12 концертів вересня, які слід відвідати у Національній філармонії України
8 вересня. Концерт-відкриття сезону. Соліст – Шимон Нерінг, фортепіано (Польща)
Ювілейний 160-й концертний сезон Національної філармонії України відкриється класикою за участю польського піаніста Шимона Нерінга, а також світовою прем’єрою українського композитора Сергія Пілютікова.
Цього вечора прозвучать: Другий фортепіанний концерт Йоганнеса Брамса, інспірована польським фольклором – «Мала сюїта» Вітольда Лютославського, «Рубікон» для великого симфонічного оркестру Сергія Пілютікова і знаменита П’ята симфонія Людвіга ван Бетховена, присвячена другу і меценату композитора, сину останнього гетьмана України, – графу Андрію Розумовському.
Честь відкриття концертної програми випала сучасному українському композитору Сергію Пілютікову. Його «Рубікон» для симфонічного оркестру написано 2023 року у Києві на дружнє замовлення диригента Миколи Дядюри для виконання академічним симфонічним оркестром Національної філармонії України у концерті-відкритті сезону. Це одночастинний твір, де слухач упізнає як класичні принципи композиції, так і техніку авангарду. Звичайний подвійний склад оркестру композитор урізноманітнює тим, що розширює ударну групу. Назву твору автор трактує у широкому філософському ключі, маючи на увазі певну межу – і зовнішню, і внутрішню, яка, за його словами, у кожного своя, і яку усім нам належить перейти.
«Зараз головне: вижити!», – сказала мені одна з моїх друзів-музикантів. І так, це дійсно так! Вижити, не згинаючи спини, вижити – без тремтіння в руках, вижити, зімкнувши щити і встояти, розвернувшись обличчям до вогню! І кожен із нас робить вибір: жити, так чи інакше. «Рубікон» – мій новий твір для великого симфонічного оркестру, який я закінчив влітку цього року. 40 сторінок музичного тексту, 452 тисячі музичних знаків-нот, за якими ховаються: мій вибір, мої думки, мої почуття, моя сила, моя боротьба... «Рубікон» – твір вогняний і пристрасний, наповнений драматизмом, боротьбою. Моє місце «сили та віри». «Рубікон» – місце, де Ми, Ти і Я робимо вибір, де ми спалюємо мости, стрибаємо в прірву, назавжди прощаємось з минулим. АЛЕ!.., входимо у нову річку, набуваємо нового світу і п'ємо з нового, чистого джерела...»
Солістом у концерті Брамса буде польський музикант Шимон Нерінг. Молодий, але вже доволі знаний піаніст, Нерінг – лауреат і переможець багатьох музичних конкурсів, фіналіст XVII Міжнародного конкурсу піаністів імені Шопена у Варшаві. Він народився 1995 року у Кракові. Займатися музикою почав із 5 років. У рідному місті з відзнакою закінчив музичну школу, де упродовж 11 років навчався по класу фортепіано в Ольги Лазарської. Нині Шимон – студент Музичної академії в Бидгощі, де займається у класі професора Стефана Войтаса.
За оцінкою музичних критиків, Шимон Нерінг грає доволі вільно й розкуто, із запалом і, водночас, дуже поетично. Надзвичайна музикальність, чудове відчуття часу і тембру звучання інструменту, пластика фразування у поєднанні з міцною майстерністю – складають основу його творчої постаті. Цінним видається збереження Нерінгом свіжого погляду на інтерпретовані твори, оскільки йому вдається здивувати деякими ідеями, що перешкоджають виконавській рутині у часто виконуваних творах. Віртуоза par excellence зазвичай впізнають крізь призму великих музичних форм, які він інтерпретує. Справжній музикант і водночас майстер гри на фортепіано Нерінг, – однаково вміє виконувати обидві ролі.
За підтримки Польського інституту у Києві.
12 вересня. «Коли Бах посміхається. Бах і джаз»
Що спільного між музикою Баха й джазом? Паралелі неодноразово проводили як дослідники джазу, так і самі джазові музиканти. Знаменитий американський саксофоніст Лі Конітц взагалі називав Йоганна Себастьяна Баха родоначальником джазу.
По-перше, імпровізація. Імпровізаційність буквально пронизує бахівські клавірні твори, є тут і характерні свінгові ритми. Та й сам Бах чудово імпровізував на органі й чембало.
По-друге – варіаційність. Є думка, що «Гольдберг-варіації» Баха – це певна універсальна модель музичних варіацій.
По-третє – структура, сама конструкція бахівських тем, які часто уявляють собою так званий квадрат, складаються із восьми чи дванадцяти тактів (як у блюзі), або із шістнадцяти чи тридцяти двох тактів (як у джазових стандартах).
Нарешті поліфонічний розвиток музичної тканини, що зустрічається, до прикладу, у ранньому новоорлеанському джазі. Не цурається поліфонії й cool jazz.
Тож, нічого дивного, коли джазові музиканти звертаються до музики Баха.
Звичайно, йдеться передусім про світську музику. Бахівські духовні твори в силу складніших філософських ідей «перекласти» на мову джазу очевидно складніше.
У концерті солістів Національного будинку музики Ірини Харечко й Максима Сидоренка прозвучить як духовна, так і світська музика Баха, зокрема авторські джазові парафрази його творів. Хтозна, можливо, Бах і справді щиро посміхався би, коли б це почув…
14 вересня. Ансамблю «Київські солісти». Соліст – Дмитро Ткаченко, скрипка
Національний ансамбль «Київські солісти» під орудою диригента Ігоря Пучкова представить музику від епохи Відродження до сучасності.
Програма тільки на перший погляд хронологічно хаотична, а насправді – ретельно вивірена. Так, розпочинають концерт Старовинні танці й арії італійського композитора початку ХХ століття Отторіно Респіґі. Респіґі був не лише композитором і диригентом, але й музикознавцем, що досліджував старовинну музику. Результатом цих розвідок стали три оркестрові сюїти, які композитор створив на основі мелодій епохи Відродження, власне, це авторське перекладення творів для лютні ХVІ – ХVІІ століть. Сюїта №3, що прозвучить – одна із цих трьох оркестрових сюїт.
Далі – бароко: прозвучать два скрипкові концерти Баха, де солістом буде Дмитро Ткаченко.
За Бахом – Шенберґ. Але не той «великий і жахливий», де замість мелодій – додекафонія. «Просвітлена ніч» – зовсім інший Шенберґ, це один із його ранніх творів, де чути відлуння романтичної доби, хоч і з тривожними постромантичними нотками. Твір інспірований однойменним віршом Ріхарда Демеля, а також натхненний сильними почуттями Шенберґа до Матильди Цемлінської, його майбутньої дружини.
На завершення прозвучить твір українського композитора Юрія Шевченка (1953 – 2022) «Ми є!», що є своєрідним парафразом на тему національного гімну України.
15 вересня. Симфонічний оркестр НФУ. Соліст – Андрій Павлов, скрипка
Центром програми цього концерту філармонічного симфонічного оркестру під орудою диригента Антонія Кедровського стане Другий скрипковий концерт польського композитора початку ХХ століття Кароля Шимановського. Солістом буде знаний український скрипаль-віртуоз Андрій Павлов.
Музика Шимановського не так часто звучить на українських сценах, а втім, як відомо, маємо справу із вихідцем з України. Шимановський походить із польської родини, пов’язаної з іменами знаменитих музикантів Нейгаузів і Блуменфельдів. Він був вихованцем школи Генріха Нейгауза у Єлисаветграді (тепер – Кропивницький), й вважається основоположником модернізму у польській музиці.
Скрипкових концертів у Шимановського всього два, проте обидва в силу витонченості рис пізнього романтизму й імпресіонізму, майстерності використання гуральського фольклору належать до найкращих взірців жанру.
Знаковою постаттю стосовно обох скрипкових концертів Шимановського є Павло Коханьський, близький товариш композитора, скрипаль-віртуоз, представник одеської школи Еміля Млинарського. Саме Коханьському присвячено Перший концерт, відтак Другий, створений у 1932–1933 роки, присвячений його пам’яті. Цей твір належить до пізнього, неофольклористичного періоду творчості Шимановського. На перший погляд, музика перегукується з неофольклористичними здобутками Стравинського й Бартока, але водночас композиція дуже самобутня. Композитор по-своєму наслідує архаїчне гуральське музичне мислення, відтворюючи правдиву стихію прадавньої народної пісенності й інструментальності.
Традиційний КвінтоФест «Камерні акценти осені» триватиме п’ять днів і запропонує п’ять різних концертів, серед яких:
16 вересня. «Concerti Grossi»
Програма «Concerti Grossi» знаної диригентки Наталії Пономарчук за участю Київського камерного оркестру відкриває фестиваль «Камерні акценти осені.
Подумалося про бароко? Згадалися concerti grossi Вівальді чи Генделя? Асоціація вірна, адже цей жанр виник у 16-му й досяг свого розквіту у 17-му столітті, допоки не був витіснений інструментальним концертом (для одного солюючого інструмента) й симфонією. Нагадаємо, concerto grosso – різновид інструментального концерту, своєрідне «змагання» між невеликою групою солістів й оркестром.
Втім, інтрига цього концерту у тому, щоби показати як розвивався цей жанр у ХХ столітті. Прозвучать три оригінальних concerto grosso трьох самобутніх композиторів: швейцарсько-американського композитора Ернеста Блоха, британця Ральфа Воана-Вільямса та американця Генрі Діксона Ковелла (Henry Cowell).
Мабуть, саме ім’я Ковелла для багатьох стане відкриттям (чи хтось згадає, коли востаннє його музику виконували на українській сцені?). Композитор, піаніст, музикознавець, видавець і редактор, Ковелл був однією з найцікавіших постатей в американській музиці першої половини ХХ століття. Як і Чарльз Айвз, він був одним із найяскравіших творців американського музичного аванґарду.
Concerto Grosso, що прозвучить у нинішньому концерті, щоправда, не належить до аванґардного періоду творчості композитора. Твір створено 1963-го, за два роки до смерті автора. Із плином часу музична мова Ковелла ставала усе більш «простою» й прозорою. Напрошується паралель, зокрема, із творчістю українського композитора Валентина Сильвестрова, що так само пройшов шлях від авангарду до «нової простоти». Напевно, варто пройти через складне, аби пізнати істинний сенс простого.
17 вересня. Вагнер і Лятошинський на два фортепіано та вісім рук
Є щонайменше три причини неодмінно послухати цей концерт. Перша – це програма: прозвучить музика двох титанів художньої думки своєї доби, головного оперного реформатора ХІХ століття Ріхарда Вагнера й основоположника нової української музики, видатного композитора-модерніста Бориса Лятошинського.
Вагнера не часто можна почути на українських сценах. Композитор використовував розширений (почасти потрійний, а то й четверний) склад оркестру, що вимагає відповідних можливостей та умов. Поза тим, далеко не кожному співаку під силу виконання його опер, вже не кажучи про постановку.
Щодо Лятошинського, то його музика усе ж звучить. Водночас, як це не парадоксально, його симфоній немає у постійному репертуарі жоден український оркестр.
Оркестрова музика Вагнера й Лятошинського прозвучать у перекладенні для двох фортепіано. Власне, це ще один привід не пропустити оказії. Свого часу вагнерівські «Тангейзер» й «Трістана» хотів зробити доступнішими для слухача німецький композитор й теоретик початку ХХ століття Макс Регер, який зробив фортепіанну версію оркестрової партитури. Натомість перекладення симфоній Лятошинського здійснив молодий український композитор й піаніст Гліб Фаренюк із надією, що ця музика звучатиме у живому виконанні частіше. Минулого року відбулася прем’єра його фортепіанної версії Третьої симфонії Лятошинського, і ось тепер – Друга.
Нарешті, третя вагома причина так чи інакше долучитися до цього непересічного заходу – розділити вечір із талановитими українськими музикантами, Марією Клименко, Олександром Олійником, Максимом Шадьком та Глібом Фаренюком, а відтак насолодитися їхнім чудовим виконанням.
18 вересня. «Астор П’яццолла Forever»
Програму «Астор П’яццолла Forever» представить Національний ансамбль «Київська камерата» під керівництвом диригента Олега Маринченка, а також солісти: Богдана Півненко (скрипка), Андрій Рахманін (скрипка), Кирило Бондар (скрипка), Артем Замков (віолончель), Назарій Стець (контрабас), Володимир Зубицький (баян), Дмитро Таванець (фортепіано), Тетяна Павлічук-Тишкевич (фортепіано).
Експресивні сплески скрипки і шляхетні відзвуки віолончелі й контрабаса під темпераментний акомпанемент фортепіано – це як освідчення в коханні під палючим субтропічним сонцем.
19 вересня. Органний речиталь
Якщо людський голос вважають найдосконалішим музичним інструментом, що має надзвичайну силу емоційного впливу на слухача, то орган називають своєрідним камертоном «музики сфер». Саме таке дивовижне й по-своєму терапевтичне поєднання – орган і голос – можна буде почути на концерті чудових артисток, лауреаток міжнародних конкурсів Тетяни Жук-Сєдової та Єлізавети Ліпітюк (сопрано).
У часи Баха твори для голосу й органу не вважалися чимось надзвичайним, а були радше буденною практикою композиторів та виконавців. Орган був невіддільно пов'язаний із церковною культурою. Музика високого бароко набуває особливого сенсу для нас сьогодні: те, що овіяно скорботою, водночас несе в собі й дивне світло.
Крім музики барокових композиторів, Баха й Вівальді, у концерті прозвучать композиції для органу відомих і менш відомих митців кінця ХІХ й ХХ століть, зокрема Йозефа Райнбергера, Антоніна Дворжака, Александра Гільмана, Шарля-Марі Відора.
20 вересня. Nota Bene Chamber Group Національного будинку музики
20 вересня артисти музичної формації Nota Bene Chamber Group Національного будинку музики за підтримки Фундації Лятошинського виконають камерні твори видатного українського модерніста Бориса Лятошинського, а також його сучасника, угорця Бели Бартока.
Бориса Лятошинського називають «батьком» нової української музики. Він не лише застосовує у своїй музиці найбільш радикальні технології у компонуванні, які зустрічаються у творчості найвідоміших європейських модерністів доби, але й створює власну потужну композиторську школу. Вихідці із цієї школи, їхні учні та учні учнів й представляють сьогодні обличчя сучасної української академічної музики.
Попри вагомий внесок Бориса Лятошинського у розвиток української симфонічної музики, унікальним явищем українського модернізму є також його камерні твори. Як і старші сучасники Лятошинського, він опирається у власній творчості на пізньоромантичні витоки, безпосередньо пов‘язані з іменами Ваґнера, Ліста, Малера. Водночас, у його камерних композиціях доволі помітний вплив як пізнього Скрябіна, так і естетики австрійського експресіонізму й композиційних принципів нововіденської школи (перш за все Шенберґа й Берґа). Також у музиці Лятошинського відчувається народнопісенна основа, що базується на українському фольклорі. Зокрема, це можна почути й в «Українському квінтеті», одному з найяскравіших творів у доробку камерної музики мистця.
22 вересня. Симфонічний оркестр НФУ. Солістка – Поліна Сасько, фортепіано
Головною героїнею цього вечора стане Поліна Сасько, молода українська піаністка, лауреатка численних міжнародних конкурсів. Разом із філармонічним симфонічним оркестром під орудою головного диригента Миколи Дядюри музикантка виконає Перший фортепіанний концерт Моріса Равеля.
У 2023 році Поліна дебютувала на Medici TV у програмі «Присвята Горовцю». Ця спеціальна подія відбулася у Женеві за день до фіналу конкурсу Horowitz Competition Kyiv – Geneva. Поліна веде активну концертну діяльність. 2017-го вона блискуче дебютувала у Stefaniensaal у місті Ґрац з оркестром під орудою маестро Патріка Лянґе. Як солістка, вона регулярно виступає на європейських й українських фестивалях. Також бере участь у камерних ансамблях з відомими музикантами.
Поліна отримує грантову підтримку від фонду VERE MUSIC FUND
27 вересня. «Музика єднає світ» Національного духового оркестру України
Диригент Олексій Рощак розділить сцену зі своїм колегою з Литви – диригентом, композитором і тромбоністом Вітаутасом Пілібавічусом.
Відтак і програма концерту – українсько-литовська: складається із авторських творів українських композиторів, Миколи Лисенка й Миколи Леонтовича, Левка Колодуба й Івана Карабиця, Ігоря Шамо й Володимира Матвійчука, українських народних пісень, а також із литовських народних пісень в обробці Вітаутаса Пілібавічуса.
Обробки литовських народних пісень – календарних, родинних, військових тощо – об’єднують фольклор різних регіонів Литви. Твори поєднують у собі чутливу поетику народної пісні, рухливий мелодизм і сучасну гармонію джазу й сучасної музики, автентичне стилістичне виконання пісень та майстерні інтерпретації. «Композиції різноманітні за стилем і настроєм, це синтез фольку, джазу та сучасної музики», – коментує Вітаутас Пілібавічус.
Поруч із українськими солістами, Єлізаветою Ліпітюк (сопрано) та Євгеном Бортником (тенор) виступить також литовська вокалістка Лорета Сунгайлєне – етномузикологиня й виконавиця народної пісні.
28 вересня. «Kaddish»
Артисти Національного будинку музики, Liatoshynskyi Capella: orchestra and choir під орудою диригента Богдана Пліша за участю солістів Артема Полуденного (віолончель), Романа Лопатиньского (фортепіано), Ірини Харечко (орган), Олени Яковенко (арфа) та Дмитра Ульянова (ударні), – ініціюють концерт пам’яті жертв у Бабиному яру – «Kaddish».
Кадиш – єврейська поминальна молитва, одна з найважливіших і центральних молитов у єврейській літургії. Основною ідеєю поминальної молитви є звеличення імені Бога, публічне свідчення Його величі й вічності: «Нехай Його велике ім’я буде благословенне назавжди і навіки».
Музику до Кадиша писали чимало композиторів. Одну із найкрасивіших музичних інтерпретацій створив французький композитор першої половини ХХ століття Моріс Равель. Це дві єврейські мелодії, дві жалобні пісні, які композитор використовує із мінімальним супроводом, декламаційним (близьким до речитативу) характером мелодики й довгими мелізмами.
Існує декілька варіантів Равелевої молитви. Прем’єра однієї з перших версій відбулася у червні 1914 року у виконанні Альвіни Альві (яка виступила замовницею) у супроводі фортепіано (виконував автор). Пізніше – у 1919-1920 роках – Равель оркестрував свій «Кадиш». У нинішньому концерті Кадиш Равеля прозвучить у версії для віолончелі, фортепіано та струнних.
29 вересня. Симфонічний оркестр НФУ. Диригент – Віктор Плоскіна. Богдана Півненко, скрипка
Поруч із 39-ю симфонією В. А. Моцарта і Симфонічною поемою «Мазепа» Ференца Ліста, – маестро Віктор Плоскіна презентує публіці увертюру «Шарка» Бедржиха Сметани – третю, найдраматичнішу з усіх шести частин його циклу симфонічних поем «Моя Батьківщина».
Чеський композитор писав про неї: «В основі композиції лежить легенда про дівчину Шарку. Поема розпочинається розповіддю про розлючену дівчину, яка через зраду коханого клянеться помститися усім чоловікам. Шарка прив’язує себе до дерева і чекає, поки її врятує князь Ктірад, обманюючи його, що вона полонянка повсталих жінок. Князь закохується в дівчину та визволяє її. Шарка пропонує йому та його товаришам медовуху із снодійним зіллям, а коли вони засинають – подає сигнал мисливським рогом. На цей клич приходять інші жінки та вбивають усіх чоловіків – ось так і завершується симфонічна поема». Такі собі слов’янські амазонки.
Ще один акцент цього вечора – музика українського композитора Віктора Косенка. Скрипалька Богдана Півненко зіграє його Концерт для скрипки з оркестром: один з кращих українських скрипкових концертів, який відображає силу нашої музики із закладеним в неї національним кодом. Це справжня музична енциклопедія української душі з усіма її відтінками і з характерними для нас злетами, мріями та романтизмом.