Біографія Семюела Річардсона
Семюел Річардсон – англійський письменник і авторитетний друкар, який видав близько 500 різноманітних праць – народився 19 серпня 1689 року в Дербіширі у родині Семюела й Елізабет Річардсон і був одним із дев'яти дітей. Його батько був столяром, непоганим конструктором і архітектором.
Ще в дитинстві Річардсон славився вмінням писати листи. Будучи першим учнем приватної граматичної школи Christ's Hospital, 13- річний Семюел писав листи за своїх неосвічених друзів і знайомих, допомагав сусідським дівчатам вести переписку з шанувальниками.
У 1706 17-річного Річардсона було віддано на навчання у велику лондонську типографію, де його наставником став друкар Джон Уаільд. Незабаром хлопець став підмайстром, потім майстром, потім, як він сам писав, «стовпом усієї справи». Але як і раніше з любов'ю та готовністю він брався за написання листів. Часто звертались до молодого Річардсона бідні дівчата-служниці з проханням написати листа батькам у село або нареченому, або підступному викрадачеві дівочої честі. Річардсон не тільки удосконалював свій епістолярний стиль – зростало його знання людського серця, людських доль.
Річардсон не збирався ставати письменником, так далеко його мрії не заходили. Він мріяв одружитися з гарненькою дівчиною з непоганим приданим і стати власником типографії. Це йому вдалося: 23 листопада 1721 Річардсон одружився з Мартою Вайлд, донькою свого колишнього працедавця, виключно з фінансових міркувань, хоча Річардсон і стверджував, що між ним і Мартою було палке почуття. Незабаром він перевіз її до себе у друкарський магазин, який одночасно слугував йому будинком. Справи Річардсона пішли вгору, він відкрив свою друкарсько-видавничу справу й очолював її аж до самої смерті. За десять років шлюбу у Річардсона народилося шестеро дітей, але живою залишилася тільки одна донька.
Після смерті дружини у 1731 Річардсон одружився з Елізабет Лік, але з їхніх шести дітей тільки чотири доньки дожили до повноліття. Типографський бізнес процвітав, але у Річардсона так і не було спадкоємця, який зміг би успадкувати справу: його племінник Томас Верре також помер молодим. У своїй друкарні Річардсон видав понад 500 книг.
Семюел Річардсон помер 4 липня 1761 року в Лондоні у матеріальному достатку, оточений пошаною і популярністю.
Творчість Семюела Річардсона
Письменницькою діяльністю Річардсон зацікавився вже у вельми зрілому віці. Зовнішнім поштовхом стало отримане його друкарнею замовлення на видання «Епістолярію», а внутрішнім стимулом – бажання передати молодій генерації британців власний життєвий досвід.
«Памела, або ж Винагороджена доброчесність» («Pamela, or Virtue Rewarded», I та II ч. – 1740; III та IV ч. – 1741) – перший роман Річардсона. Він написаний у формі листів і, таким чином, є одним із перших зразків епістолярного жанру. Сюжет твору становить історія життя Памели Ендрюс, доброчесної дівчини простого походження, котра працює служницею у такої собі леді В. Після смерті господині її син, містер Б., вподобавши Памелу, намагається спокусити дівчину, вдаючись спочатку до лестощів, а потім і до погроз. Але Памела залишається непохитною. Врешті-решт, містер Б., вражений доброчесністю і цнотливістю дівчини, пропонує їй вийти за нього заміж.
Прославляючи в образі Памели чесноти своєї соціальної верстви – ощадливість, заповзятливість, побожність, непохитність моральних принципів, Річардсон водночас утверджує своїм романом просвітницький, демократичний і гуманістичний ідеал. Послаблення демократичного пафосу у III і IV частинах роману, де колишня скромна Памела постає у ролі заможної світської пані, посилення у заключних епізодах моралізаторських інтенцій значно зменшує художню силу твору.
Інтерес, який роман Річардсона викликав у сучасників, значною мірою можна пояснити реалізмом у зображенні характерів та обставин, навіть незважаючи на деяку його ідеалізацію. Навколо твору одразу ж спалахнула жвава полеміка, учасники якої активно сперечалися як про суто мистецькі, так і змістові аспекти роману. Зокрема, читачі зауважували, що, попри всі свої безперечні переваги, епістолярна форма, однак, хибує певною умовністю: якби Памела справді написала усі ті листи, у яких вона розповідає про перипетії свого життя, то їй було б ніколи виконувати обов'язки служниці.
Особливо гостро з приводу щасливого вирішення тієї складної ситуації, у якій опинилася Памела, виступив Г. Філдінґ. Він, зокрема, написав пародію на роман Річардсона, іронічно перейменувавши Памелу на Шамелу (від англ. «shame» – «сором»). Полемічним стосовно Річардсона виявився і роман Філдінґа «Історія пригод Джозефа Ендрюса та його друга містера Абрагама Адамса» (1742). у якому він у дусі послідовного демократизму розповідає про життя брата Памели.
Другий роман Річардсона «Клариса, або Історія юної леді» (1747–1748) – найкращий і найпомітніший твір письменника. У ньому Річардсону вдалося силою літературного таланту перемогти, подолати власну схильність до моралізаторства. Фактично, ця схильність збереглася лише у назві роману, який в оригіналі має дуже довгий підзаголовок – «історія... яка з'ясовує найістотніші питання приватного життя і показує, зосібна, численні злигодні та поневіряння, що випливають із непорядної поведінки як батьків, так і дітей у ставленні до шлюбу». Проте насправді роман виявився значно яскравішою та щирішою картиною «приватного життя», ніж можна було би сподіватися після такої преамбули. Сюжет твору ґрунтується на історії життя Клариси Ґарлоу, дівчини із заможної і шанованої буржуазної сім'ї. Кларису спокусив легковажний Ловелас, і це настільки її приголомшило, що вона вмирає від розпачу. Даремно Ловелас, розкаявшись у своїх гріхах, благає її стати дружиною. У фіналі роману він гине від руки двоюрідного брата Клариси, котрий викликав Ловеласа на дуель.
Критика егоїзму й аморальності аристократів поєднується у романі з критикою власницького егоїзму буржуазії. Брати та сестри Клариси ненавидять її через спадщину, яку дівчині залишив дід. Крім того, Кларису намагаються присилувати вийти заміж за немилого їй багача Сомса, провокуючи цим її втечу з дому разом із Ловеласом.
Реалізм зображення сягає тут найвищої сили. Складність і багатоплановість образів Клариси і Ловеласа здобули високу оцінку у читачів та критики. Трагічний фінал роману ще раз свідчить про поглиблення реалістичного бачення життя письменником.
Останній роман Річардсона «Історія сера Чарлза Ґрандісона» («The History of Sir Charles Grandison», 1754) – найслабший серед трьох його романів. Образ Ґрандісона, який, на думку письменника, мав стати позитивним антиподом Ловеласа, своєрідним уособленням доброчесності та порядності, виявився доволі невиразним. Ґрандісон виступає у романі як прибічник «золотої середини», компромісної дипломатії. Його стосунки з італійкою Клементиною й англійкою міс Гаррієт Байрон свідчать про його раціоналізм, прагнення до спокійного, врівноваженого буття. Якщо Клементина лякає його своєю неврівноваженістю, зумовленою пристрасністю її натури, то в міс Байрон він понад усе цінує її англійську стриманість.
Значення Річардсона в історії англійської та світової літератури важко переоцінити. Зокрема, можна сказати, що він заклав підвалини соціально-психологічного роману Нового часу і водночас оновив епістолярну форму розповіді.
Твори
Критика
