Шість нещодавніх відкриттів, які змінили наші уявлення про походження людини
Авторка: Пені Спайкінс, професорка археології походження людини Йоркського університету.
Наукове вивчення еволюції людини історично запевняло нас у втішному порядку речей. Воно зображало людей розумнішими, інтелектуальнішими та турботливішими, ніж наші предки.
Від археологічних реконструкцій неандертальців як сутулих, волохатих та брутальних дикунів, до фільмів про «печерних людей», наші давні предки здобули собі погану репутацію.
Шість видатних знахідок
Відкриття, зроблені за останні п’ять років, змінили це викривлене уявлення. У своїй нещодавній книжці «Приховані глибини. Походження людських зв’язків» (2022) я стверджую, що ці знання визначають наш образ сьогодні, а також те, як ми уявляємо наше майбутнє та розуміємо наше минуле.
1. Людських видів більше, ніж ми собі уявляли
Такі види, як Homo longi, були ідентифіковані лише у 2018 році. Наразі відомо про 21 людський вид.
За останні кілька років ми зрозуміли, що наші предки Homo sapiens могли зустрітися з вісьмома з цих типів людей, від міцних і кремезних, зокрема неандертальців та їхніх близьких родичів денисівців, до низькорослих (менше півтора метри заввишки) та людей з невеликим мозком, таких як Homo naledi.
Але Homo sapiens не були єдино можливою метою еволюції. Вони також не вписуються в будь-яку розповідь про простий лінійний поступ або марш прогресу. Можливо, мозок Homo naledi був меншим за мозок шимпанзе, але є свідчення того, що вони мали складну культуру і оплакували своїх померлих.
Неандертальці створювали символічне мистецтво, але вони не були такими, як ми. Вони мали багато різних біологічних адаптацій, серед яких могла бути сплячка.
2. Гібридні люди – частина нашої історії
Гібридні види людини, що їх фахівці колись вважали науковою фантастикою, могли відіграти ключову роль у нашій еволюції. Важливість гібридів підтверджує генетика. Їхні сліди є не тільки в ДНК нашого власного виду (яка часто містить важливі гени, успадковані від неандертальців), а й у кістках гібридів.
Одним із прикладів є дівчинка Дені, народжена матір’ю-неандерталкою та батьком-денисівцем. Її кістки знайшли в печері Сибіру.
3. Нам пощастило
Наше еволюційне минуле заплутаніше, ніж вважали вчені. Вас коли-небудь турбував біль у спині? Чи ви заздрісно дивилися вслід своєму собаці, коли він легко cтрибав по галявині?
Цього мало бути достатньо, щоб показати вам, що ми далеко не ідеально пристосовані до життя. Ми вже давно знаємо, що еволюція збирає докупи рішення для адаптації до екосистеми, яка, можливо, вже змінилася. Однак багато змін у людській еволюційній лінії можуть бути випадковими.
Наприклад, коли ізольовані популяції мають характеристику, скажімо, якийсь аспект зовнішності, який не має великого значення для їхнього виживання, і ця форма продовжує змінюватися у нащадків. Особливості обличчя неандертальців (наприклад, яскраво виражені брови) або тіла (зокрема, велика грудна клітка) могли виникнути просто внаслідок генетичного дрейфу.
Епігенетика, коли гени активуються лише за певних умов, також ускладнює ситуацію. Наприклад, гени визначають схильність людини до депресії або шизофренії. Але водночас ці розлади можуть розвинутися тільки в тому випадку, якщо вони будуть спровоковані певними життєвими подіями чи ситуаціями.
4. Наша доля переплетена з природою
Нам приємно вважати себе господарями довкілля. Але стає дедалі очевидніше, що нас сформували екологічні зміни.
Походження нашого виду збіглося в часі з серйозними змінами клімату, оскільки саме тоді ми стали чітко відрізнятися від інших видів. Всі інші види людей, мабуть, вимерли внаслідок зміни клімату.
Три основні види людини Homo erectus, Homo heidelbergensis та Homo neanderthalensis вимерли внаслідок серйозних змін клімату, таких як «подія Адамса». Це була короткочасна зміна магнітного поля Землі 42 000 років тому, яка відбулася одночасно з вимиранням неандертальців.
5. Доброта – еволюційна перевага
Дослідження виявили нові підстави для надії на майбутнє людських суспільств. Серед вчених панувала думка, що жорстокі аспекти людської природи дали нам перевагу в еволюційному розвитку.
Але згодом з’явилися докази про дбайливість людської природи та її внесок у наш успіх. Давні скелети демонструють промовисті свідчення про виживання людей після хвороб і травм, що було би важко або навіть неможливо без сторонньої допомоги.
Корені людського співчуття сягають півтора мільйона років. Вчені виявили ознаки лікування навіть у часи неандертальців.
Альтруїзм надає багато важливих переваг для виживання. Завдяки цьому літні члени громади могли передати наступним поколінням корисні знання. А медичний догляд зберігав життя вправних мисливців.
6. Ми – чутливий вид
Еволюція зробила нас емоційно вразливішими, ніж ми хотіли б про себе думати. Як і у домашніх собак, з якими у нас чимало спільних генетичних адаптацій, зокрема терпимість до чужинців і чутливість до соціальних сигналів, наша гіперсоціальність має свою ціну – емоційну вразливість.
Ми більш чутливі до почуттів людей навколо, більш вразливі до соціальних впливів, більш схильні до емоційних розладів, до самотності та депресії, ніж наші предки. Складні почуття не завжди можуть бути приємними, але вони є частиною засадничих перетворень, які сформували великі, об’єднані спільноти. Наші емоції – це основа людської співпраці.
Це набагато скромніший погляд на наше місце у світі, ніж той, який ми мали ще п’ять років тому. Але образ егоїстичної, раціональної, від природи упривілейованої людини не виправдав себе – досить прочитати останні новини про стан нашої планети.
Якщо ми визнаємо, що люди не є вершиною прогресу, ми не зможемо просто чекати, доки все само собою налагодиться. Наше минуле говорить про те, що наше майбутнє не стане ліпшим, якщо ми не почнемо щось робити.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Six recent discoveries that have changed how we think about human origins» в журналі The Conversation 21 вересня 2022 р.
Переклали Ян Додатко, Світлана Капустіна та Олег Псюковський.
