Проти людської винятковості: вона є небезпекою для всіх – як для людей, так і для інших живих створінь
Автор: Джефф Себо, клінічний доцент екології, афілійований професор біоетики, медичної етики, філософії та права у Нью-Йоркському університеті.
У важкій ситуації ви, ймовірно, вважаєте, що людське життя важливіше за життя тварини. Є вагомі аргументи, чому це не так.
У січні цього року 57-річному чоловікові у Балтіморі пересадили свиняче серце. Ксенотрансплантація передбачає використання тварин як джерела органів для людей. Хоча ідея використання звірів для цих цілей може викликати занепокоєння, багато людей вважають, що жертва варта того, за умови, що ми зможемо вдосконалити технологію (чоловік помер через два місяці). Як зазначили минулого року біоетики Артур Каплан та Брендан Парент: «Благополуччя тварин, звичайно, має значення, але людські життя мають більшу етичну вагу».
Звичайно, ксенотрансплантація – не єдина практика, через яку люди накладають тягар на інших тварин, щоб отримати вигоду для себе. Ми вбиваємо більше 100 мільярдів тварин у неволі на рік для їжі, одягу, досліджень та інших цілей, і, ймовірно, ми вбиваємо понад 1 трильйон диких тварин на рік для аналогічних цілей. Можливо, ми не так часто захищаємо таку практику. Але коли ми це робимо, ми використовуємо те саме виправдання: Людські життя мають більшу етичну вагу.
Але чи це так?
Більшість людей сприймають ідею винятковості людини як належне. І в цьому є сенс, оскільки нам вигідно думати, що ми важливіші за інших тварин. Але це твердження все ж таки варто оцінювати з критичної точки зору. Чи дійсно ми можемо обґрунтувати думку про те, що деякі життя мають більшу етичну вагу, ніж інші, в цілому, і що людські життя мають більшу етичну вагу, ніж життя тварин, зокрема? І навіть якщо це так, чи випливає з цього, що ми повинні віддавати пріоритет самим собі так само, як і зараз?
Іноді етики пропонують аргументи, що базуються на здібностях, для класифікації видів відповідно до ієрархії. Наприклад, у книзі «Як рахувати тварин, більше чи менше» (2019) Шеллі Каган стверджує, що ми повинні надавати інтересам людини додаткову етичну вагу, оскільки ми маємо більшу здатність до суб’єктності та відчуття благополуччя, ніж інші тварини. У мене є когнітивні здібності, яких немає у свині, тому я маю інтереси, яких немає у неї. У мене також є здатність відчувати щастя і страждання інтенсивніше, ніж свиня, тому інтереси, пов’язані з моїм благополуччям, у мене сильніші, ніж у неї.
Фахівці в галузі етики також висувають доводи на користь ієрархії видів, що ґрунтуються на відносинах. Наприклад, у праці «На захист дослідів над тваринами» (2001) професор Барух Броуді стверджує, що ми повинні надати людським інтересам додаткову етичну вагу, оскільки ми маємо виняткові взаємовідносини та почуття солідарності з представниками нашого власного виду. Згідно з цією думкою, ми повинні «знецінити» інтереси нелюдських тварин так само, як «зневажаємо» інтереси майбутніх поколінь, бо у нас є особливі обов’язки всередині цих категорій, яких немає між ними.
У відповідь на ці та інші подібні аргументи деякі етики стверджують, що ми повинні повністю відкинути ієрархії видів. Наприклад, філософиня Крістін Корсгаард у своїй книзі «Близькі створіння» (2018) стверджує, що взагалі немає сенсу замислюватись над тим, хто живе краще: людина чи свиня. Оскільки кожен вид тварин має різну форму життя, і ми можемо оцінювати його лише за стандартами, що встановлені у цій формі. Без перебільшення, порівнювати людей і свиней – це теж саме, що порівнювати яблука та апельсини.
Хоча мені здається, що ця відмова від ієрархії видів заслуговує на обговорення, але я хочу захистити окрему думку: навіть якби ми прийняли ієрархію видів на основі здібностей і відносин, з цього все одно не випливало б, що наша поточна позиція людської винятковості є прийнятною. Нам потрібно було б ретельно обдумати, яку етичну вагу мають різні тварини, а не просто стверджувати, що ми важливіші. І коли ми це зробимо, то будемо вражені від наших знахідок.
Зокрема, якщо ми серйозно ставимося до власних аргументів на користь людської винятковості, то результат не в тому, що ми завжди ставимо себе на перше місце, а в тому, що ми іноді це робимо. І коли ми розглянемо масштаби страждань і смертей нелюдських тварин у світі та міру нашої причетності до цього, ми бачимо, що людська винятковість має зворотну сторону: у всякому разі, ми все частіше маємо підстави, що ґрунтуються на здібностях і відносинах, для того, щоб віддавати перевагу нелюдським істотам.
Зрозумійте мене правильно: я тут не для того, щоб заперечувати сильну форму людської винятковості, згідно з якою люди обов’язково мають більше значення, ніж інші живі істоти. Якщо ви думаєте, що будь-який людський інтерес, яким би незначним він не був, має пріоритет над будь-яким нелюдським інтересом, немає значення наскільки важливим, – наприклад, чухання одного людського свербежу має пріоритет над запобіганням 100 000 смертей слонів – тоді проти вашого погляду знайдеться чимало переконливих аргументів, але я не буду зосереджуватися на них тут.
Моя мета натомість – виступати проти помірної форми людської винятковості, за якою люди є відносно важливішими, ніж нелюдські істоти. Якщо ви серед тих, хто вважає, що ми маємо перевагу над іншими тваринами через наші «вищі» здібності та «більш тісні» взаємовідносини, то це самообман. У світі занадто багато нелюдських істот, і наші життя надто переплетені з їхніми, щоб вважати це твердження вірогідним. Ця думка «поміркованих» не така вже й етична, як ви думаєте.
Розгляньмо ці аргументи на користь людської винятковості один за одним, починаючи з аргументів на основі здібностей.
Так, у мене вища здібність до суб’єктності (тобто самовизначення), ніж у нелюдських тварин. Я можу відійти від своїх переконань, бажань і дій та запитати себе, чи маю я підстави плекати їх. В результаті, я можу використати докази та причини для постановки та досягнення довгострокових цілей. На відміну від мене, хробак може робити тільки те, що здається природним час від часу, не зупиняючись, щоб оцінити цей вибір.
Чому ця різниця має значення? Цілком ймовірно, що за інших рівних умов суб’єкти мають ширше коло інтересів, ніж несуб’єкти. Ви вчинили б погано, якби тримали мене в ув’язненні, бо я повинен мати можливість встановлювати та переслідувати свої власні цілі, щоб жити добре. На відміну від цього, ви б напевно не почувалися винним, тримаючи хробака в неволі (з належною турботою), оскільки все, що йому потрібно, щоб жити добре, це, скажімо, повітря, волога, темрява, тепло, їжа та інші хробаки.
На відміну від багатьох тварин, я також наділений ширшим спектром відчуттів благополуччя (тобто відчуваю щастя, страждання та інші емоційні стани). Оскільки у мене складніший мозок, ніж у хробака, я можу у будь-який момент відчувати більше щастя та страждань. А оскільки моє життя довше, ніж у хробака, з плином часу я також можу відчувати більшу кількість щастя і страждань, за умови, звісно, що я живу повноцінним життям.
Чому ця відмінність має значення? Імовірно, за рівних умов істоти з більшою здатністю відчувати благополуччя мають більше чого втрачати, ніж істоти з меншою здатністю. Навіть якщо погано було б тримати хробака в неволі, ще гірше було б тримати мене в ув’язненні. Щодня це шкодитиме мені більше, ніж йому, не говорячи вже про те, що загалом я можу прожити більше днів у неволі.
Я вважаю, що ці аргументи на основі здібностей є обґрунтованими настільки, наскільки це можливо. Розставлення пріоритетів вимагає врахування того, чим кожна людина може ризикнути в тій чи іншій ситуації, і наші можливості є частиною того, що визначає, як багато в нас того, що ми можемо втратити. Але ці аргументи не можуть підтвердити навіть помірну форму людської винятковості. Людські та нелюдські можливості суттєво перетинаються, тому при визначенні пріоритетів необхідно враховувати й інші фактори.
По-перше, ми не завжди здатні здобути вищий ступінь суб’єктності, ніж інші тварини. Ми не вміємо раціонально мислити в ранньому віці, деякі з нас втрачають цю здатність з плином часу, а в декого вона взагалі не розвивається. Тим часом багато тварин мають здатність до запам’ятовування, емоцій, самосвідомості, соціальної обізнаності, комунікацій, інструментального мислення та багатьох інших функцій. Таким чином, людська та нелюдська суб’єктність на практиці суттєво перетинаються.
Ба більше, навіть якщо ми дійсно маємо вищу здатність до суб’єктності, ніж інші тварини, ця різниця може бути меншою, ніж ми думаємо. Наші уявлення про суб’єктність антропоцентричні, оскільки ми розглядаємо цю людську здатність як стандарт, з яким слід порівнювати всі інші її форми. Але хоча й людська суб’єктність, безумовно, вражає, суб’єктність інших тварин не менш дивовижна. І якби ми вивчали здатності нелюдських тварин самі по собі, ми могли б виявити форми суб’єктності, яких бракує людям.
Так само, ми не завжди можемо мати вищу здатність відчувати благополуччя, ніж інші тварини. Якщо наша здатність переживати цей стан є простою функцією складності мозку і тривалості життя, то деякі нелюдські істоти можуть відчувати більше, ніж люди. Наприклад, африканські слони мають приблизно втричі більше нейронів, ніж люди, і вони мають подібну тривалість життя. Отже, виходячи з такого способу порівняння, ці тварини мають вищу здатність відчувати благополуччя, ніж ми.
Більше того, навіть якщо ми маємо вищу здатність відчувати благополуччя, ніж інші тварини, ця різниця знову може бути меншою, ніж ми думаємо. Наскільки ми знаємо, наша здатність відчувати благополуччя може бути не простою функцією складності нашого мозку та тривалості життя. Ми ще на початку вивчення розуму тварин. І хоча може бути так, що, скажімо, вдвічі більше нейронів дорівнює вдвічі більшій здатності відчувати благополуччя, різниця може бути більшою або меншою.
Коротше кажучи, аргументи, засновані на здібностях, не можуть підтвердити навіть помірні форми людської винятковості. Якщо ми думаємо, що люди можуть мати сильні інтереси, навіть якщо нам не вистачає здатності до раціонального мислення (як, звичайно, ми повинні), то ми повинні думати, що нелюдські істоти теж можуть. І якщо ми віримо в здібності людей у випадках невизначеності щодо того, скільки щастя і страждань ми можемо зазнати (як, знову ж таки, ми повинні), то ми повинні зробити те ж саме для нелюдських істот.
Інші чинники також впливають на те, як ми встановлюємо пріоритети.
Наприклад, навіть якщо людина має більше чого втрачати, ніж нелюдська істота загалом, вона може не мати більше на кону в окремих випадках. Припустимо, ви можете врятувати людину від легкої травми або врятувати свиню від серйозної травми. У цьому випадку, можливо, вам слід врятувати свиню.
Аналогічно, навіть якщо людина має на карті більше, ніж одна нелюдська істота, вона може мати не більше, ніж багато нелюдських істот. Припустимо, ви можете врятувати людину від легкої травми або врятувати 1000 свиней від незначних травм. І в цьому випадку, можливо, вам слід рятувати свиней.
Нарешті, мораль – це більше, ніж користь та шкода, принаймні на практиці. Ми ніколи не дозволимо лікарям розводити людей для їх тіла чи органів, оскільки права «донорів» переважають переваги для реципієнтів. Чому б не подумати, що те ж саме може бути справедливо і для нелюдських істот?
Все це викликає серйозні сумніви щодо винятковості людини. Ми регулярно накладаємо серйозний тягар на нелюдських істот в обмін на незначні вигоди для людей. «Шкода» для людей від вживання рослин замість тварин ніщо в порівнянні зі шкодою для тварин від вирощування на промислових фермах.
Ми також регулярно накладаємо тягар на дуже багатьох нелюдських істот для кожної людини, яка отримує користь. Ми, ймовірно, щороку вбиваємо щонайменше трильйон сільськогосподарських і диких тварин, не враховуючи комах, щоб отримати їжу. Щороку ми вбиваємо більше тварин, ніж загальна кількість людей, які коли-небудь існували.
І ми регулярно використовуємо нелюдських істот так, як ніколи не дозволимо собі використовувати людей. Мова не просто про те, що ми рятуємо себе замість них (хоча ми також робимо це): справа в тім, що ми експлуатуємо та знищуємо їх у глобальному масштабі.
Підсумок зрозумілий. Навіть якщо ми думаємо, що за інших рівних умов істоти з вищою здатністю до суб’єктності та відчуття благополуччя мають пріоритет над істотами з нижчою здатністю, ми все одно повинні скептично ставитися до твердження, ніби ця різниця виправдовує щось подібне до нашої теперішньої поведінки.
Але як щодо аргументів людської винятковості на основі стосунків, які зосереджуються на тому, як ми ставимося до людей та інших тварин?
Багато людей вважають, що принаймні на практиці ми маємо право та обов’язок приділяти пріоритетну увагу собі та своїм громадам. Я повинен подбати про себе, перш ніж подбати про вас, і я також повинен подбати про свою сім’ю, перш ніж подбати про вашу. І якщо ми можемо продемонструвати такий вид прихильності в контексті менших груп, таких як сім’ї, то, можливо, ми зможемо зробити те ж саме в контексті більших груп, таких як види.
Насправді, деякі етики вважають, що можна провести аналогію не тільки між видами, а й великими групами, як-от поколіннями. Вони стверджують, що ми можемо частково «знецінити» інтереси тварин і майбутніх поколінь, бо маємо тісніші стосунки всередині цих класів, ніж поза ними, і тому, що повна неупередженість до всіх живих істот відтепер і до кінця часів вимагає забагато зусиль.
Такі доводи частково стосуються наших особистих інтересів. Якщо ми дозволимо моралі бути надто неупередженою, то наші особисті інтереси втратять важливість. Але вони повинні мати принаймні певну відносну вагу, як тому, що ми маємо право піклуватися про себе, так і тому, що ми мусимо робити це, щоб дбати про інших. Тож, ми маємо дозволити моралі бути дещо упередженою, щоб створити простір для піклування про себе.
Подібні аргументи також частково стосуються наших відносин. Ми маємо особливі обов’язки в контексті особливих стосунків. Я повинен подбати про свою сім’ю, перш ніж подбати про вашу, тому що у мене є особливі зв’язки з моєю родиною. Те ж саме можна сказати і про більші групи, такі як види і покоління. Тож, ми повинні дозволити моралі бути дещо упередженою, щоб також створити простір для наших обов’язків у стосунках.
Але навіть якщо ми визнаємо, що ці твердження справедливі і що вони поширюються на такі групи, як види та покоління, ми все одно повинні відкинути нашу нинішню позицію винятковості людства. Існує набагато більше особин серед різних видів і поколінь, ніж у межах одного. І наші життя дедалі більше пов’язані між видами та поколіннями так, що це має важливі наслідки для наших інтересів і взаємин.
Припустимо, що за інших рівних умов я справді зобов’язаний подбати про свою сім’ю, перш ніж подбати про вашу. Чи випливає з цього, що я можу поводитися з вашою сім’єю, як мені заманеться? Звичайно, ні. З мого боку було б неправильно забирати їжу у вашої сім’ї, щоб забезпечити їжею свою, особливо якщо у моєї сім’ї і так набагато більше їжі, ніж у вашої. Також було б неправильно, якби я вбив вашу сім’ю, щоб забезпечити свою сім’ю людським м’ясом замість, скажімо, рису та бобів.
Ці положення застосовні і до інших видів та поколінь. Люди відбирають ресурси у нелюдських тварин та майбутніх поколінь, незважаючи на те, що у нас їх уже набагато більше, ніж у них у багатьох відношеннях. Ми також щорічно вбиваємо сотні мільярдів нелюдських тварин заради їжі, що створює загрозу здоров’ю та навколишньому середовищу майбутніх поколінь – навіть коли ми маємо доступ до гуманних, здорових та стійких рослинних альтернатив.
До того ж, багато політичних заходів, які принесуть користь нелюдським тваринам та майбутнім поколінням, принесуть користь і нам. Як нагадує нам концепція ВООЗ «Єдине здоров’я», здоров’я людей, нелюдських істот та навколишнього середовища взаємопов’язані. Нам необхідно поступово згортати такі галузі, як вирубка лісів, промислове тваринництво та торгівля дикими тваринами, не лише заради тварин та майбутніх поколінь, а й заради нас самих: відходи, забруднення, інфекційні захворювання та інші небезпеки, пов’язані з цією діяльністю, шкодять нам вже зараз.
Ми повинні пам’ятати, що існують також взаємини між різними видами та поколіннями. Багато хто з нас піклується про представників інших видів та поколінь: я не дозволю нікому стати для мене важливішим за мого собаку Смокі, і батьки часто так само ставляться до своїх дітей чи онуків. Коли наші дії завдають шкоди тваринам чи майбутнім поколінням, ми зобов’язані зменшити або взагалі усунути цю шкоду незалежно від того, переймаємося ми через цих людей чи ні.
Тобто, аргументи, засновані на стосунках, не підтверджують сучасні форми винятковості людей та їхніх поколінь. Навіть якщо ми маємо право чи обов’язок піклуватися про себе та наших сучасників, нам все одно потрібно набагато краще поводитися по відношенню до нелюдських тварин та майбутніх поколінь, щоб досягти цієї мети – це необхідно робити саме заради них, особливо враховуючи, що це наша діяльність завдає їм шкоди. Наші обов’язки по відношенню до інших набагато обширніші, ніж ми можемо уявити.
Якщо поєднати питання здібностей та стосунків, можна зробити несподіваний висновок: ми не тільки повинні часом обмежувати свою власну пріоритетність – в деяких випадках ми взагалі не в пріоритеті. Зрештою, навіть якщо ми продовжимо зневажати інтереси нелюдських тварин та майбутніх поколінь, їх популяції все ще настільки великі та наші дії все ще впливають на них настільки сильно, що їхнє благополуччя все одно матиме більшу етичну вагу, ніж наше в сукупності.
А коли ми об’єднуємо біологічні та поколінні аргументи, то приходимо до ще несподіванішого висновку: ми повинні віддавати пріоритет не лише нинішнім істотам нелюдської природи та майбутнім людям, проте також, і особливо, майбутнім нелюдським істотам. Наприклад, оцінюючи наслідки кліматичної кризи, ми маємо надати великого етичного значення впливу на інші види. Які популяції будуть розширюватися і скорочуватися, і що в результаті зміниться для блага окремих тварин?
Звичайно, існує межа того, наскільки пріоритетними ми можемо наразі розглядати нинішніх і майбутніх тварин, оскільки нині нам не вистачає знань, влади та політичної волі, яких необхідно для надання їм масштабної допомоги. Тому нам, можливо, доведеться поставити нас на перше місце зараз, щоб мати змогу встановити їх пріоритетом пізніше.
Але навіть якщо ми приймемо цей прагматичний аргумент, нам все одно слід надавати іншим тваринам набагато більше уваги, ніж ми це зараз робимо. Ми вже навчилися завдавати нелюдським істотам набагато менше шкоди й набагато більше їм допомагати. В багатьох випадках ці зміни підуть на користь і нам. Ми також повинні пам’ятати, що існує залежність від того, як розвиватиметься історія. Добре це чи погано, але наші нащадки успадкують світ, який ми створили. Тому якщо ми хочемо, щоб у них були більш об’єктивні пріоритети, ми повинні працювати над тим, щоб розвивати більш об’єктивні пріоритети насамперед у нас.
Отже, ми маємо докорінно переосмислити наші стосунки з іншими тваринами. При визначенні пріоритетів між видами ми повинні слідувати за кращою інформацією та аргументами, куди б вони не привели, а не висувати із самого початку корисливі висновки.
І коли ми приберемо великі пальці з терезів, варто очікувати, що шальки зрушать. Ми повинні ставитися до нелюдських істот набагато краще вже зараз – зрештою, нам, можливо, навіть доведеться ставити їхні інтереси та потреби вище за власні. І ми маємо почати готуватися до такого розвитку подій вже сьогодні.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Human exceptionalism is a danger to all, human and nonhuman» в журналі Aeon 5 травня 2022 р.
Переклали студенти Факультету іноземної філології Національного університету імені М.П. Драгоманова.