За порогом «мінімальної контрінтуїтивності»
Між простотою та новаторством: що таке «ефект мінімальної контрінтуїтивності», чому багато хто не любить незрозуміле мистецтво і що спільного в релігійних сюжетах та «прийнятній творчості».
У 1989 році роботу Роберта Гобера «Пакет з пампухами» ненароком з'їв художник Ед Бжезінскі, сприйнявши витвір мистецтва за реальне частування, у 2001 році прибиральник музею вирішив, що імпровізована інсталяція Дем'єна Герста— просто сміття, і «прибрався» (це один з випадків, коли співробітники музеїв плутали експонати з мотлохом), а поява нових творів сучасних художників і скульпторів переростає у спекотні суперечки в соцмережах. Але ставлення до концептуального мистецтва — це відображення нашого ставлення до всього нового і незрозумілого — від промислового дизайну до фантастичних сюжетів.
За даними дослідження (1) професора і спеціаліста в галузі дизайну Пола Хеккерта, незважаючи на те, що багато художніх напрямів XX століття були новаторськими та креативними, більшість людей вважають за краще дивитися на традиційні картини та реалістичні зображення. Ймовірно, щоб оцінити абстрактне та концептуальне мистецтво, потрібен інший, більш високий рівень знань. Це стосується сфери дизайну. Наприклад, ще одне дослідження (2) Хеккерта показало, що фахівці частіше віддають перевагу машинам з незвичайним дизайном, що відрізняється від інших. Цей цікавий ефект був продемонстрований у серії лабораторних експериментів, коли після виставки автомобілів з інноваційним дизайном учасники починали відчувати себе експертами і згодом віддавали перевагу більш незвичайним машинам.
Свого часу ці дослідження показали, що існує певний рівень новаторства, яку більшість людей здатні приймати. Звичайні та прості об'єкти — це нудно, але надто креативні проєкти сприймаються багатьма як дивна та незрозуміла творчість. Чому так відбувається?
В основі цього лежать звичайні процеси. Коли ми сприймаємо щось, мозок розбиває це на компоненти, які ми можемо розпізнати. Наприклад, коли ви чуєте, як хтось говорить рідною мовою, ви легко можете почути і зрозуміти всі елементи висловлювання; але коли ви чуєте іноземну мову, ви важко орієнтуєтеся в цьому невиразному потоці, і часом навіть не можете визначити, де починаються і закінчуються окремі слова. Вчений-когнітивіст Джим Девіс з Карлтонського університету в Оттаві, який займається питаннями сприйняття та уяви, відмічає:
«Як тільки ми отримуємо новий досвід у якійсь галузі, чи то лінгвістика, чи живопис, чи автоіндустрія, ми дізнаємося все більше відомостей із цієї сфери, освоюємо нові моделі сприйняття та починаємо визнавати їх. «Побіжність переробки інформації» (Processing Fluency), простота розуміння чогось передбачає, чи ми отримаємо естетичне задоволення. Розпізнавання моделей (патернів) сприяє більш ефективному зберіганню інформації в пам'яті і визначає наші судження про красу.
Це багато в чому пояснює, чому деякі витвори мистецтва виявляються незрозумілими, «надто креативними» для того, щоб сподобатися публіці. Деякі фільми з нестандартними сюжетними ходами або режисерськими прийомами, для яких у людей немає відповідних моделей, спантеличують і в кінцевому рахунку здаються нудними. Проте експерти в тій чи іншій галузі, фахівці, в головах яких більше моделей, вміють зчитувати новизну і тому більш терпимі до неї».
Але постає інше питання: чому не все мистецтво настільки просте, наскільки це можливо?
Тому що «інтерес», з точки зору психології, є важливою частиною краси. Якщо речі і явища занадто знайомі нам, занадто передбачувані та примітивні, ми починаємо нудьгувати. Люди — дуже цікаві істоти, які постійно потребують нової стимуляції. Як тільки інтелект вирішує, що ми дізналися все, що потрібно, ми починаємо рухатися далі. Джим Девіс згадує:
«Я пам'ятаю, як підсів на серіал The X-Files, що був сповнений дивних речей, про які можна було довго думати. Коли фільм тільки вийшов, я любив його за достатньо майстерно та вміло пов'язані дуже різні сюжетні лінії. Але найсмішніше було далі, коли я просто почав спостерігати за шоу: я відчув, що мені воно більше не потрібне, тому що я вже знав відповідь на усі загадки, які змушували мене дивитися фільм на самому початку».
Він зазначає, що ці ж закони лежать в основі створення тих чи інших релігій. В Америці дві або три нові релігійні течії утворюються щодня — і в той час як більшість з них є успішною, інші все ж таки не знаходять відгуку в оточуючих. Просто ця невловима грань між доступністю і незрозумілістю застосовується навіть до надприродних агентів, таких як боги. За словами Девіса, надприродні агенти, яких люди вважають найбільш прийнятними, зазвичай відносяться до однієї простої категорії (наприклад, рослина, об'єкт або людина) і мають один або два атрибути з іншої категорії. Приміром, статуя, що кровоточить, — це вірогідно, дерево, що володіє розумом, — вірогідно, людина, яка живе вічно — теж, але не кровоточиве дерево, яке перетворюється на людину і плаче — це вже перебір навіть для обивателя. Прості ідеї, які легше піддаються розумінню, позначаються іноді як «мінімально контрінтуїтивні» (див. ефект мінімальної контрінтуїтивності), і ряд експериментів підтверджує (3), що люди в цілому вважають їх прийнятними і такими, що добре запам'ятовуються.
Релігійні історії, як і фантастичні сюжети, зазвичай, містять звичайні поняття, серед яких іноді трапляються й ось такі мінімально контрінтуїтивні ідеї, необхідні, щоб підтримувати інтерес. Дослідження показали, що це оптимальне поєднання довгострокового запам'ятовування. Занадто багато зрозумілих ідей чи занадто багато контрінтуїтивних ідей запам'ятовуються гірше. Це достовірно як щодо літератури, так і щодо релігії. Вивчення істот (4) з народних казок, які проходять через перетворення, демонструє, що найчастіше об'єкти перетворюються на подібні онтологічні категорії, наприклад, в оповіданнях люди частіше перетворюються на тварин, ніж на рослини. Чим краще процес перетворення у казці відповідає цьому принципу, тим відоміший твір.
Як бачите, у релігіях і казках працює той самий принцип: реалістичні історії розбавляються незрозумілими вкрапленнями, які захоплюють нас і підтримують інтерес протягом усієї розповіді.
Це дозволяє нам по-новому інтерпретувати деякі психологічні особливості творчості. Наприклад, класичне дослідження Томаса Варда (5), де учасникам необхідно було вигадати та намалювати прибульців на папері, показало досить цікаві результати — нормальні люди, на перший погляд, виявилися зовсім не творчим. Більшість намальованих прибульців були простою комбінацією істот, що живуть на Землі: люди з рогами, коні з крилами і т.д. Але це лише показник того, що середньостатистична людина, підкоряючись особливостям своєї психіки, прагне створити найпереконливіші твори, які знаходяться у рамках допустимого відхилення від норми.
Ймовірно, люди тягнуться до речей не з максимальним, а з оптимальним рівнем креативності: вони мають бути досить незвичними, щоб зацікавити, але не настільки, щоби бути тотально незрозумілими.
Посилання на дослідження
- Paul Hekkert, Piet C.W. van Wieringenb «The impact of level of expertise on the evaluation of original and altered versions of post-impressionistic paintings». Acta Psychologica: Vol. 94, Issue 2, November 1996, pp. 117–131.
- Paul Hekkert1, Dirk Snelders, Piet C. W. Van Wieringen «‘Most advanced, yet acceptable’: Typicality and novelty as joint predictors of aesthetic preference in industrial design». British Journal of Psychology: Vol. 94, Issue 1, pp. 111–124, February 2003.
- Justin L. Barrett «Exploring the natural foundations of religion». Trends in Cognitive Science: Vol. 4, Issue 1, 1 January 2000, pp. 29–34.
- Ara Norenzayan1, Scott Atran, Jason Faulkner, Mark Schaller «Memory and Mystery: The Cultural Selection of Minimally Counterintuitive Narratives». Cognitive Science: Vol. 30, Issue 3, pp. 531–553, May-June 2006.
- T.B. Ward «Structured Imagination: the Role of Category Structure in Exemplar Generation». Cognitive Psychology: Vol. 27, Issue 1, August 1994, pp. 1–40.
За матеріалами: «Finding the Perfect Amount of Creativity in Cars & Religion», Nautil.us
Переклала Алла Дубровська