28-04-2024 Луї-Фердінан Селін (Louis-Ferdinand Céline) 50

Біографія Луї-Фердінана Селіна

Луї-Фердінан Селін (справжнє прізвище – Детуш) – французький письменник, лікар – народився 27 травня 1894 року в Курбевуа (Франція). Наступного дня його охрестили у місцевій неокласичній церкві Петра і Павла.

Мати Луї-Фердінана мала в пасажі Шуазель невелику крамничку з мереживом, про яку не раз згадуватиме у своїх творах Селін (наприклад «Смерть в кредит»), батько був бухгалтером.

Луї-Фердінан з дитинства обожнював кораблі та море. Під час навчання у школі здійснив дві поїздки з метою вивчення мови до Англії та до Німеччини. Покинувши навчання в гімназії, тричі намагався закінчити навчання на комерсанта, але зазнав невдачі. 1912 року переїхав до свого дядька й поступив на військову службу. Служив у 12-ому полку кірасирів у Рамбує. Восени 1914 записався добровольцем до війська і взяв участь у Першій світовій війні. У Західній Фландрії був тяжко поранений в голову та плече. Одержав військову медаль. Військовий лікар визнав Селіна непридатним до подальшої служби внаслідок паралічу руки та психозного стану. Селін влаштувався на дрібну посаду в посольстві Франції в Лондоні, де спілкувався переважно з танцівницями. У 1916 записався наглядачем плантацій в Африці. 19 вересня 1919 Селін одружився у Ренні з дочкою директора медичного інституту Едіт Фолле, що була за фахом ілюстраторкою. Через 9 місяців народилася донька Коллет.

1918 року Селін почав студіювати медицину у місті Ренн. За рік він одержав диплом бакалавра. Оскільки через поранення він не міг стати хірургом, Селін вирішив спеціалізуватися на епідеміології. У 1924 Селін захистив докторську дисертацію про Ігнаца Земмельвайса, яка сьогодні сприймається радше як роман, ніж наукова робота. Проте Селін зумів захистити цю дисертацію і став практикуючим лікарем. 1936 року його дисертація з невеликими змінами була опублікована як літературний твір.

Селін покинув доньку й дружину заради роботи на посаді секретаря Інституту гігієни й епідеміології. Згодом він працював у Комісії з гігієни при Лізі Націй; оселився у Женеві. 1926 року його дружина подала на розлучення. У 1926 Селін відвідав США, де займався питаннями гігієни в Детройті (заводи Форда). Згодом Селін поїхав у відрядження до Африки, в Канаду і на Кубу. Останнє відрядження Селіна відбулося навесні 1936. Він відвідав Німеччину (Рейнська область), де мав проаналізувати вплив масового безробіття на стан здоров'я.

Його завдання полягало у написанні експертизи про епідеміологічні ризики в різних країнах. 1928 року Селін став завідувачем відділу інфекційних хвороб державної клініки в Кліші. У 1936 Селін залишив службу і до смерті працював практикуючим лікарем. Медицина була його захопленням, покликанням. А за покликання грошей не беруть. Саме через брак коштів Селін почав писати, про що відверто говорить у всіх інтерв'ю. Селін був лікарем бідних і за свої медичні консультації та допомогу майже ніколи не брав грошей, адже його пацієнтами були робітники, пенсіонери, безробітні та злидарі. А ще тварини. Його будинок у Медоні з часом перетворився на притулок для хворих, поранених та покинутих тварин. Останній роман Селіна «Рігодон» присвячений саме тваринам. На думку Селіна, лише тварини залишаються вірними до кінця і ніколи не зраджують.

Творчість Луї-Фердінана Селіна

Селін почав писати ще під час Першої світової війни. Спочатку це були щоденникові записи та вірші. У двадцятип'ятирічному віці робив спроби писати балетні лібрето. 1928 року написав п'єсу «Церква», яка залишалася ненадрукованою до 1933. Тема п'єси – цинічна критика колоніалізму та «балачок про права людини» (Селін).

З 1928 до 1932 Селін працював над романом «Подорож на край ночі». Опублікований за допомогою Леона Доде у видавництві Робера Деноеля, роман одразу зробив Селіна знаменитим письменником. Роман «Подорож на край ночі» поривав з академічною традицією французького письменства: лірична риторика відчаю поєднувалася тут з надто реалістичними картинами військових злигоднів та сексуальним цинізмом. Реакція читачів була неоднозначною, автору навіть довелося на певний час демонтувати свою поштову скриньку, щоб змусити поштарів просто викидати його кореспонденцію, що складалася з розлючених або схвальних читацьких відгуків. Роман був відзначений премією Ренодо

1936 року з'явився другий роман Селіна – «Смерть у кредит». Роман був зустрінутий значно прохолодніше, тож Селін вирішив взятися, за його власним висловом, за політику та спершу відвідати СРСР. У Радянському Союзі Селін перебував два місяці, але був надзвичайно розчарований як прийомом, так і тамтешнім життям. Свою критику СРСР він виклав у памфлеті «Mea Culpa» (Моя провина, укр. переклад 1990), що вийшов друком 1936 року. Памфлет нищівно викриває радянську систему й комунізм загалом, водночас у цьому тексті Селін вперше формулює свої антисемітські погляди.

1937 року Селін публікує новий памфлет «Дрібниці для різанини» (Bagatelles pour un massacre), присвячений виключно гнівному викриттю «світової єврейської змови». Андре Жід назвав його у зв'язку з цими публікаціями політичним сюрреалістом. На критику Селін реагував зі ще більшою злістю. Так, у памфлеті «Школа трупів» (1938) він намагається переступити всі можливі межі доброго смаку, політичної культури й елементарної людяності.

1941 року з'явився текст Селіна «Встрягли в халепу» (Les Beaux Draps), у якому Селін закликав французів до колаборації з Гітлером проти більшовизму з метою реформувати Францію за принципами вигаданого самим Селіном «суперкомунізму». Незважаючи на цілковиту політичну безвідповідальність, текст Селіна не позбавлений несподіваних іронічних і сатиричних пасажів.

Згодом замість відкритої антисемітської пропаганди Селін шукав контакту з представниками німецької окупаційної влади. Він спілкувався зокрема з послом Німеччини в Парижі Отто Абетцом, а також з Гансом Кароссою, Ернстом Юнгером та Карлом Гайнріхом Ваггелем.

У січні 1944 Селін одержав поштою посилку з невеличкою труною і невдовзі лише дивом пережив замах Руху Опору. Після цього Селін виїхав до Данії, але через три місяці повернувся. Невдовзі німецька влада переселила його спершу до Баден-Бадена, а потім у Зігмарінген, куди також виїхав весь уряд з Віші. Події і враження із Зігмарінгена Селін відобразив у романі «Із замку в замок», опублікованому в 1957.

Наприкінці 1944 Селін вирішив тікати до Бранденбурга, щоб там інкогніто перебути до кінця війни. Всі обставини цього періоду життя сьогодні важко реконструювати. У своїх повоєнних романах Селін зобразив ці події як суцільну гротескну клоунаду (роман «Північ»), тоді як останні дослідження доводять, що лікар Детуш робив спроби видати себе за «балтійського німця» й поступити як лікар на службу до Вермахту, щоб таким способом одержати нові документи. Селін намагався пристати до конвоїв Червоного хреста і виїхати до Швеції, але зазнав невдачі.

Наприкінці квітня 1945 Селін втік до Данії, де був інтернований. Селіна звинуватили у злочинах проти людяності й посадили до в'язниці. З 1947 Селін жив на фермі неподалік від данського міста Корсер з підпискою про невиїзд. 1949 року підписку було скасовано. У Франції Селін був заочно засуджений до смертної кари та конфіскації майна. У 1950 Селіна було помилувано. 1951 року він повернувся до Франції і зупинився спершу в Провансі, а врешті оселився в Медоні. Поступово Селін став повертатися до літературного життя, почався період реабілітації письменника. На нього знову почали звертати увагу телебачення, журналісти. Селін дав кілька інтерв'ю. Видавництво Ґаллімар опублікувало його романи «Феєрія для іншого разу» та «Норманс», а також скандальний роман-бесіду «Інтерв'ю з професором Y» (1954) і романну трилогію про кінець війни, остання частина якої («Рігодон», 1969) з'явилася посмертно.

Луї-Фердінан Селін помер 1 липня 1961 року. Похований на схилах Медону, на кладовищі біля мерії.

Твори

У 2021 було віднайдено викрадені рукописи письменника. Вони містять невиданий роман «Лондон» – понад тисячу сторінок, три частини; приблизно 600 сторінок книги «Похід на смерть», що була опублікована незакінченою; роман «Воля короля Крогольда» та його попередник – «Легенда про короля Рене»; юнацький роман «Гидка стара»; перша версія «Смерті в кредит», невідомі розділи з «Подорожі на край ночі», а також роман «Війна».

Життя й доробок Філіпа Ігнаца Земмельвайса / La Vie et l'Œuvre de Philippe Ignace Semmelweis, Simon, Rennes (1924) (докторська дисертація з медицини).
Хінін у терапії / La Quinine en Thérapeutique, Doin, Paris (1925) (медична праця).
Церква / L'Église, Ed. Denoël & Steele, Paris (1933) (драма).
Подорож на край ночі / Voyage au bout de la nuit (1932).
Смерть у кредит / Mort à crédit (1936).
Mea Culpa (1936).
Дрібниці для погрому / Bagatelles pour un massacre (1937).
Школа трупів / L'Ecole де cadavres (1938).
Встрягли в халепу / Les Beaux Draps (1941).
Банда маріонеток, або Паяци I / Guignol's band (1944).
Похід на смерть / Casse-pipe (1949).
Феєрія для іншого разу I / 'Féerie pour une autre fois I (1952).
Норманс: Феєрія для іншого разу II / Normance: Féerie pour une autre fois II (1954).
Інтерв'ю з професором Y / Entretiens avec le professeur Y (1954).
Із замку в замок / D'un château l'autre (1957).
Північ / Nord (1960).
Лондонський міст: Guignol's band II / Le Pont de Londres: Guignol's band II (1964).
Ригодон / Rigodon (1969).
Війна / Guerre (2022).