У мене немає дому: як відпускати матеріальне?

Війна. Час, коли руйнується звичне життя. Діти не відвідують дитячі садочки, не ходять до школи, не займаються у гуртках. Молодь замість навчання у вишах записується у територіальну оборону. Дорослі стають на захист свої землі і думають, як захистити своїх рідних і зберегти домівки.

Війна торкнулася кожного. Хтось збирає гуманітарну допомогу, хтось будує укріплення, хтось взяв до рук зброю. А хтось змушений рятувати і вивозити своїх близьких із-під авіаційних і ракетних ударів.

Коли перший страх за життя відступає, приходить розуміння безповоротності матеріальних втрат – оселі, одягу, побутових речей, всього того, що ще нещодавно робило життя комфортним. Як за таких умов зберігати спокій і не впадати у відчай? За що подумки триматися, щоб жити далі?

• У мене немає дому, але я і мої рідні живі. Живі – отже, все решта теж буде. Цю думку варто повторювати собі як мантру, бо життя – найголовніша цінність.
• У мене немає дому, але поряд є люди, важливі для мене. Це означає, що є спілкування, є стосунки – головні речі, які складають емоційний зміст життя. І саме у взаємодії, спілкуванні, контакті з іншими можна черпати енергію і сили.
• У мене немає дому, але я можу мріяти, будувати плани, визначати ближню і далеку перспективу. Це означає, мати точку відліку «тут і тепер», дивитися вперед і не озиратися назад. Тому що є речі й події, які неможливо змінити і неможливо повернути назад. Однак можна фокусувати увагу на тому, що вдалося зберегти і що можна зробити сьогодні та у майбутньому.

Психологиня, кандидатка психологічних наук Ірина Тичина