Анна Вознюк. Конкурс драбблів
Повернення додому
Батьківська оселя — сон. Далекий, незбагненний, сонячний, теплий в маминих долонях. Малесеньке село зустрічає задушливою спекою і тишею вмираючого покоління: навколо старезні дідугани й голосливі бабці.
Ноги несуть до рідної хати, що зараз стоїть порожньою — садок заріс, буда пса похилилася. Вдивляється у вікна, що глипають лихими поглядами, звинувачуючи. Камінь лежить на плечах з тієї миті, коли дім лишився позаду.
Замок важко піддається ключу, й іржа на пальцях видається кров’ю в призахідних спалахах. Тиша наповнюється стомленим стогоном. Меблі примарами стежать за блудною дочкою. Протяг піднімає залежану пилюку. Дім перетворився на пустку без душі і спогадів. Дивокрай дитинства розчинився в небутті.
