На захист мурах
Автор: Кристофер Терел Нілд, професор біологічних наук Нотингемського Трентського університету.
Для не надто обізнаних у цій темі у Великій Британії є лише два типи мурах: руді, які кусаються, і чорні, які проникають на наші кухні. Ще жахливіше враження справляють ці істоти, коли сотні місцевих колоній збираються разом у «день летючих мурах».
У людей може розвинутися сильний страх перед мурахами, який називають мирмекофобією. Хоча вона частіше виникає, якщо у людини є алергія на укуси мурах.
Мураха, яка сьогодні вранці повзає по підлозі моєї кухні, для більшости людей була б просто чорною мурахою та неприємністю, але для мене це комашка улюбленого виду. Маленька, із короткою талією між грудьми та черевом, я ідентифікував її як Lasius niger — чорну садову мураху. Це найпоширеніший вид мурах у Великій Британії — лише один із 51 місцевого та 13 інтродукованих видів.
У всьому світі налічується близько 16 000 видів мурах в колоніях до 500 000 особин. Усі вони можуть вкусити (хоча більшість із них надто малі, щоб завдати шкоди), деякі можуть вжалити, і всі виробляють мурашину кислоту для захисту та нападу. Все це звучить трохи тривожно, якщо ви не мурахолюб.
Яка користь від мурах?
Будь-хто, кого вкусила мураха, може задатися питанням, у чому сенс цих надокучливих маленьких істот. Але правда в тому, що ми просто не могли б обійтися без них.
Мурахи допомагають розщеплювати органічні речовини. Без них вони накопичувалися б, погіршуючи якість ґрунту. Дослідження мурах-ткачів Oecophylla smaragdina показують, що вони зменшують кількість шкідників і можуть підвищити врожайність. Деякі люди їдять мурах-ткачів, оскільки в них багато білка та жирних кислот.
Мурахи прокладають тунелі та будують підземні гнізда. Як інженери екосистем вони покращують пористість ґрунту для повітря та води, підвищують його кислотність і збагачують життєво важливими поживними речовинами. Дика природа, яку ми любимо спостерігати у наших садах і заповідниках, залежить від мурах. Їх їдять, наприклад, зелені жовни. Личинки синявця-аріона, що знаходиться під загрозою вимирання, також харчуються личинками рудих мурах.
Усі мурахи живуть у високоструктурованому співтоваристві. Вони обмінюються інформацією та колективно ухвалюють рішення. Більшість мурах — робітники, які народжуються із запліднених яєць. Вони виконують різні ролі залежно від віку: доглядають за личинками глибоко в гнізді, коли молоді; потім очищають і транспортують їжу; і, нарешті, розвідують і збирають їжу, коли дорослішають і стають менш важливі для колонії. Деякі види тропічних мурах мають солдатів для захисту та нападу, які, як і робітники, жіночої статі. Британські руді лісові мурахи (Formica rufa) не мають солдатів, тому їх роль беруть на себе робітники. Криваво-червоні мурахи-рабовласники (Formica sanguinea) нападають на колонії бурих лісових мурах (Formica fusca) і забирають личинки, яких потім перетворюють на рабів.
Деякі види, такі як Lasius niger, поселяються в будинках. Я стежив за своєю мурахою аж до колонії, яка підточувала стіну комори (зараз відремонтовану). Самі по собі ці мурахи не шкідливі для людини. Кожна особина Lasius niger має певну роботу, а моя була розвідницею. Вона приносила шматочки їжі в колонію. Інші мурахи йшли за мурахою-розвідником до джерела їжі. Розвідниці Lasius niger залишають хімічні сліди, щоб привести посестер до наїдків.
Коли колонія стає занадто великою, королева породжує крилатих мурах. Це плідні принцеси, які розвиваються із запліднених яєць, а самці — із незапліднених. Рої формуються в теплих вологих умовами після дощу. Летючі мурахи використовують свої крила лише один раз.
Роїння сприяє генетичному змішуванню, оскільки кожну принцесу переслідують самці з інших гнізд. Потім самці гинуть від виснаження та ушкоджень, яких вони зазнають під час спарювання. Нові королеви скидають крила і заводять гніздо мурах-робітниць. Стара королева залишається і може прожити 25 років. Усе її потомство походить від одного шлюбного польоту, хоча під час нього вона може спарюватися з кількома самцями.
Не всі руді мурахи жалять
Іншим поширеним видом є руда мирмика (Myrmica rubra), яку іноді називають европейською вогняною мурахою. Поширена у Великій Британії та Европі, вона вторглася в Північну Америку та Азію. Myrmica rubra поводиться агресивно, і якщо її спровокувати, то вкусить і вжалить. Myrmica rubra будує мурашники або живе під камінням на луках чи в піщаних дюнах. У пошуках їжі вона може зіпсувати пікнік, але рідко заходить у приміщення. Багато людей вважають рудих мурах поганими.
В одному дослідженні простежували відмінності в поведінці обох видів, пропонуючи їм по одному маршрут до контейнера з ногохвістками (крихітними безкрилими комахами, яких їдять мурахи).
Незважаючи на те, що Myrmica rubra в середньому проводила в камері на третину менше часу, ніж Lasius niger, вона здійснювала втричі більше аґресивних нападів на ногохвісток і вбивала їх майже в сім разів більше. Отже, Myrmica rubra є більш хижою, але живе у відкритих місцях, тому піддається більшому ризику нападу. Ви навряд чи можете звинувачувати її, бо вона просто захищається. Lasius niger занадто мала, щоб боляче вкусити, і не має жала.
Більшість мурах не заподіюють нам шкоди, якщо ми їм не загрожуємо. Хоча вони можуть пошкодити посіви. Руді мурахи, наприклад, можуть знищити вашу грядку (вони випасають тлю як домашніх тварин, харчуючись її цукристими виділеннями).
Тож вони можуть вдертися у ваш будинок, викрасти вашу їжу та пошкодити ваш город. Але більшість мурах ведуть невинне життя під землею як архітектори здорового ґрунту в складних суспільствах.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «In defence of ants» в журналі The Conversation 14 липня 2022 року.
Переклали Дарія Гук і Владлєна Косогова.
