Що відбувається у темряві. Людмила Німчук
Темрява цьогорічної зими стала частим явищем у нашому домі. Вона несе холод і неспокій, а зимою особливо хочеться світла і тепла. Темрява спонукає нас до роздумів і мрій. Спочатку йде молитва щира, глибока, енергетична молитва за мир в Україні, за спокій і щастя у родині, за краще майбутнє нашої стражденної нації. Потім як би того не хотілося знову і знову виникає туга та злість і запитання, яке не покидає мене вже багато років «За що?». І тоді я знову прошу у Бога милості та благословення моїй мирній державі, моєму щирому вільнолюбивому українському народу.
Темрява не зникає, знову літають ракети і дрони, в повітрі відчувається напруга і тривога. Звучить сирена, повітряна тривога і в темряві ми шукаємо захисту від рашистських снарядів та ракет. Прислухаємось до страшних звуків, шукаємо порятунку, молимось, просимо і проклинаємо московітів до останнього коліна за сльози і страх в очах дітей, за біль матерів, за загиблі молоді житті, за руйнування і жорстокість, яку вони принесли на нашу землю.
Відбій тривоги, я вслухаюся у ці три короткі гудки, повертаюсь до свого улюбленого дому і в темряві починаю згадувати дитинство, молодість, мирне життя. Яке ж то було щастя, як гарно ми жили, як усміхалися діти, звучала народна пісня і виспівував у садочку соловейко. Далі приходять мрії про майбутнє, ми переможемо, ми виженемо ворога з нашої землі. Зміниться все і ми самі. Бо в ДНК українців навіки закарбується ненависть і недовіра до московітів, ми вже ніколи не будемо жити по-сусідськи дружно та довірливо. Наші діти і онуки знатимуть, що звідти йде насилля, жорстокість, ненависть, ґвалтування, звідти йде загроза і війна…
Темрява триває і я вмикаю радіо, про яке ми згадали під час війни та слухаю новини, знову і знову тривожусь за Бахмут і Соледар, як там наші захисники, адже надворі мороз, а у них спекотно. Вірю, що вже скоро ми знову відчуємо емоції щастя і запах перемоги, як це сталося із Херсоном. Згадую ті хвилини радості та болю, слухаю новини далі, щиро радію втратам ворога (хоч це не по-християнськи, але ж вони не люди, вони діти сатани). Звучить гімн України і я з гордістю повторюю кожне слово, опівніч, в домі з’являється світло… Поспіхом намагаюся зробити звичайні буденні речі, які потребують світла і тепла, світло приносить надію, вселяє оптимізм і впевненість. Після цієї жахливої чорної смуги прийде біла, настане мир і радість, зацвітуть сади, усміхнуться діти, заспівають солов’ї. Загояться рани, відбудується і розквітне Україна. Наша красива європейська демократична держава. «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України!»
Людмила НІМЧУК
М. Бершадь Вінницька область