Художній образ настрою у творчості Амелі Нотомб
С. К. Криворучко
У творі Амелі Нотомб «Страх і тремтіння» 1999 р. події зображуються крізь призму відчуттів головної героїні Амелі. Письменниця розкриває сутність конфлікту Схід / Захід, яка полягає в різності культур у контексті історичного й культурного неусвідомленого на межі ХХ-ХХІ ст. Поетика роману ґрунтується на зображенні однієї сфери реалізації особистості - роботі. Суть японської ідеології висловлюється в тлумаченні роботи як сенсу буття, що стає певною екзистенцією для особистості. Художній світ роману структурований за категоріями часу (1 рік - термін контракту героїні), простору (японська фірма), кар’єрних сходинок (реалізація потенціалу героїні), портретів (екзистенціалістські психологічні характеристики персонажів). Образи героїнь твору Амелі та Фубукі - протиставлені: через їхні стосунки простежуються традиції Японії, японська культура.
Головним у творі постає концепт вибору, який розкривається в конфлікті цивілізацій. Сутність конфлікту полягає у протиставленні східного і західного мислення на грунті японської і бельгійської культур, яке розкривається письменницею в екзистенційній чуттєвості героїні Амелі, що завуальовано розкривається як суб’єкт через об’єкт. У художньому образі Амелі виявляється архетип Артеміди, яка перемагає своїх супротивників за їхніми, «чужими» для неї, правилами гри. Зіткнення відбуваються через виявлення національного історичного неусвідомленого як «дискурсі іншого» в сукупності іпостасей: історія, мова (мислення), культура, традиції. У свою чергу, у цих іпостасях простежується відмінність у ставленні особистості до різного роду парадигм стосунків, а саме: Бог / людина, індивід / група, громадянин / держава, батьки / діти, чоловік / дружина, права / обов’язки, свобода / примушення, рівність / ієрархія.
У своєму романі А. Нотомб, критично зображуючи японську цивілізацію, жодною мірою не намагається викривати недоліки цієї системи, а навпаки демонструє, що вибір героїні-бельгійки спрямовано на екзистенційне пізнання витончених нюансів «іншості», коли Амелі хоче розчинитися (або стати своєю), вивчає чужі правила гри, дотримується цих правил, та перемагає на чужій території.
У творі «Страх і тремтіння» простежується розмитість між жанрами роману та повісті. Із рис, що притаманні повісті, тут є однолінійний статичний сюжет, який у часовому просторі охоплює календарний рік або термін контракту Амелі, велика кількість другорядних персонажів з глибокими психологічними характеристиками, маленьке коло проблем, де робиться акцент на аналізі конфлікту Фубукі та Амелі.
До жанрових ознак роману, які виявляються у творі А. Нотомб, належать тип оповіді (виклад від першої особи), де наратор, як авторитарний творець уявного світу, вступає у діалогічні стосунки з чужими свідомостями, рівноправними з нього. Документальність авторського аналізу полягає в тому, що А. Нотомб використовує для генерування творчої дійсності власні біографічні події. Щоб краще підкреслити цей факт, письменниця називає героїню роману «Страх і тремтіння» власним ім’ям - Амелі, та зазначає у творі історичний час - із 8 січня 1990 року до 8 січня 1991 року.
Пізнання наповнює екзистенційним сенсом життя героїні, яка прагне відчути японську культуру. Так, бельгійка з вищою освітою влаштовується для саморозвитку особистості, який виявляється екзистенційним інтелектуальним вибором, працювати в японську фірму. Вибір героїні сприяє духовній еволюції індивіда, яка простежується в сюжетних вузлах твору, що формують емоційну інтригу. Екзистенційний вибір героїні незрозумілий, здається нелогічним, на перший погляд, у комплексі традицій європейської культури, але у фіналі виявляється його сенс. Події твору здаються гіперболізовано фарсовими. Першою важливою роботою, яку доручили Амелі, оскільки вона бездоганно знала японську мову, було розносити каву та чай своїм начальникам. Вона не справилася із цим завданням, тому що під час чайної церемонії в потенційних компаньйонів фірми - японців - питала японською мовою: скільки шматочків цукру треба додавати до чаю або кави. Виявилося, що цей акт дискредитує фірму, оскільки дуже підозрілим є те, що біла жінка вміє розмовляти японською.
Амелі дуже нудьгувала, увесь час просиджуючи за письмовим столом та нічого не роблячи, тому що до чаю її вже не допускали, а тому вона самовільно взялася розносити пошту. Під час цієї діяльності героїня вивчила дати народження співробітників та їхніх родичів і вітала їх зі святами, демонструючи цим свою комунікабельність і прагнення до контакту. Але, штатний листоноша подумав, що Амелі намагається зайняти його місце, і що його хочуть звільнити. Довелося відмовитися від цієї роботи.
Третьою важливою справою в «самореалізації» Амелі стало спостерігання за перекидними календарями співробітників. Четвертим завданням, у якому простежується покарання, приниження, знущання японця над європейкою, стало звичайне ксерокопіювання. П’ятим завданням, що доручив пан Тенсі, у процесі якого дійсно знадобився інтелектуальний потенціал Амелі, став звіт про ринок бельгійського знежиреного вершкового масла. У творі пан Тенсі вибивається з ряду представників японської культури, оскільки він здатен оцінити належний інтелектуальний рівень європейця та прагне до діалогу з ним на рівних позиціях: «...він дав мені щасливий шанс проявити себе, він надав мені повну свободу дій - у Японії таке трапляється вкрай рідко». Амелі за короткий термін блискуче виконала звіт, за що впала в немилість своєї начальниці Фубукі, оскільки якісна праця за японськими правилами інтерпретується як нескромність, неслухняність, самовисування. «Фубукі Морі багато років промучилася, перед тим, як отримала свою теперішню посаду. Вона не могла змиритися з тим, що ви, пропрацювавши всього два з половиною місяці в компанії “Юмімото”, уже заслужили б просунення по службі».
Шостим завданням, до якого Амелі не мала жодного хисту, стала бухгалтерська праця. Вона не впоралася з дорученим, що призвело до робочого конфлікту, у якому простежується конфлікт цивілізацій. Сьома, і остання сходинка кар’єри в японській компанії, на яку потрапила Амелі, було прибирання туалетів. Цей пост був помстою Фубукі. За те що Амелі, намагаючись висловити їй своє співчуття після приниження начальником Омоті, стала свідком її слабкості, її сліз.
У тексті роману формулюється екзистенційна мета героїні - пізнання світу, яку вона ставила перед собою, наймаючись працювати в японську компанію. Це мета, що передбачає екзистенційний інтелектуальний вибір - самореалізацію особистості, пізнання оточуючого світу через розуміння японської культури. Але амбіції Амелі зазнали значних випробувань: «...коли я була зовсім маленька, мені хотілось стати Богом... ось я й отримала найбільш гідну для себе посаду: прибиральниці сортирів». Таким чином, стає наглядним суб’єктивний емоційний підтекст, коли авторка зображує почуття героїні під час прибирання туалетів у японській компанії.
Якщо спиратися на історичне культурне неусвідомлене єство європейської особистості, то поведінка героїні Амелі викликає меншою мірою почуття нерозуміння й протесту. Справді, згідно з європейськими традиціями, персонаж ще на початку роману мав наговорити купу звинувачень, грюкнути дверима й піти, зберігаючи при цьому свою гідність. Але суть роману полягає в тому, що героїня поводить себе ідеально згідно з японськими правилами і традиціями, коли перебуває в екзистенції пізнання світу. Японський кодекс честі грунтується на терпимості та беззаперечному підкоренні. Якщо ці елементарні правила не виконуються, то індивід «втрачає обличчя». Так само за японськими догмами варто співчувати людині, але ніякою мірою не можна прагнути до покарання та виправлення несправедливості. Серед японських національних рис слід виокремити також донос як виконання обов’язку; заздрість як норму; саботаж як злочин; насильство, жорстокість, приниження особистості; неприйняття індивідуалізму, відсутність прагматизму; уміння тримати удар, здатність переносити всі випробування, «не втрачати обличчя», брати провину на себе; сприймати суїцид як оздоровлення, як своєрідний вихід.
Отже, героїня Амелі в процесі пізнання-екзистенції поводить себе як справжня японка: вона тримає удар, переносить із гідністю всі випробування, у результаті чого їй вдалося, згідно з японським етикетом, «не втратити обличчя». Таким чином, фіналом роману демонструється духовна перемога героїні, яку вона отримала через вивчення й виконання японських догм.
Як екзистант вона занурюється в японську культуру, японські традиції, які лежать в основі конфлікту цивілізацій, що виникає на грунті нерозуміння. Особливе місце у творі посідає «фемінний» культурний комплекс, де авторкою зображується й характеризується місце жінки в японській культурі: «Тільки не думайте, що японка - жертва... вона навіть має чималу владу... Але якщо ми захоплюємося японкою, то передусім... тим, що вона ще не вкоротила собі віку, із раннього дитинства в японці знищують все..., придушують... життєві інстинкти: “Якщо ти до двадцяти п’яти років не вийдеш заміж, ти вкриєш себе ганьбою”, “якщо ти смієшся, тобі не стати вишуканою жінкою”, “якщо твоє обличчя виражає будь-які почуття, ти вульгарна”, “якщо зізнаєшся, що в тебе росте хоч одна волосинка на тілі, ти непристойна”, “якщо хлопець поцілує тебе в щоку на людях, ти шльондра”, “якщо їси із задоволенням, ти свиня”, “якщо спиш із задоволенням, ти корова”... кожна хвилина твого життя підкорена... обов’язку... ти зобов’язана бути стрункою, як очеретинка... товстіти - ганебно. Бути красивою - твій святий обов’язок... Ані хвилини не сумнівайся, якщо тобі треба зробити вибір: укоротити собі віку або спітніти? Пролити свою кров - так само прекрасно, як пітніти - огидно». Слід зауважити, що, іронічно з гумором зображуючи стан речей у японській культурі, А. Нотомб жодною мірою не намагається критикувати або викривати східні норми, навпаки, авторка ставить за мету краще зрозуміти, пізнати та замислитись над «іншим» світом.
Для пізнання японської ментальності Амелі прагне осмислити японську культуру та традиції. Серед них авторка виокремлює сувору соціальну ієрархію, яка грунтується на чіткому дотриманні правил керівник / підлеглий. При будь-яких несправедливих випробовуваннях і покараннях з боку керівника, підлеглий має покірно витримувати всі претензії, «тримати удар». Цей варіант поведінки в японській культурі називається «не втратити обличчя». Щоб «не втратити обличчя», підлеглий повинен завжди брати вину на себе, бути працелюбним, жодним чином не прагнути до індивідуалізму та самореалізації, а навпаки, завжди думати про фірму і свого начальника. Незважаючи на освіту, якою б гарною вона не була, кар’єра японця завжди починається з найнижчої сходинки.
Кодекс японської честі постає на беззаперечному підкоренні, а якщо хтось не хоче підкоритися, він може «втратити обличчя». Японський націоналізм грунтується на непрагматичному підході до справи: замість того, щоб користуватися якісною та швидкою роботою бельгійки, краще довго чекати, поки цю саму справу зробить абияк японець. Таким чином, за японською ментальністю, якісна праця тлумачиться як нескромна поведінка особистості, оскільки вона прагне висунутися з ряду, підкреслити унікальність свого ego, а це може призвести до неслухняності.
Л-ра: Криворучко С. К. Літературна творчість Сімони де Бовуар: еволюція художніх образів / С.К. Криворучко. – Київ, 2012. – С. 410-415.
Твори
Критика
