Софія Бартновська. Конкурс драбблів
дерева гнитимуть
Електричка тріскає залізничними рейками мов затишний вогонь каміна. Вона горить поміж білого снігу, вона тліє. Скоро цей рік закінчиться і ми чекатимемо наступного.
- О, дивись як дерева попадали. Жили б ми тут, вже б засушили, а так згниють.
Ми ніколи не житимемо тут, дідусю Степане. Ти ділився цими екзистенційними роздуми зі своїм товаришем ледь ворушачи знекровленими губами; тримаючи банку з базару руками, що більше схожими були на великі водянисті мозолі. Але я відповідаю тобі подумки: ми ніколи не житимемо тут. А навіть як житимем, то дерева гнитимуть деінде.
