мову.

У 50-х роках XIX ст. настає новий період у творчості Божени Нємцової, період остаточного утвердження на позиціях реалізму. Менше ніж за 10 років були написані такі чудові твори, як «Бабуся», «Бідні люди», «Село під горами», «Дика Бара», «Хороша людина», «Барушка», «За чашкою кофе», «Пан учитель» і багато інших, які стали наріжним каменем у розвитку реалізму, відкрили нову сторінку в чеській літературі.

В художніх творах Божени Нємцової зображаються провідні процеси чеського життя першої половини XIX ст. Божена Нємцова була чутливою художницею, яка ставила у своїх творах всі животрепетні питання епохи.

Розвиток капіталістичних відносин у Чехії, диференціація села, капіталізація міста, становище чеського трудового народу в передреволюційну епоху, необхідність нової системи освіти, емансипації жінок, піднесення національно-визвольного руху, розвиток взаємовідносин між пригнобленими слов’янськими народами — ось ті великі проблеми, які знайшли відображення у творчості Божени Нємцової.

На початку 50-х років Божена Нємцова стає тим центром, навколо якого групуються молоді письменники-початківці: Ян Неруда, Витезслав Галек, Йозеф Фріч, учасник Празького повстання, який повернувся із заслання, та багато інших. Спираючись на зростаючі сили молодого покоління, наслідуючи передових російських письменників, Божена Нємцова повела непримиренну боротьбу проти реакційної літератури Чехії, за реалізм, народність і самобутність чеської національної культури, за тісний зв’язок мистецтва з життям.

Викривши разючі протиріччя свого часу, Божена Нємцова зробила літературу гострою зброєю проти моральних і соціальних пороків буржуазного суспільства, поприщем боротьби за перетворення світу на більш розумних засадах.

У 1854 р. на сторінках альманаху «Лада Ніола», який видавав й. Фріч, була надрукована повість Б. Нємцової «Бабуся», над якою письменниця працювала близько трьох років. «Бабуся» — твір незвичайний для чеської літератури, він з’явився в епоху змертвіння, зради і застою. Чеський читач зразу ж відчув у ньому щось свіже, радісне, сповнене віри в краще майбутнє, любові до чеського народу, його батьківщини. Яскравими мазками зрілого письменника-реаліста малює Б. Нємцова широку картину багатостраждальної батьківщини.

Надзвичайно майстерно вплітаючи в сюжет твору народні перекази, легенди, і героїчні пісні, вона розповідає про простих трудівників чеського села, які у багатовікових сутичках з гнобителями вистояли проти онімечування країни, зберегли свою національну, самобутню культуру. І над всім цим виділяється надзвичайно виразний образ бабусі, бідної чеської селянки, умудреної великим життєвим досвідом.

В основу твору лягли спогади Божени Нємцової про дитинство, скупі біографічні факти з життя Магдалени Новотної, бабусі письменниці. Та цей твір значно ширший від біографії однієї людини. Підкресливши в характері бабусі риси, властиві народу, — працьовитість, здоровий глузд, щирість по відношенню до людей, душевну чистоту, стійкість під час негод, справжній патріотизм, здатність до самопожертви, — Божена Нємцова створює узагальнений образ пригнобленої, але нескореної Чехії. В образі бабусі втілені суспільні, національні, філософські, педагогічні ідеали Божени Нємцової.

Тяжкий і складний життєвий шлях героїні повісті. Молоді роки бабусі проходять у німецькому місті Кладсько, де її чоловік служив солдатом в одному з полків австро-угорської армії. Під час польського повстання чоловік бабусі, якого послали разом з іншими солдатами у Польщу, загинув. Німецьке командування пропонує бідній вдові залишити осиротілих дітей у німецькому приюті, який готував покірливих, безсловесних слуг для князів та баронів. Але для бабусі — це рівнозначно зраді. «Дітей від себе не відпущу, виховаю їх сама, на своїй мові, за своїми звичаями, — заявляє вона властям Кладська. — В кому тече чеська кров, нехай залишається чехом». Пішки, без копійки грошей, з маленькими хворими дітьми, ледве жива повертається бабуся на батьківщину, хоч знає, що в Чехії її чекає тяжка праця.

Минали роки. Діти виросли і розлетілись в різні боки шукати щастя. Останні роки бабуся доживає в сім’ї дочки Терези, яка, одружившись з німцем, живе заможно, служить ключницею у багатої і знатної княгині.

Живучи по-сусідськи з князівським замком, стикаючись з розбещеними, лінивими слугами, бабуся залишається сама собою: працює, не покладаючи рук, підтримує знайомство з бідними селянами, допомагає в біді ближнім, свято береже народну культуру.

Вже у творі «Бабуся» намічається одна з найяскравіших особливостей останнього періоду творчості Божени Нємцової — схильність письменниці до гострих, соціальних контрастів. Божена Нємцова ніколи не говорить тільки про бідних чи тільки про багатих. Змальовуючи життя невеликого селища, Божена Нємцова насамперед підкреслює корінну різницю умов життя різних верств населення.

Якщо княгиня та подібні їй живуть у достатку, безтурботно, одягаються у шовки та оксамити, то бідна сім’я Кудровиць та інші селянські сім’ї ходять обідраними, постійно голодують, ледве зводять кінці з кінцями і, щоб не вмерти з голоду, їдять білок, ворон, кішок.

У невеликому епізоді, який розповідає про долю дівчини Вікторки, Божена Нємцова, змальовуючи чистоту почуттів простої селянки, розвінчує шкурницьку мораль, егоїзм, розбещеність представників вищих верств населення.

Вікторка була дочкою селянина з села Жерново. В 15 років працьовита, ласкава і весела Вікторка була найкрасивішою дівчиною в окрузі. Багато було женихів у Вікторки, але вона не хотіла виходити заміж без кохання, і .батьки не силували її. Та ось слава про красу і порядність дівчини дійшла до одного німецького солдата. Виходець з багатої сім’ї, розбещена і черства людина, він вирішив скористатись недосвідченістю дівчини, почав її переслідувати. Вікторка, яка спочатку боялась незнайомця, повіривши в чистоту його почуттів, гаряче і щиро полюбила солдата. Добившись того, що дівчина покинула рідне село, збезчестивши її, німецький панич через кілька місяців кидає Вікторку напризволяще, незважаючи на те, що вона скоро повинна стати матір’ю. І тяжко вражена, відчувши всю глибину своєї ганьби, Вікторка, яка не може перенести того, що трапилось, божеволіє. Народивши сина, божевільна мати топить його у ставку.

Зробивши селянську дівчину жертвою представника вищих верств суспільства, Божена Нємцова моральний конфлікт перетворює на соціальний. Письменниця виступає проти людиноненависницької моралі багачів, стає на захист знедолених і принижених.

Правда, у творі «Бабуся» вищим верствам приділено ще порівняно мало уваги. Більш того, центральний образ представника вищих верств — княгині — ідеалізований. І це, безумовно, дещо знижує ідейну цінність твору, вказує на суперечність світогляду письменниці, яка, незважаючи на участь у революційних подіях, ще вірила у можливість усунути соціальні пороки суспільства за допомогою освіти, переконання.

Найглибше соціальні протиріччя розкриті у творах «Бідні люди» (1857), «Хороша людина» (1858), «Барушка» (1852), «У замку і біля замку» (1862) та інших, в яких подана широка картина капіталізації Чехії.

Божена Нємцова, яка була спостережливою, добре знала історію своєї батьківщини і швидко сприймала найменші коливання суспільного життя країни, прекрасно відобразила особливості раннього етапу розвитку капіталізму в Чехії.

Капіталізм у Чехії почав розвиватись порівняно пізно. В той час, коли у ряді країн Західної Європи (Франції, Англії) до кінця XVIII ст. остаточно утвердились капіталістичні відносини, у Чехії, незважаючи на скасування кріпосного права, продовжував панувати феодально-кріпосницький режим, оскільки габсбурзька династія не була зацікавлена у розвитку промисловості на окраїнах. Та під впливом розвитку капіталізму в Австро-Угорщині капіталістичні відносини повільно, але неухильно, проникають і у Чехію. Вже на початку XIX ст. починає створюватись своя вітчизняна буржуазія. Однак формування капіталістичних відносин у Чехії відбувалося надто болісно. Молодій чеській буржуазії аж до революції 1848 р. доводилось у дуже невигідних умовах конкурувати з сильнішим хижаком — німецьким капіталізмом, на боці якого був австрійський уряд.

Революція 1848 р. не звільнила чеську буржуазію від конкуренції, не забезпечила їй вигідних ринків збуту. Однак ціною зради інтересів цілої нації чеська буржуазія добилась деяких політичних та економічних привілеїв.

Твори «Бідні люди», «Барушка», «Хороша людина», «У замку і біля замку» становлять собою ніби єдину соціальну повість, на сторінках якої Божена Нємцова характеризує феодальні відносини в Чехії, а також показує початковий період розвитку капіталізму. Заслуга Б. Нємцової в тому, що вона змогла розкрити кричущі протиріччя між трудом і капіталом, відзначити падіння моральних устоїв буржуазного суспільства.

Формування капіталіста-хижака змальовано на фоні широкої диференціації чеського села, капіталізації міста. Досвідчене око письменниці проникає в багаті замки і маєтки, в убогі халупи селян, у конурки батраків та ремісників. І скрізь вона бачить страшне зубожіння, з одного боку, і казкові багатства — з другого.

Письменниця-реалістка, відобразивши одну з найхарактерніших особливостей розвитку чеського капіталізму, майстерно показала, що, незважаючи на скасування кріпосного права, їв Чехії з кінця XVIII ст. аж до революції 1848 р. спостерігалось потворне суміщення елементів кріпацтва і капіталізму: з одного боку, панщина, особиста і майнова залежність селян від поміщиків, з другого — внаслідок неврожаїв, голоду, напівжебрацького існування безземельного селянства — необхідність шукати заробітку на стороні, у буржуа й ремісника, у багатого чиновника і знатного вельможі. Особливо це відчувалось на селі, де безземельні селяни, які щодня поповнювали армію батраків, повністю залежали від поміщиків, удачливих буржуа, багатих ремісників.

Характеризуючи капіталістичні відносини, Божена Нємцова не показує життя робітників на великих підприємствах. І це не випадково. Основною галуззю чеської промисловості було полотняне виробництво. Недостатньо розвиненій у порівнянні з німецьким капіталом чеській буржуазії у І половині XIX ст. було ще не під силу відкриття великих фабрик і заводів, концентрація всього виробництва в одному місті. Початкові роботи виконувались на селі.

У повісті «Бідні люди» перед нами злиденне чеське село, яке з кожним днем все більше розоряється. Божена Нємцова малює широку картину каторжної праці напівселян-напівпролетарів.

У вогкій, холодній конурі, при мерехтливому світлі скалки, зігнувшись над саморобним верстатом, цілий рік без відпочинку працював селянин, сподіваючись якось звести кінці з кінцями. Хазяїнами селянина стають чеський буржуа і купець, які скуповували пряжу і домоткане полотно за гроші. Підприємці розуміли, що голод — їх найвірніший помічник у розрахунках з селянами: якщо не віддасть полотно один, то другий, злякавшись голодної смерті, напевне продасть, причому за безцінок.

У творах «Барушка», «Хороша людина» та інших Божена Нємцова майстерно розвиває повість про дальшу долю відірваних від села трудівників, які у пошуках заробітку йдуть у великі міста, де «долі людей переплітаються неймовірно, де довірливі серця підстерігають тисячі спокус, де життя суспільства нагадує пінистий потік, який підхоплює і несе човен маленької людини в киплячу безодню».

Неласкаво зустрічає пришельців «невідома чужбина». З великими труднощами влаштувавшись на роботу, воші швидко починають розуміти, що «пани відвертають своє серце від слуг, вважають їх не необхідними помічниками, рівними собі людьми, а рабами... Поки робітник працює до упаду, пани до нього прихильні. Але як тільки сили покидають його, він уже заважає у домі, хоч би він там усе життя прожив».

Мотив голоду і розкоші як один з провідних мотивів у творчості Божени Нємцової найглибше втілений у творі «У замку і біля замку». Це один з кращих реалістичних творів чеської викривальної літератури післяреволюційного періоду, гостра соціальна сатира, в якій надзвичайно художньо, із знанням справжніх пружин антагоністичного суспільства викриті основні протиріччя епохи.

Таким чином, у творах 50-60-х років, протиставивши розкошам злидні, зіткнувши честь з безчестям і продажністю, Божена Нємцова нещадно викриває пороки буржуазного світу і цим досягає гостроти викриття соціальної несправедливості.

Будучи великою реалісткою, Божена Нємцова особливо велику увагу приділяє роботі над образами, показуючи в них типові риси своєї епохи. У післяреволюційних творах письменниця створює цілу галерею образів типових представників світу експлуататорів, зриває з них машкару, вказує, що під пригладженою зовнішністю часто криється огидна душа хижака. Тут і знатні нероби-аристократи, і жорстокі пихаті господині, дружини багатих чиновників, і купці-самодури, і багаті буржуа, і ремісники, що «вибилися в люди», і багато інших експлуататорів, ненависних Божені Нємцовій.

Наділяючи їх різними індивідуальними рисами, вказуючи на різні види їх «занять», письменниця підкреслює те спільне, що було властивим цій купці удачливих ділків, «господарів життя» — жадобу наживи, егоїзм, жорстокість, байдужість до долі вітчизни, народу. Ніби жива постає перед нами огидна фігура багатої німецької чиновниці, майстерно окресленої у творі «Хороша людина». На перший погляд — це набіжна жінка, яка часто відвідує костьол, дуже м’яка у поводженні та мові. Та під зовнішньою вихованістю, люб’язністю і вразливістю чиновниці криються грубість, жорстокість і душевна пустота.

Ця жінка, яку цілком заслужено охрестили «змія», нещадно тиранить своїх служниць, лихословить, лається так, «як і громадський пастух не лаяв би непокірну скотину», постійно ображає почуття власної гідності, національну гордість дівчат, що змушені їй коритись, називаючи їх «тупою чеською башкою», «чеською безтолоччю» та іншими образливими прізвиськами.

Особливо велику увагу приділено новому хижакові — вітчизняному буржуа, який, ніби павук, обплутував народ липкою павутиною невиправданих надій, висмоктував останні соки у трудівників, збирав величезні багатства, розоряв селян, будував на кістках і крові свого чеського брата розкішні палаци, перетворював на жебраків цілі села.

Показовим щодо цього є негативний персонаж повісті «Хороша людина» — мельник з села Єсеніце, «скупій, який готовий був за макову росинку вбити людину». Божена Нємцова показує цього сільського буржуа у його стосунках з селянами. Хижацька хватка багача-мельника проявляється на особистому грунті, по відношенню до селянської дівчини Мадли.

Мадла — найкрасивіша дівчина на селі, і саме з нею захотіла одружитись ця самозакохана «потвора, каліка, богом заклеймована». Заручившись підтримкою вітчима Мадли, людини злої і жадібної, мельник вважає, що у нього всі права на дівчину. Але Мадла ненавидить мельника і на знак протесту тікає з дому. Розгніваний негідник, який вважає, що за гроші можна купити все, навіть любов доброї і чистої дівчини, поклявся надругатись над цією «дочкою бідного хибарника» і покинути її на посміх людям. Та добра відсіч, яку одержав мельник, відбила у нього охоту здійснювати свій жорстокий задум.

Чеських буржуа письменниця показує не тільки в особистих, а і в громадських взаємовідносинах. Це, насамперед, представники сім’ї Матронь, яскраві образи яких подані на сторінках повісті «Бідні люди». У цьому творі Божена Нємцова використовує високохудожній прийом — показує розвиток цілої суспільної системи на історії окремої сім’ї.

Розповідаючи про три покоління чеського буржуа Матроня, від діда до онука, Божена Нємцова просліджує розвиток капіталістичних відносин Чехії більше ніж за 50 років, починаючи з перших кроків буржуазії аж до половини XIX ст.

Старший представник сім’ї — дід Матронь — належав до першого покоління чеської буржуазії, що виділилося в кінці XVIII ст. внаслідок розшарування чеського села. В минулому заможний селянин, енергійна, працьовита, спритна людина, Матронь-старший роз’їжджає по селах, скуповує у селян полотно, продає його в місті великим підприємцям. Хоч дід Матронь зібрав солідний капітал, він скромний у своїх бажаннях і до кінця днів залишається в селі, займається своїм ремеслом.

Божена Нємцова мріяла про нове покоління, покоління фізично і морально здорове, яке зможе змінити атмосферу «жовтого деспотизму» реакції. І письменниця розуміла, що нове покоління може виховати тільки вільний народ.

У творах Божени Нємцової велика увага приділена проблемі освіти народних мас. І це невипадково. У першій половині XIX ст., а особливо після революції 1848 р. система освіти в Чехії була нижче всякої критики. Освіта повністю знаходилася в руках реакційного католицького духовенства, верхівка якого була зацікавлена у збереженні австро-угорського іга в Чехії, у незмінності існуючого ладу.

У початкових школах, гімназіях, університеті та інших навчальних закладах, метою яких було готувати лакеїв для Австро-Угорської монархії, процвітав режим муштри, палочної дисципліни, голої схоластики. Викладання велось німецькою мовою. Учнів примушували зазубрювати цілі сторінки з німецьких підручників, за найменшу провинність жорстоко карали.

Божена Нємцова, як і інші прогресивні діячі, питання навчання підростаючого покоління підпорядкувала важливому завданню свого часу — боротьбі за визволення свого народу. Вона вимагала, як вказував Ю. Фучік, «освіти без всяких компромісів, у неї мова йде не про якусь освіту, не про яку-небудь школу, а про ту, яка є арсеналом духу, де дитина чи молода людина навчиться боротися за світ «безконечної краси і добра», світ, населений свідомими і прекрасними людьми. Нємцова хоче, щоб ця школа була по-справжньому прогресивною, щоб вона просвіщала і визволяла, щоб вона не утверджувала забобонів, вічності безправ’я і не виправдувала відсутності свободи... її думки весь час повертаються до такої школи, яка давала б загальну освіту новій людині для нового людства».

Цікавою в цьому відношенні є повість «Пан учитель», в основу якої покладена педагогічна діяльність просвітителя 20-30-х років XIX ст. Йозефа Юнгманна та інших, прогресивних чеських вчителів, які викладали по-новому,, не рахуючись з вузькими рамками програми.

Головний герой повісті — учитель — насамперед патріот своєї батьківщини, який бореться за справжню освіту народних мас. Він виступає за єдину систему освіти, для дівчаток і хлопчиків, для дітей заможних батьків і дітей бідняків, за те, щоб зробити школу справді народною. Учитель допомагає дітям багатьох тружеників, які через відсутність коштів не мають змоги ходити до школи,, він не бере з дітей бідняків грошей за навчання, постачає їх шкільними підручниками та ін. Учитель — не випадкова людина в школі, він любить свою роботу, працює творчо, з вогником, зацікавлює учнів.

Високоосвічена людина, прекрасний знавець вітчизняної культури, вчитель пов’язує навчання з життям, влаштовує для дітей екскурсії на лоно природи, по місцях колишньої слави чеського народу, прищеплює школярам любов до батьківщини, трудового народу, рідної мови і літератури, розвиває у них почуття прекрасного і справедливого.

Повісті та оповідання Нємцової 50-60-х років ввійшли в скарбницю народної, національної чеської літератури. Народність цих творів проявилась не тільки в актуальності тематики. Велику роль у цьому відношенні відіграла висока оцінка письменницею чеського труженика, його морального обличчя. Загальному процесу капіталізації країни, падінню моральних устоїв буржуазного суспільства Божена Нємцова протиставила здорове начало трудового народу, за яким письменниця признавала права на світле майбутнє. З щирими симпатіями змальовані образи працьовитого і безкорисливого селянина Гаєка, добросердечної і роботящої дівчини-служниці Мадли, дотепної, смішливої батрачки Дороти, майстра на всі руки, муляра Карасека, талановитого музиканта Йозефа та багатьох інших.

У творах до революції 1848 р. і післяреволюційного періоду проявились сильні і слабкі сторони світогляду Божени Нємцової. З одного боку, перед нами — тверезий реаліст, для якого сама правда стала зброєю у боротьбі за новий світ, великий громадський діяч, «який пристрасно закликав змінити голодне і безправне становище трудящих» 3. З другого боку, перед нами слабкий філософ, який встановив правильні погляди на світ, на людей, на відносини між людьми, але так і не зумів зрозуміти, «які сили здатні змінити несправедливий суспільний лад, побудувати справжнє братерство людей». І в цьому полягала та трагедія, яка мучила письменницю все життя.

Божена Нємцова була дочкою своєї епохи, епохи зіткнення двох світів: феодального, що доживав свої останні дні, і нового капіталістичного, що стверджував свою могутність, але який з перших же днів роздирали нерозв’язні протиріччя.

Нємцова часто дає зовсім не виправданий, казковий кінець, вводить резонерів, які намагаються пояснити непоясниме, примирити непримиренне.

Найглибша суперечливість світогляду письменниці відбилась у образах лікаря (повість «У замку і біля замку») та Якуба (повість «Бідні люди»), Якуб — простий селянин, що пройшов тяжку школу життя. Батьки його, що служили у купця Матроня, не витримали тяжкої праці і знущань, рано померли. Жертвою «пустощів» дітей купця стала сестра Якуба, яка, виконуючи дикий наказ своїх маленьких панів, поламала собі ноги і збожеволіла. Якуба ж віддали в солдати, йдучи в солдати, Якуб поклявся помститися купцю Матроню за все горе, яке той приніс його сім’ї. Солдатчина, схопивши Якуба у свої кліщі, ще більше озлобила його. Змучений тяжкою працею, гострими переживаннями, Якуб починає пиячити, пустувати, не підкорятися уставу.

Та ось Якуб несподівано зустрічається з дівчиною-італійкою Маріеттою. Якуб і Маріетта полюбили одне одного. Під впливом почуття кохання Якуб змінює своє ставлення до людей, його душа відроджується для добра. Характерно, що він навіть відмовляється від помсти купцю Матрошо, бо приходить до висновку, що у кожної люди більше хорошого, ніж злого. І хороші почуття треба викликати не помстою, а теплим ставленням до ближнього. І Якуб починає служити народові добром і правдою.

Ідейна програма лікаря, героя повісті «У замку і біля замку» конкретніша. Лікар — представник прогресивної інтелігенції, якій дорога доля народу. Він протестує проти світу насильства і сваволі, ненавидить обивателів з їх пустим, сірим життям, не схиляє голови перед панами, що топчуть національну культуру. В той же час ця чесна, благородна людина мріє про таке суспільство, де всі люди будуть рівними, мов брати, де будуть створені всі умови для вільного, гармонійного розвитку людської особистості.

Однак в ідейному і художньому відношенні образ лікаря досить слабкий. Це, насамперед, — просвітитель, який вважає, що соціальні конфлікти можна врегулювати мирним шляхом. Божена Нємцова не показує образ лікаря у розвитку. Читач так нічого і не дізнався про його життя. З перших же рядків твору лікар постає перед нами, як сформована особистість. Він не має навіть імені. До того ж лікар не учасник подій, а спостерігач, який фіксує факти, щоб потім у зручний момент викласти їх пані Скочдополовій. І цей момент настає. Пані Скочдополова захворіла на холеру. Гості, довідавшись про це, покинули замок, під будь-яким приводом розлетілись у різні боки. З пані Скочдополовою залишився лише лікар, який вирішив перевиховати її, повернути на шлях істини.

Слухаючи лікаря, який змальовуючи людське суспільство, «бичував гострою сатирою пустоту і забобони світу, громив гонор і палко захищав пригноблену доброчесність», пані Скочдополова прозріває. Під впливом лікаря вона повертає собі своє добре чеське ім’я, знищує духівницю на ім’я Жолі, а тисячу дукатів, призначену для догляду за псом і на його пенсію, відкладає для навчання студентів з числа бідних жителів маєтку. За порадою свого вихователя вона складає необхідні документи для заснування приюту для малолітніх дітей і лікарні на шість ліжок, відправляє Войтеха вчитися.

Образ лікаря яскраво розкриває нам весь тягар пошуків вірних шляхів для перетворення вітчизни, які Божена Нємцова пережила в дні жорстокої реакції, в дні революційного бродіння в чеському суспільстві.

Незважаючи на те, що у повістях 50-60-х років Божена Нємцова так і не позбулась просвітительських ідей, якоюсь мірою ідеалізувала окремі образи багачів, майстерно намальовані нею реалістичні картини пустого, лінивого життя поміщиків і буржуа, з одного боку, і злиденного та безправного життя народних мас — з другого, примушують задуматися над соціальною несправедливістю, виправдовують виступ народу проти існуючого ладу, закликають до боротьби за ствердження нових відносин у суспільстві.

Божена Нємцова прожила недовго — всього 42 роки. Постійні негоди, матеріальна нужда, переслідування і цькування поліції, що тривали все життя, підірвали здоров’я письменниці. Особливо тяжкими були останні її роки. Письменниця, що залишила величезну літературну спадщину, яка стала золотим фондом чеської літератури, буквально голодала.

В пошуках заробітку їй доводилось братися за будь-яку роботу, аби тільки врятувати сім’ю від голоду. В останні роки Божена Нємцова працювала сиділкою в лікарні, одержуючи за це копійки.

У серпні 1861 p., домовившись про видання повної збірки творів, Божена Нємцова їде в місто Літомишль, щоб взяти участь у підготовці матеріалів. Але, застудившись, письменниця тяжко захворіла. Видавець відмовився виплачувати їй гроші.

На початку січня 1862 р. хвору Вожену Нємцову перевозять у Прагу. 20 січня її не стало.

На похорон, незважаючи на лютий мороз, прийшли тисячі пражан, щоб провести в останню путь улюблену письменницю.

Божена Нємцова до кінця життя залишалась вірною своїм волелюбним ідеалам, вірила в те, що «вистраждана сила народного гніву проти насильства, яке чинять над ним (народом, — О. М.), несподівано прорветься, і світ освітиться червоною загравою, зміниться соціально, поліпшиться для народу».

В тяжкі роки гітлерівської окупації образ великої захисниці трудового народу надихав письменників Юліуса Фучіка, Марію Пуйманову та багатьох інших. Вони вказують на Божену Нємцову як на приклад самовідданого служіння вітчизні. Сучасна соціалістична Чехословаччина бачить у творчій спадщині Божени Нємцової життєдайне джерело високих і благородних ідей справжнього патріотизму і демократизму. Своєю боротьбою за свободу батьківщини видатна чеська письменниця дорога не тільки народам Чехословаччини. Творчість Божени Нємцової близька і зрозуміла всім волелюбним народам світу, які борються за світле майбутнє людства.

Л-ра: Мішкова О. Л. Велика чеська письменниця Божена Нємцова. – Київ, 1962. – 43 с.

Биография

Произведения

Критика


Читайте также