Біографія Йозефа Рота

Мойсей Йозеф Рот – австрійський письменник і журналіст українського єврейського походження; твори писав німецькою – народився 2 вересня 1894 року у галицькому місті Броди у часи Австро-Угорської імперії (нині Львівська область, Україна). Тоді Броди були прикордонним містом, бо сусідня Волинь належала до Російської імперії.

Був єдиною дитиною у єврейській ортодоксальній сім'ї. Батька свого, Нахума, він не знав – той збожеволів іще до його народження і пропав десь у психіатричній клініці, хоча мати казала Йозефу, що той помер. Існує версія, що причиною хвороби батька були невдачі на роботі, коли він працював комівояжером (торговим агентом).

Навчання розпочав у початковій школі Барона Хирша, згодом навчався у Цісарсько-королівській гімназії імені кронпринца Рудольфа, де досить добре вивчив німецьку мову. Польську та українську він також знав, хоч і недосконало.

Хлопчина часто бував у Львові, приїжджаючи на канікули до свого дядька Зигмунда Грюбеля, який фінансово допомагав їхній сім'ї.

У 1913 вступив на навчання до Львівського університету, де вивчав германістику і філософію. Мешкав у Львові в дядька за тодішньою адресою: Гофманштрассе, 7 (нині вул. Патріарха Димитрія Яреми, 7). Однак з дядьком Йозеф не дуже ладив, адже постійно відчував фінансову залежність і тиск на нього з боку родича, тому переїхав продовжувати навчання до Відня. Іншою причиною переїзду було й те, що своє майбутнє він бачив саме у закордоні, оскільки у Львівському університеті він швидко опинився в епіцентрі польсько-українсько-єврейського суперництва, що переважало у передвоєнні часи. Він швидко зрозумів, що ні польський або український націоналізм, ні єврейський сіонізм його не приваблюють. Саме у ці часи Рот вирішив асимілюватися з австрійською культурою і стати німецьким письменником. Протягом свого життя, уже відомим, він періодично повертався до Львова, відвідуючи рідних.

У 1916 змушений був перервати навчання через призов до австрійського війська, брав участь у Першій світовій війні як військовий журналіст. Після закінчення війни успішно продовжив кар'єру журналіста спочатку у Відні, а з 1920 – в Берліні. Тут він працював у відомих німецьких газетах (спочатку Neue Berliner Zeitung, а з 1921 – Berliner Börsen-Courier).

У 1922 одружився з Фредерикою Райхлер, що була надзвичайною красунею з простої сім'ї галицьких євреїв.

1924 року – перша публікація окремого твору: роман «Готель Савой» (Hotel Savoy) та роман «Бунт» (Die Rebellion). Того ж року подорожував Галичиною, завдяки чому народився триптих «Мандрівка Галичиною»: «Люди й ландшафти», «Львів, місто», «Каліки».

1925 – кореспондент газети Frankfurter Zeitung у Франції.

1926 – подорож до Радянського Союзу, після якої повернувся вкрай розчарований у соціалістичних ідеалах. У середині 1930-х опублікував антикомуністичні статті, де соціалісти й комуністи були представлені безбожниками, які проклали шлях нацистам.

У 1928 потрапив у важку психологічну та фінансову скруту через захворювання дружини Фридерики на шизофренію. Він сам стає алкоголіком. 1929 року змушений віддати дружину до психічної клініки (у 1940 дружину вбили нацисти в Австрії в рамках проєкту евтаназії).

У 1933, в кінці січня, Йозеф Рот змушений покинути Німеччину, оскільки до влади прийшли нацисти, а його книги заборонено. Переїхав до Відня, відтак подорожував Європою. Продовжив журналістську діяльність у Парижі та Празі. У 1934 після вбивства австрійського канцлера Енґельберта Дольфуса переїхав до Парижа. Все більше страждав від алкоголізму. У 1936–1938 мешкав разом з письменницею Ірмґард Койн.

1937 року востаннє побував у Львові (за два роки до смерті). Його компаньйонка у тій поїздці, німецька письменниця Ірмґард Койн, згадувала, як вони з Йозефом навідалися у гості до бідної єврейської сім'ї, що мешкала у львівському підвалі. Рот сидів за столом і розмовляв з ними мовою їдиш так, що його любов до людей ставала просто заразною.

Йозеф Рот помер 27 травня 1939 року в Парижі внаслідок двостороннього запалення легенів і білої гарячки. Є версія, що однією з причин смерті став також приступ після повідомлення про самогубство друга, письменника Ернста Толлера. Почувши таку сумну новину, Рот у паризькому кафе напився до безтями, з якої вже не вийшов – після чотириденної агонії він помер. Йому було 44 роки. Похований на цвинтарі комуни Тіє (департамент Валь-де-Марн, південна околиця Парижа).

Похорон Рота у Парижі відобразив складність і справжню трагікомічність особи Рота. На багатолюдному похороні були вінки від комуністів, монархістів і австрійських республіканців. Відбулася також невелика конфронтація між католицьким священиком і рабином. Священик спочатку наполягав на християнській молитві, але, не маючи доказів, що Рот перейшов у католицтво, погодився на модифіковану молитву. Деякі друзі Рота, переконані в його єврействі, відмовилися приєднатися до молитви священика. Замість того вони наблизилися до могили і, на противагу священикові, почали читати єврейську молитву.

Через декілька місяців після смерті Рота в Амстердамі опублікували написану ним незадовго до смерті «Легенду про Святого Пияка», яка стала провісником смерті автора.

Творчість

Перша світова війна та розпад Австро-Угорщини (1918) справили значний вплив на творчість Йозефа Рота. У своєму шедеврі – романі «Марш Радецького» – та в «Крипті капуцинів» Рот простежує занепад імперії Габсбурґів через призму життя однієї родини.

Ще у бродівській гімназії Рот вивчив українську мову, яку він використовував і в німецькомовних творах. «Марш Радецького» має кілька українських персонажів. Українські села описано з глибокою любов'ю, Рот навіть використовує кілька цитат українською мовою, цитує українські пісні (у перекладі на німецьку). Коли головний герой, Карл Йозеф Тротта, вмирає під Золочевом, він відповідає молитвам свого українського підрозділу, підбираючи українські слова: «Славімо Ісуса Христа!».

У романах «Йов», «Фальшива вага», «Левіафан», «Тараба. Гість на цій землі» автор описує нині втрачений світ єврейських спільнот (штетлів) Галичини та Східної Європи. Статті Йозефа Рота, присвячені Німеччині повоєнного періоду та приходу до влади Гітлера, є унікальною хронікою того часу від очевидця.

Художні твори Йозефа Рота за датою публікації:
«Улюблені студенти» (Der Vorzugsschüler; Відень, 1916);
«Барбара» (Barbara; Відень, 1918);
«Павутина» (Das Spinnennetz; Відень, 1923);
«Готель Савой» (Hotel Savoy. Ein Roman; Берлін, 1924);
«Бунт» (Die Rebellion; Берлін, 1924);
«Квітень, історія одного кохання» (April, Die Geschichte einer Liebe; Берлін, 1925);
«Сліпе дзеркало» (Der Blinde Spiegel, ein kleiner Roman; Берлін, 1925);
«Блукаючі жиди» (Juden auf Wanderschaft; Берлін, 1927);
«Безкінечна втеча» (Die Fluch ohne Ende – Ein Bericht; Мюнхен, 1927);
«Ціппер та його батько (Zipper und sein Vater; Мюнхен, 1928);
«Правиця і лівиця» (Rechts und links; Берлін, 1929);
«Мовчазний пророк» (Der stumme Prophet; Берлін, 1929);
«Листи з Німеччини» (Briefe aus Deutschland; Гамбург, 1929);
«Йов. Роман про простого чоловіка» (Hiob. Roman eines einfachen Mannes; Берлін, 1930);
«Паноптикум. Цифри і куліси» (Panoptikum. Gestalten und Kulissen; Мюнхен, 1930);
«Марш Радецького» (Radetzkymarsch; Берлін, 1932);
«Начальник станції Фальмерайєр» (Stationschef Fallmerayer; Амстердам, 1933);
«Тарабас, гість на цій землі» (Tarabas, ein Gast auf dieser Erde; Амстердам, 1934);
«Тріумф краси» (Triumph des Schönheit; Париж, 1934);
«Бюст цісаря» (Die Büste des Kaisers; Париж, 1934);
«Антихрист» (Der Antichrist; Амстердам, 1934);
«Сто днів» (Die hundert Tage; Амстердам, 1935);
«Сповідь вбивці, розказана за ніч» (Beichte eines Mörders, erzählt in einer Nacht; Амстердам, 1936);
«Фальшива вага» (Das falsche Gewicht. Die Geschichte eines Eichmeisters; Амстердам, 1937);
«Крипта капуцинів» (Die Kapuzinergruft; Більтховен, 1938);
«Історія 1002-ї ночі» (Die Geschichte von der 1002. Nacht; Більтховен, 1939);
«Легенда про святого пияка» (Die Legende vom heiligen Trinker; Амстердам, 1939);
«Левіафан» (Der Leviathan;Амстердам, 1940).