Сердюк Олеся. Конкурс драбблів
П’ять, чотири, три, два, один…
Двадцять, дев’ятнадцять, вісімнадцять, сімнадцять, шістнадцять...
— Я знаю, що ти слухаєш моє повідомлення зараз і намагаєшся не плакати. І знаю, що тобі не виходить стримати свої неслухняні сльози. Але ти сильна і смілива дівчинка, ти впораєшся, доню.
— Поквапся, Міро, – кричить товаришка: — Зараз накриють!
— Ти завжди казала мені, що я найкраща мама у світі. Я хочу, щоб ти ніколи не розчарувалася в мені. Я хочу, щоб ти пам’ятала як я безмежно тебе люблю, де б я не була.. Ти – найкраще, що зі мною сталося.. Пам’ятай одне: для цього світу просто існувати не достатньо, варто жити...
— Готуйсь!
П’ять, чотири, три, два, один…
