Оксана Ничипорук. Конкурс драбблів
Давно не бачилися
Вона переступила поріг квартири, притримуючи на руках сонну доньку. Обоє відчували якусь незручність — гостя й господиня. Поки приятелька вкладала дитину, жінка завершувала готувати вечерю. Вечірня втома підібралася й до неї після волонтерки й холодного тижня на роботі. Власне з кожним днем холод проникав усе більше в будинки, які ще не почали опалювати, у погляди людей, які ходили посірілими вулицями міста зі сльозами й тривогою, у стосунки між людьми, які тебе оточують, але їх ніби немає, чи то війни для них немає…
“Ні сім’ї, ні власного дому. Як ти живеш?” — пустила холод гостя у саме серце…
