Сектор Гази: довготривала боротьба палестинців і ізраїльтян. Що відбувається зараз

Еспресо розповість все, що українцям варто знати про сектор Гази, щоб зрозуміти в чому причини цього затяжного конфлікту між палестинцями та ізраїльтянами.

Про що у статті: 

• Що таке сектор Гази.
• У чому суть конфлікту.
• Як виник сектор Гази.
• Автономний сектор Гази та діяльність ХАМАС.
• Війна 2023 року – хронологія подій.

Що таке сектор Гази

Насправді, сектор Гази – це невеликий шматок землі довкола столиці території – древнього міста Гази, яке ще тисячі років тому заснували філістимляни, що і дали назву Палестині (давні єгиптяни називали їх Pw-r-s-ty (пелесет), це означає чужинці, бо ті приплили з моря і осіли на цій території).

Сучасний сектор Гази – штучне територіальне формування, по-суті, гетто, яке з одного боку затиснуте кордонами держав Ізраїлю та Єгипту, а з іншого – Середземним морем. Його площа становить всього 363 кв. км, де, за різними оцінками, проживає від 2 до 3 млн людей. Це територія протяжністю близько 42 км і шириною 6-12 км. Для прикладу, площа Харкова становить 350 км. км, протяжність і ширина – близько 25 км. У Харкові до повномасштабної війни проживало до 1,5 млн осіб. Тобто сектор Гази, загалом кажучи, у масштабах відповідає одному українському місту Харків, але з удвічі більшою кількістю людей. 

Та розмір території не означає розмір проблеми. Сам Ізраїль трішки більший за Львівську область, однак події там впливають на світовий порядок. Адже це давнє місце, де пересікалися і досі перетинаються різні культурні та цивілізаційні інтереси.  

У чому суть конфлікту

Історія цих земель складна і трагічна. Тисячами років тут відбувалися війни, а найбільші імперії світу прагнули контролювати ці стратегічні ворота до Близького Сходу.

Від початку ХХ століття тут стаються періодичні кровопролитні стики між двома народами – ізраїльтянами та палестинцями, які претендують на одну і ту ж територію, вважаючи її своєю (зокрема, Єрусалим, який має важливе значення для трьох світових релігій: юдаїзму, християнства та мусульманства). У цьому і корінь проблеми теперішньої війни – невирішені територіальні претензії між абсолютно різними культурами.

Та звідки виникли ці обопільні скарги?

Головна причина, яка запустила ефект доміно – гоніння на євреїв, якого ті зазнавали в різний період. Фактично, ізраїльтяни стали народом без свого дому і тому оселилися в багатьох куточках Європи. Це дозволило палестинцям (у кінці 7 століття сталося вторгнення арабів з якими вони змішалися і прийняли мусульманство, тому їх ще називають палестинськими арабами) все більше відчувати себе повноправними господарями всієї палестино-ізраїльської території, включно з землями, які три тисячі років тому були частиною Ізраїльського королівства (згодом Південне та Північне царства, по-суті, останніх незалежних політичних формувань ізраїльтян до моменту відновлення держави в 1948 році).

Тому, коли у кінці 19 століття серед світового єврейства почав набирати все більшої популярності сіоністський рух за відновлення єврейської держави на території їх прабатьків, тоді і почали виникати конфлікти з палестинцями, що не хотіли "сунутися" через приїжджих і бачили в них загрозу для свого існування. Більше того, палестинці не розуміли, чому мають з ними ділитися землею, де живуть сотні років.

Читайте також: Держава Ізраїль і мусульманський світ: історія арабо-ізраїльського конфлікту

Як виник сектор Гази

Дві світові війни остаточно "вирішили" питання єврейської держави. Спершу новостворена Ліга Націй доручила цим зайнятися Великій Британії, яка отримала мандат на Палестину після розпаду Османської імперії, що 400 років керувала цією територією.

Завдання британців було встановити там "політичні, адміністративні та економічні умови для безпечного утворення єврейського національного дому". Однак збільшення імміграції євреїв в Палестину робило все більш напруженою ситуацію і сприяло зростанню крайнього арабського націоналізму. По-суті, два націоналізми – єврейський і арабський стикнулися лоб у лоб граючи в небезпечну гру – або перемога, або смерть.

Масові протести арабів й обопільні погроми змусили Велику Британію вводити все більші обмеження на єврейську імміграцію і придбання тими землі. Адже, фактично, британців цікавили ресурси регіонів, а для цього потрібен був спокій, а не заворушення.

Однак попри палки в колеса (у часи все більших репресій нацистів проти євреїв, британці перешкоджали тим потрапляти в Палестину), число євреїв з кожним роком зростало. У 1920 році араби тут становили абсолютну більшість (90 %), євреїв було лише декілька відсотків, але до 1947 році євреї становили вже 31 % населення (близько 600 тис. з 2 млн осіб). Завдяки своїй самоорганізації, євреї створили державу в державі без політичного визнання. Тому, коли така нагода трапилася після закінчення Другої світової – не проґавили свого шансу.

У 1947 році британський уряд заявив про своє бажання відмовитися від мандата на Палестину, бо не здатен був знайти прийнятне рішення для арабів і євреїв, все більше втрачаючи владу над регіоном, який ставав пороховою бочкою. Одним з перших рішень новоствореної ООН від 29 листопада 1947 року був план розділу Палестини. Цікаво, що "за" проголосувала і Українська РСР.

Тоді і виник чітко окреслений східний кордон Сектору Гази. Спірний Єрусалим та Віфлеєм мали отримати міжнародну опіку і бути нічиїми. Цікаво, що близько половини території Палестини в той час нікому не належало.

Євреї погодилися з цим рішенням ООН, а от палестинці та арабські держави були категорично проти. Для арабів євреї були загарбниками, які відбирали їхні землі. Маючи меншість у регіоні, територіально вони отримували рівнозначну частину. Все це призвело до першої масштабної палестинської війни, яка тривала між 1947-1949 роками.

Арабські країни об’єдналися, щоб знищити щойно утворену ізраїльську державу. Однак ізраїльтяни змогли відстояти свою незалежність. Більше того, 6,7 тис. км² території Палестини перейшли на користь Ізраїлю.

Через війну понад 700 000 палестинців втекли чи були вигнані з територій контрольованих євреями. Частина переселилася до Гази та Західного берега. Деякі виїхали до віддалених країн, що спричинило невирішену донині проблему з палестинськими біженцями.

Цей конфлікт завершився 1949 року перемир'ям між Ізраїлем та сусідніми арабськими країнами. Було встановлено тимчасові кордони та демілітаризована зона. Але палестинську державу так і не було утворено, сектор Гази був під опікою Єгипту, а Західний берег і Голанські висоти під Лівією та Сирією. Це породило, крім великої кількості менших, дві великі та важливі майбутні війни:

• Шестиденна війна у 1967 році, яка формально почалася через перекриття ізраїльтянам доступу до Суецького каналу. Ізраїль за лічені дні зміг знову збільшити свою територію. "Зелена лінія" почала розділяти основну територію Ізраїлю та захоплені ним нові території — Західний берег річки Йордан, сектор Гази, Голанські висоти. Ці палестинські території до 2005 року були фактичною під окупацією ізраїльтян.    
• Війна Судного дня у 1973 році, коли на ізраїльтян неочікувано напали єгипетські та сирійські війська. Однак за два тижні Ізраїль переміг. Ізраїльська армія втратила близько 8 тис. солдат (загиблих, поранених, взятих у полон), а єгиптяни і сирійці в десять разів більше – 80 тис. людей. Ця перемога посприяла підписанню Кемп-Девідських угод в 1977 році, які фактично породили сучасний стан справ – надання обмеженого самоврядування палестинцям Західного берега річки Йордан і сектора Гази в рамках ізраїльської держави.

Автономний сектор Гази та діяльність ХАМАС

У 60-70-80-х роках минулого століття палестинці почали підпільну терористичну діяльність проти сил Ізраїлю на їхній території. Зокрема, у 1964 році була створена "Організація звільнення Палестини" (ОВП), яка для людей, які застали 90-ті асоціюється з лицем її лідера – Ясіра Арафата.

У 1988 році ОВП під керівництвом Арафата проголосила створення Палестинської держави на окупованих Ізраїлем арабських територіях і сформувала палестинський уряд в еміграції. Важливим кроком для врегулювання конфлікту стала Вашингтонська угода в 1993 році між головою ОВП Ясіром Арафатом та прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин, яка дозволила розблокувати умови виводу ізраїльських військ з палестинської території та взаємне визнання. Так утворилася Палестинська національна адміністрація, яка представляє зараз Палестину в ООН.

Хоча передбачалося, що врегулювання між двома народами займе 5 років, та знадобилася більше. Лише у 2005 році в рамках плану одностороннього розмежування Ізраїль почав евакуацію єврейських поселенців і військ із палестинських районів, які утримував майже 40 років.

Відтоді у палестинців почалися два шляхи розвитку – терористичний та дипломатичний:

• Перший у секторі Гази разом з терористичною організацією ХАМАС, яка перемогла на виборах у 2006 році, захопила владу в регіоні та почала терор проти Ізраїлю;
• Другий на Західному Березі Йордану, де владу здобула ФАТХ (Рух за національне визволення Палестини), що виступає за політичне урегулювання з Ізраїлем.

З 2007 року ХАМАС став все більше контролювати сектор Гази і нарощувати там військовий потенціал, який періодично виливався у військові зіткнення з армією Ізраїлю. Ізраїль проголосив Сектор Гази ворожою державою та створив довкола фізичну стіну разом з військовими базами.

Так, з кожним роком атаки ХАМАС ставали все сильнішими, Ізраїль неодноразово проводив свої спецоперації по знищенню бойовиків ХАМАС. У підсумку цей багаторічний конфлікт призвів до теперішньої трагедії через яку постраждали тисячі мирних жителів.

Війна 2023 року – хронологія подій

Атака ХАМАСу на Ізраїль розпочалася раннього ранку 7 жовтня з масованого ракетного обстрілу із сектора Гази й вторгненням збройних формувань на територію країни. Як виявилося, Ізраїль не був готовий до раптового удару таких масштабів, хоча палестинці прорвали блокаду не танками, а легковими автомобілями.

Палестинські збройні формування ХАМАС та "Ісламський джихад" відразу в кількох місцях розпочали масовану атаку на Ізраїль. Очільник збройного крила ХАМАСу Мухаммед ад-Дейфа заявив, що його бойовики розпочали операцію "Повінь Аль-Акси". За його словами, ці дії покликані захистити мечеть Аль-Акса у Єрусалимі. Палестинці випустили по території Ізраїлю 2-3 тис. ракет й одночасно захопили 7 громад на півдні.

У той же день прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу виступив з заявою щодо вторгнення бойовиків ХАМАСу в Ізраїль та заявив, що країна перебуває "у стані війни". Уряд країни застосував так званий пункт 40 Алеф, офіційно оголосивши про стан війни від 06:00 7 жовтня. Востаннє це ставалося 50 років тому, під час Війни Судного дня 1973-го. 

Вранці 8 жовтня ліванська Хезболла оголосила про приєднання до сил ХАМАС і взяла на себе відповідальність за обстріл ракетами та мінометами бази ЦАХАЛ на півночі Ізраїлю. Палестинський Ісламський джихад також заявив, що його бойовики приєдналися до нападу ХАМАСу на Ізраїль. 

Через ситуацію на Близькому Сході Рада Безпеки ООН скликала екстрене засідання. Проте після нього не було вжито жодних дій. Хоча Антоніу Гутерреш, генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй, наголосив на необхідності гуманітарного коридору до сектора Гази та звільнення всіх заручників.

Удень 9 жовтня армія Ізраїлю повернула під контроль всі райони на кордоні із сектором Гази. Уночі та вдень того ж дня збройні сили Ізраїлю атакували сектор Гази. Головними цілями стали командні пункти, будинки командирів, бойовиків та рядових солдатів терористичної організації ХАМАС. Міністерство оборони Ізраїлю наказав військовим взяти сектор Гази у блокаду.

На 12 жовтня, кількість загиблих в Ізраїлі зросла до 1300, близько 2,5 тис. людей поранено і сотню було взято в полон. Натомість у секторі Гази загинули щонайменше 1400 людей. 

Лідери Сполучених Штатів, Великої Британії, Німеччини, Франції та Італії оприлюднили спільну заяву, в якій висловили єдину підтримку Ізраїлю і засудили дії ХАМАСу. У четвер, 12 жовтня, держсекретар США Ентоні Блінкен прибув у Тель-Авів, аби зустрітися з ізраїльськими та палестинськими лідерами.

Раптове загострення ситуації довкола сектора Гази сколихнуло увагу всього світу. Завдяки соцмережам та багатьом фото й відео, громадськість побачила жорстокі кадри поводження палестинців з ізраїльтянами. Конфлікт став темою №1 світової громадськості, частково посунувши з перших шпальт війну розпочату росіянами в Україні. Та попри це у США та інших країнах НАТО запевнили українців, що допомагатимуть нам стільки, скільки треба.

Що можна очікувати далі? Це питання, яке собі задають не лише політичні експерти, але й звичайні цивільні, які живуть в цьому регіоні. Адже масована відповідь ізраїльтян по сектору Гази зачепила сотні тисяч палестинців, які змушені були покинути свої домівки, шукаючи безпечного місця на невеликому клаптику території. Ізраїль націлений рішуче і хоче викорінити бойовиків ХАМАСу, та чи вдасться і якою ціною? Це залишається ключовим питанням.

Джерело: espreso.tv