(1689–1761)
Емоція у Семюела Річардсона далека від класицистичної антиномічності почуття і розуму, несхожа з двозначно-ігровою моральністю рококо, але їй також не властива сльозливість другого етапу сентименталізму. Вона носить характер захопленої моралістичності, шукає компромісного втілення почуття в моральну форму розважливості. Коріння річардсонівської повчальності, розв'язання соціальних проблем через етичні настанови на виховання і самовиховання – у традиції англійського Просвітництва.
Епістолярна форма романів Річардсона таїла в собі етап зміни мистецької парадигми в культурі XVIII ст., характерне для сентименталізму зміщення акцентів зі світу зовнішнього на світ внутрішній, інтерес до емоційної сфери й переживань окремої людини на противагу холодно-розважливому мистецтву класицизму.
Предметом його інтересу стали особисті, а не суспільні проблеми – характерне для сентименталізму почуття розчарування у великій історії. А своїм основним завданням Семюел Річардсон бачив уміння показати чесноту своїх головних зразкових героїв, розповідаючи, як вони долають випробування, що випали на їхню долю.
Твори
Критика
