Толя Недоля. Добірка віршів: Лабіринти підсвідомості
ЛАБІРИНТИ ПІДСВІДОМОСТІ
В лабіринтах підсвідомості
Я невпинно шукаю відповідь:
Мої дії – ознака раптовості
Чи емоційна безвихідь?
Ця ідея мене захопила,
Вона заперечує очевидне,
Ніби пристрасть усе затопила,
Щоб чуже здавалося рідним.
Це чуже мені не потрібне,
Хоч, безперечно, нав’язливо гарне.
Захопило думки про дрібне,
Щоб переможні отримати лаври.
Я не можу від нього відбитися,
Воно знищує індивідуальність,
Я стаю емоційною зомбі,
Перетворюю важливе в банальність.
В лабіринтах підсвідомості
Знову натрапила на перехрестя:
Шлях ліворуч – пожежний вихід,
Шлях праворуч – напевно, безчестя.
Лабіринти підсвідомості
Мені весь час набридають.
Геть всі сумніви і умовності,
Відчуваю, що сильно кохаю!
ТІНЬ
Мене весь час переслідує тінь,
Та, яку я ніяк не сприймаю.
Вона зовсім розуміє не те,
Весь негатив у тіні тримає.
Цей негатив – моє інше життя,
Що накопичує купу помилок.
Вона концентрує режим забуття,
Щоб стосунки здавались новими.
Я вже плутаю реальність і сон:
В тіні час не працює, не плине.
Вона темнішає в унісон –
Скоро мене, позитивну, поглине.
Я намагаюсь від неї втекти
Та даремно – наздоганяє.
Сльозами прошу це присікти –
Сльози відчаю вона не сприймає.
Вона, як портрет Доріана Грея:
Весь час червоніє, темніє за мене.
Божевільною стала темна ідея
Заховати в тінь себе від себе!
Щоденно тінь, ніби грати,
Тримає реальність в п’янкому тумані.
Потрібно самій не жити в омані –
Інакше тінню можна стати!
НЕ КОХАЄШ?
Чому ти мене турбуєш?
Вночі не даєш засинати.
Я мрію про тебе, малюю.
Чому відмовляєш кохати?
Невже я такий неприйнятний?
Невже я такий нестерпний?
Невже не будеш пам’ятати
Захоплення невичерпне?
Захоплення із натхненням
Твоїм чарівним існуванням.
Невже ти холодна до мене?
Невже ти не віриш в кохання?
Таке, що виснажує сили,
Яке позбавляє емоцій.
Йому опиратись несила –
Безмежне на кожному кроці.
Таке, що геть відбирає
Надії останній шматочок.
Його твоє серце не має?
Залиш для мене куточок!
Хоча б маленькі шпаринки.
А раптом у тебе не вийде?
Любов розіб’є на цеглинки.
До мене поплакати прийдеш.
Тебе обійму, як рідну,
Віддам тобі все, що маю.
А очі з докором спитають:
- Чому ти мене не кохаєш?
КОНТРОЛЬ
Для себе обрала незвичну роль –
Хочу все контролю піддати.
Зробила логін і пароль,
Щоб ніколи його не втрачати.
Коли потрібно вставати,
Скільки калорій з’їсти,
Чи маю спортом займатись,
І як в халепу не влізти.
Освіта, мода і врода,
Фінанси, прибутки, видатки,
Коли і де купувати одяг –
Витрати фіксую, податки.
Все піддається контролю:
Коли і з ким погуляти,
Робота, їжа, розваги і побут –
Аби підконтрольним тримати.
Лише мені не вдається –
Впливати: як серце б’ється;
На ненависть, відразу, роздратування,
А також на моє нероздільне кохання.
Коли ти буваєш поряд –
Я змушена якось триматись,
Відвожу байдуже погляд –
Не можу контролювати!
Як в книжці про Дон Кіхота,
Ніби з млинами воюю,
Бо те, що найголовніше, –
Ніяк я не контролюю.
РОЗЛЮТИВ
Ти мене розлютив!
Я слова не знаходжу!
Увірвався в життя –
Я пробачить не можу!
Твоя правда – образа,
Бо відверта й одразу!
Наша зустріч – це нонсенс,
Він навіює комплекс.
Ти мене розлютив!
Ти розкрив мені очі!
Та навіщо зробив? –
Не заснути уночі.
Я жила уві сні,
Мені було приємно,
Мої сонячні дні,
Завжди були взаємні.
Твоя правда, як ніж,
З біллю ранила душу!
І тепер, як усі,
Жити в реальності мушу!
Ти мене розлютив.
Це було необачно.
І тепер все життя
Я тобі буду вдячна!
НАЙКРАЩЕ У ЖИТТІ
З’явилась пляма на вікні,
Та прибирать не сила.
Мабуть, найкраще у житті
Я просто пропустила!
Вважала, час повільно йде,
Я можу все побачити.
Своє найкраще у житті
Я не змогла пробачити!
Минули березневі дні,
Рік вистилає квітами.
Своє найкраще у житті
Напевно, не помітила.
Шукала щастя в самоті,
Стосунки вибирала.
Свого коханого в житті
Мабуть, не цілувала!
Відкрити очі маю я,
Погане в мить забудеться!
Своє найкраще у житті
Без цього не відбудеться!
ЗАКОХАЛАСЬ
Хіба я винна, що закохалась?
Що серце моє з грудей виривалось,
Що погляд його кайдани накинув,
Що час зупинився. Хіба я винна?
Хіба зрозуміла, що рано радіти?
У нього дружина, а може й діти.
Але мати значення це перестало,
Бо надто сильно я закохалась.
Хіба я винна, що з нами щось сталось.
Тобою милуватись вже сили не мала,
Що наші стосунки наче застигли,
І ми вже давно в різні боки побігли.
Хіба я знаю, що буде далі?
Мене не цікавлять майбутні деталі.
Аби його очі завжди були поряд,
Аби разом з ним дивитись на зорі.
Що закохалась, мабуть, я винна!
Але це вже сталось, я знаю, ти сильний!
Я так боролась, я так пручалась!
Пробач! Ти вільний. Я закохалась!
КОХАЙТЕ ТОГО, ПРО КОГО МРІЄТЕ
В доросле життя ти йдеш з надією,
Складаєш бажань подовжений лист.
Але кохай того, про кого мрієш,
Інакше це лише компроміс!
Ти можеш змінити професію, хист.
Можеш в існуванні шукати зміст.
Кохай лише того, про кого мріяла,
В іншому разі це компроміс!
Буває з любов’ю ще раз помилилася,
Погляди в цінностях знов розійшлись.
Кохай тільки того, про кого мріяла,
Інакше подушка буде мокра від сліз.
Леді прекрасна чи мила принцеса
У виборі супутника не шукай компроміс.
Кохай того, про кого мріяла,
В іншому разі – це не твій принц!
ЗАБЛУКАЛО
Де заблукало кохання?
В якому будинку забула?
Мабуть, квапливо, зарання
Не ту особистість вдягнула?
Тепер, напевно, шукаєш,
Бо жити без нього не можеш!
В безликих кварталах витає...
Можливо, зненацька заскочиш?
Не знаєш, як упізнати?
Неначе мить промайнула,
Привчилась спокійно спати.
Напевно, пристрасть минула?
Без нього можливо прожити,
Нормально проіснувати.
Та чи потрібне «нормальне»,
Якщо бажаєш кохати!
Кохати, щоб зачепило!
Так, щоб дихання скувало.
Знайти вже не маю сили!
Можливо, у тебе сховалось?
РОЗКАЖИ
Розкажи мені, де моє серце?
Я давно перестав відчувати,
Як у ритмі до дихання б’ється.
Мабуть вже відучився кохати?
Як руками гладити шкіру?
Як від ніжних грудей рух ловити?
Як твою зберігати довіру,
Тіло пестити, стан твій обвити?
Як тримати закоханий погляд,
Щоб очей не могла відірвати?
Як почути схвильований голос,
Якщо розум не вміє чекати?
Як дивитися без хвилювання
На твої зачаровані очі?
Як приборкати жагуче бажання
Розбудити тебе серед ночі?
Що робити, якщо нема сили
Не забути тебе, не чекати?
Мене губи твої захопили.
Як мені їх поцілувати?
МОВЧИШ
Ти кинула погляд,
Ніби страждаєш:
- Чому не зі мною?
Ти де пропадаєш?
Чому біля вікон моїх не стоїш?
Чому гарних квітів не присилаєш?
Та зовні здається,
Ти просто мовчиш.
Мовчиш, уві сні,
Коли мариш про мене,
Губами лоскочиш
Підборіддя чи ніс.
Вдивляєшся в очі,
Як зорі на небі –
Рукою закриєш
І просто мовчиш.
Нічого не кажеш,
Коли розмовляю –
Ніби не чуєш,
В думках наче спиш.
Нічого не хочеш –
Чому я не знаю?
Милуєшся мною
І знову мовчиш.
Мовчиш, коли мариш.
Мовчиш, коли любиш.
Мовчиш від бажання,
Коли губи тремтять.
Ти мовчки висловлюєш переживання.
Мовчиш, бо зустрітися маєш бажання.
Мовчиш, що стомилася,
Що ноги болять.
А може мовчиш,
Бо так хочеться жити:
Тихо, без поспіху
Кохання тримати?
Мовчиш, бо страждаєш
Про все пережите,
Не хочеш злякати,
В цьому сенс помовчати?
Я хочу мовчати разом з тобою –
Забути про світ, що навколо кричить,
Прикластись до серця твоєю рукою,
Занадто хвилюється, нехай помовчить.
НАВІЩО ВАМ МОЯ ЛЮБОВ?
Навіщо вам моя любов?
У вас своя давно жевріє:
Від пристрасті вирує кров,
Хіба що іноді хворіє.
Навіщо вам моя любов?
Вона по-іншому вас бачить –
Закохується знов і знов,
Але помилок не пробачить!
Навіщо вам моя любов?
Того, що є, не вистачає?
Ви боїтеся стрімголов
Поринути у світ печалі.
Навіщо вам моя любов?
Для вас душа моя відкрита.
Можливо рай ваш захолов,
А серце тягнеться до літа?
Навіщо вам моя любов?
Напевно, час все зрозуміти?
Щоб я свій смуток поборов,
Мене потрібно полюбити!
Я МРІЮ
Я мрію про Вас,
Як про щось недосяжне?
Як про острів тропічний,
Як про знайдений рай!
Я мрію про Вас,
Як світи неосяжні,
Про богиню міфічну,
Чарівний небокрай!
Я мрію, як ми
Прокидаємось разом.
Ваше стомлене тіло
Під руками м’яке!
Як схвильований голос
Із нотками джазу...
Як губи торкає
Кохання палке.
Я мрію про Вас,
Як ми вечорами
У вогнища разом
Співаємо пісні.
Я мрію давно
Про тебе, кохана!
Бо знаю, що любиш!
Освідчись мені!
ГАРНОГО ДНЯ!
Освіжаючий ранок,
Невибагливе сонце,
Вже не світанок –
Тінь у віконці.
Ходять ліниво
Люди сонливі.
З ночі щасливі
Йдуть неквапливо:
Хтось до кав’ярні –
Насолодитись,
Хтось на роботу –
Не запізнитись.
Все підкоряється
Сліпучому світлу.
Щоб увібрати
Теплу палітру.
Мабуть, сьогодні
Дощу не чекають –
Одяг яскравий
З красою мішають.
Майже забулося
Вчорашнє відлуння.
Гарного дня,
Неймовірні красуні!
ДОРОГА І ЧАС
Дорога і час. Вони нібито рідні:
Дорога блукає, час плине по ній.
Людина в дорозі свою долю шукає,
А час відміряє відрізочок їй.
Ця дорога заплутана, та вихід існує,
Цей вихід трагічний – розв’язка життя!
Та є й позитивне – багато відхилень:
Знайдеш необхідне собі заняття.
На перехрестях – з позначками камінь:
Ліворуч, праворуч чи прямо іти.
Існує можливість, якщо маєш намір,
Назад повернути,
Та час неухильний – може шлях зарости.
В цьому дивному світі ми щастя шукаєм,
Не знаємо, звідки прийдемо, куди?
Знайшли по дорозі, та час не пускає!
Знаходимо в часі, дороги немає...
Як рухатись далі? Куди нам піти?
Ця дивна дилема нас завжди турбує:
Дорога чи час – який вибір складний.
Насправді цей вибір умовний
Фіксує,
Що немає різниці – є вихід завжди!
ТИЖДЕНЬ
Як із гіпнозу прокидаюсь.
Три сни потрібно записати.
Іще лежу, а сил не маю,
Щоб з ліжка голову підняти.
Думки вчорашні ще турбують –
В деталях маю розгадати.
На тиждень плани вже малюю:
Потрібно зранку всіх зібрати,
Ще накормити, нарядити,
В садочок, школу спорядити,
Прибрати швидко. Тільки потім
Себе вродливу чепурити.
Повинна бути дуже гарна!
Щоб всі на мене оглядались.
Стиль, макіяж, потрібні фарби,
Ще й загадковою здаватись.
Потрібні стильні фото з клубу,
З природи, з дому, навіть з моря,
Щоб щастю заздрили подруги,
Казали, що не знаю горя.
Ще й на роботу час встигати,
Аж до неділі працювати!
Зробити все, щоб день задався,
Й в кінці сказати – тиждень вдався!
ЯК ДОВГО
Як довго я тебе не бачив…
Забулись світло-сині очі,
Солодкі губи дуже смачні,
Солоні сльози серед ночі.
Як довго я не озивався,
Не плутав пальці у волоссі,
Твоїх сторінок не торкався,
Забув цю насолоду зовсім.
Як довго я не хвилювався,
Не відчував твоєї вроди,
Лише на зустріч сподівався,
Та серце не давало згоди.
Як довго я не чув твій голос,
Який зіграв сонату квітів.
Не вгамував нестерпний голод –
Хотів почути і зігріти.
Як довго я не мав сміливість
Тобі у почуттях зізнатись.
Не дуже впевнений, що віриш.
Чи можу на щось сподіватись?
НАСНИЛАСЯ
Чому наснилася мені?
Ти говорила, що не любиш.
Твоє обличчя у вікні,
Як повний місяць, спокій губить.
Чому байдужий погляд твій
Мої думки не покидає?
Там були іскри вогняні,
Вони казали – ти страждаєш!
Чомусь спокійний голос вмить
Перелаштовує на смуток.
Щось непокоїть і болить,
Неначе сум – це мій здобуток!
Нащо поранила моє
Гаряче і відкрите серце?
Тепер собою я не є –
Фатальний погляд вабить вперто.
Прошу, від себе прожени –
Не надавай скупі надії!
Або до себе пригорни,
Щоби здійснились мої мрії!
МОЯ НЕ МОЯ
Ти ніби розділилася:
Моя і не моя.
Моя аж зашарілася,
Хвилює моє Я!
Чужа – заряд байдужості,
Сприймає все, як фон!
Я щось на кшталт буденності –
Мобільний телефон.
Моя не спить ночами,
Бо я хвилюю сон.
А та – працює днями
Серед значних персон.
Чужа дітей не любить,
Моя – під серем носить.
Чужа мене погубить,
Моя всі примхи зносить.
Та, не моя, відверто
І вперто ігнорує.
Моя весь час страждає,
Бо любить і ревнує.
Ніколи «не моя»
Зі мною не гуляє.
Моя мене цілує
І ніжно обіймає!
Подумати відверто –
Я навіть сам не знаю,
Яку із двох вродливиць
Сильніше я кохаю!
ЗНАКИ
Це буде крапка,
А не кома.
Залишили стосунки
Втому!
Набридли
Знаки запитання.
Поділись оклики
Й кохання.
Подвійні крапки
Були зайві –
Не захистили
Наше сяйво.
І не проси
Про крапку-кому;
Не хочу
Помилитись знову!
Давай на все
Закриємо «лапки»!
Бажаю успіхів!
Три крапки...
ГРАЙ
Грай, музиканте,
Плач про кохання.
Сьогодні є шанси
Забути бажання!
Шанс не почути
Власного серця.
Грай музиканте,
Бо воно розірветься!
Шанс потопити
Спогад минулий!
Грай музиканте,
Щоб серце не чуло!
Грай із натхненням –
Витягуй мінори.
Нехай одкровення
Відкине докори.
Плач саксофоном
Ноти нечутні,
Ніби це стони
Мої незабутні!
Сьогодні з тобою
Під музику плачу!
Грай музиканте,
Тобі дуже вдячний!
