Ольга Ткач. Конкурс драбблів
Справжня сутність
Ліля увійшла до зали. Ось звичний каремат у куточку, який наступного разу займе хтось інший. Це для неї тепер надто дорого.
– Ти напружена, – тренерка наблизилася безшумно.
– Мене звільнили з роботи.
– Тепер ти можеш стати, ким захочеш. А хоч собою!
Лагідний доторк – і пурх у інший кінець зали.
Ліля повільно підіймає та розводить руки, вигинає спину. М’язи приємно гудуть, за мить вібрація відчувається вже за плечима. В нутрі росте сила. Простір незбагненно стискається, поки стеля й одна зі стін не зникають, відкривши залу морозу та місячному сяйву.
Серед крику і метушні лиш один незворушний погляд та усмішка проводжають драконицю в небо.
