Лідія Ляшенко. Конкурс драбблів
НЕЗНАЙОМЕЦЬ
Я виходив з автобуса, і раптом мені на очі потрапив він. Втомлені, червоні очі, велика сіра зморшка над носом, запалі щоки, бліді губи, краї яких спускалися вниз. Волосся неслухняне, пофарбоване білими смужками, особливо на скронях. Спина сутула, ліве плече сильно опустилося та викривилося під вагою сумки. Пальці правої руки притримували комірець, під яким вгадувався теплий, але старомодний шарф. Незнайомець збирався виходити, поки не зустрівся очима зі мною. Ми обоє здригнулися та на мить зупинилися. Кожен подумав про своє. Я вибіг з автобусу, серце калатало. Моє відображення зникло, щоб ніколи більше не з’явитися в такому вигляді… Сподіваюся…
