Гра в хованки з паном Лятошинським: імерсивна прем’єра у культовому будинку Роліт
27 грудня у знаменитому будинку Роліт відбулась прем’єра перформансу-променаду «Гра в хованки з паном Лятошинським»
Особливістю прем’єри став безпосередньо формат променаду, де використали різні локації простору для створення глибокої імерсивності глядачів у події. Це повноцінний Site-specific. Дійство максимально зорієнтували на обігрування і взаємодію із локацією, в якій все відбувається – Кабінет-музей композитора Лятошинського у знаменитому будинку Роліт по вулиці Богдана Хмельницького, 68, який є впізнаваною точкою екскурсійних маршрутів столиці.
Саме квартира композитора і стала опорною точкою дійства, яке, по суті, є грою довкола музики та творчості Лятошинського. Цього дня увесь будинок начебто ожив і перетворився на химерний простір, де, можливо, комусь із глядачів пощастило «впіймати» пана Лятошинського.
«Гра в хованки з паном Лятошинським» стала грою-пошуком, грою-квестом, десь іронічною та грайливою, а десь і драматичною, перегукуючись із періодами життя композитора, який творив під час радянського культурного террору. Його публічно цькували у пресі, називали формалістом і представником «буржуазно-індивідуалістичного урбанізму», він потерпав від критики з боку «партійних» композиторів Спілки композиторів Радянського Союзу, а музику таврували «антинародною» та «формалістичним мотлохом, який треба спалити». Але, не дивлячись на це, він таки задав тренд на модернізм в українській музиці та виховав ціле покоління композиторів, до якого належать такі знакові полстаті, як Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Загорцев, Євген Станкович.
Для створення перформансу режисер та автор проєкту Богдан Поліщук залучив широке коло представників різних перформативних напрямів – драматичного, танцювального та музичного. Від самого початку вони безпосередньо взаємодіяли із глядачами, провокували переміщення будівлею та занурювали у незвичну атмосферу. Режисер наповнив дію символами та сенсами. Це і невеличкі паперові птахи червоного кольору, що символізують твори, написані під тиском ідеології, які потім символічно спалювали на відкритому вогні перед будинком. І білі птахи з нот, що дарувалися учасникам дійства, як символ вільної творчості.
У якийсь момент дійство перейшло у середину Дому з його виразною й атмосферною архітектурою та історією, розкішним під’їздом, «кіношним» ліфтом. У під’їзді перформери використовували підвіконня й навіть поштові скриньки мешканців для видобування звуку. На колонах і перилах під’їзду барабанними паличками вони вистукували відлуння бравих, переможних маршів радянщини, а вже після, слідуючи за магічним голосом, схожим на голоси птахів-сирен, всі потрапляли у квартиру Бориса Миколайовича. У цьому просторі електроакустичне звучання і рухи, гра і світло, предмети і навіть стіни – все стало частиною однієї багатовимірної музичної партитури, яку учасники променаду складали, немов пазл, щоби потім прочитати на нотах вбивчу цитату «Формалистический хлам, который нужно сжечь».
В музичну основу «Гри в хованки…» був покладений музичний твір однієї з цікавих та найпрогресивніших композиторок нового покоління – Яни Шлябанської, який поєднував електронну музику із живим вокалом та звучанням інших інструментів наживо, зокрема альта й фортепіано. Музика була створена спеціально для цього проєкту, а електронна партія з чарівними звуками цвіркунів та цикад виконувалась композиторкою наживо, перетворивши її на учасницю самого дійства. Візуальна складова проєкту тяжіла до популярного у світі напрямку – «театру художника» і мала максимальну візуальну виразність. Ефектні і ексклюзивні костюми для перформерів, створені художницею Оленою Поліщук виглядали як самодостатні мистецькі роботи і як основні візуальні акценти вистави, своєю чорно-білою гамою нагадуючи, як клавіші роялю так і нотний стан.
Знаковим є й те, що саме цей проєкт став однією з перших подій щойно створеної Тетяною Гомон – Громадської організації «Фундація Лятошинського», яка стане новим етапом у розвитку й функціонуванні кабінету-музею.
Режисер перформансу разом із командою вже почали працювати на кіноверсією проєкту, яка буде доступна до перегляду широкому колу глядачів, адже такі проєкти мають бути стимулом до вивчення і збереження культурної спадщини країни. Мистецька спадщина видатних постатей нашої культури, зокрема композитора Бориса Лятошинського, – те, що формує нашу національну ідентичність, відкриває і підтверджує єдність української культури із загальноєвропейською.
Команда проєкту:
- Режисер, автор проєкту – Богдан Поліщук
- Продюсер проекту – Руслан Кірш
- Музичне рішення – Яна Шлябанська
- Хореографка – Maria Shurkhal (Австрія)
- Сценографка – Олена Поліщук
- Перформери – Варвара Турта, Анна Кірш, Руслан Кірш, Олександра Магера, Марія Потапенко, Акім Зварич, Яна Шлябанська
- Художниця по світлу – Світлана Змєєва
Проєкт створюється в партнерській співпраці організацій:
ГО Ігнеа Корда (Україна), ГО Студіа Фугу (Австрія), а також ГО «Фундація Лятошинського», за участі правовласниці й зберігачки архіву композитора Тетяни Гомон;
За партнерства Австрійського Центру в Україні і Австрійського бюро кооперації.
Фінансування проєкту здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut Ukraine.
