Зіняк Олександр. Книга, яка змінила моє життя!

Беззаперечно, читання робить нас значно розумнішими, тобто відбувається така собі «прокачка» мозку, завдяки якій у нас стають ліпшими розумові здібності і пам'ять.

До речі, вчені довели, що читання значно знижує ризик хвороб мозку і нервової системи в цілому, навіть таке страшне захворювання, як хвороба Альцгеймера, що переважно спостерігається в людей похилого віку, під час розгадування головоломок, аналізу прочитаного і т. п. знижує ризик цього захворювання в 2,5 рази.

Коли ми займаємося спортом, то фізична активність робить міцнішими наші м'язи, серце, кістки, а читання – супертренежер для мозку, який підтримує його тонус, і робить нас інтелектуально розвинутими, розвиває навички критичного й аналітичного мислення, поліпшує концентрацію уваги, розвиває уяву, викликає певні емоції, розвиває емпатію, що робить нас здатними краще реагувати на емоційні потреби інших, а не лише свої (що дуже корисно для певної категорії черствих людей).

Читання навіть здатне знімати стреси, що ми доволі часто робимо за допомогою пігулок.

До речі, читання надзвичайно хороший спосіб розслабитись і подолати стрес, і, повірте мені як справжньому любителю літератури, це значно краще, ніж гучна музика, відеоігри.

Це реально допомагає боротися з депресією, а не замикатися в собі, тобто це такий собі немедикаментозний спосіб лікування.

В дитинстві нам як школа, так і батьки дома регулярно наголошували на тому, що потрібно читати книги, щоб стати розумнішими.

В сучасному світі людина віддає перевагу кінематографу. На мою думку, цікавіше було б прочитати книгу, а потім переглянути фільм на дану тему, тобто як режисер спочатку створює сценарій, а потім знімає по ньому фільм.

Я розумію, що людина завжди сама знайде відповідь, як їй краще, і не потрібно нав'язувати свою думку, тому я пишу лише своє бачення.

Просто хочу зазначити, що прочитана цікава книга залишається в пам'яті майже назавжди, погодьтеся, адже ми багато пам'ятаємо прочитаних книг чи віршів зі шкільної програми, а кінематограф – це як журнал, який перелистуєш.

Вважаю, що ми, дорослі люди, повинні вчити з дитинства свою малечу віддавати перевагу книжковому світу, а не давати в руки планшет чи телефон, щоб дитя дивилося, що хотіло, лиш би не плакало.

Саме коли ми читаємо твори тих чи інших розумних авторів, то вчимося правильно розмовляти, що, звичайно, корисно і правильно, бо, на жаль, багато громадян України розмовляє суржиком, а не чистою літературною українською мовою.

Беззаперечно, книга значно краща, ніж фільм, бо читаючи ми значно більше розвиваємо свою увагу та уяву.

Я пам'ятаю, як у дитинстві, коли прочитував повністю книгу і закривав її, то в мене якась жалість навіть виникала, що вона закінчилась, а сюжет був надзвичайно цікавим, і хотілось продовження, що я навіть сам пробував його писати у 10-ти річному віці, не розуміючи, що таке авторські права.

Українцям раджу читати книжки українською мовою (не російською), зокрема і російськомовним громадянам, котрі проживають на території України, тому що це покращує навички володіння державною мовою, а діткам поновлювати свій словниковий запас.

Так вже сталося, що саме під час війни наш книжковий ринок сьогодні переживає відродження. І це не лише стосується книг, а й музики, кінематографу, що надзвичайно радує.

Книги є різного жанру:

Класика, детективи, любовні романи, психологія і саморозвиток, а також фантастика, сучасні твори письменників, науково-популярні видання і багато іншого.

Тобто вибір насправді величезний, на кожного читача чекає його улюблена тематика, яка йому ближча до серця.

Саме я завжди віддаю перевагу книгам з психології, авторами яких є, зокрема, Зигмунд Фрейд, Карл Ґустав Юнґ, Дейл Карнегі, а також українських психологів, як-от Григорій Костюк, Данило Борисов.

Особливу увагу звертаю на філософські твори Григорія Сковороди, котрий був відомим не лише українським філософом-містиком, але й богословом, поетом, педагогом.

Одного разу в дитинстві мені трапилася книга, яка дуже змінила мою уяву про світ, бо, будучи дитиною (а це десь перші класи загальноосвітньої школи), я був – як і всі дітлахи – безтурботним, ходив у «рожевих окулярах», думав, що все у житті приходить просто так, як «манна небесна» опускається з неба.

Книга ця була одного видатного американського письменника Джека Лондона, а саме психологічно-пригодницькій роман 1904 року «Морський вовк».

Якщо коротко, то книга розповідає про капітана шхуни «Привид» Вовка Ларсена, дивну і водночас безжальну, сильну людину, своєрідного філософа, котрий трактує життя людини як еволюцію виживання в жорстокому світі і те, що людина все життя бореться за місце під сонцем.

Головним героєм твору є Хемфрі Ван-Вейден, котрий є літературним критиком і перебуває на судні під пануванням капітана Ларсена, безжальної та аморальної людини.

До речі, на замітку, екранізацій цього роману є аж 13, які розпочалися з далекого 1913 року (США).

Знімали різні країни фільм по цьому роману, як-от США, Франція, ФРН, Румунія, Австралія, Італія, колишній радянський союз, Канада.

Читання цієї книги мене захопило з першої сторінки, та так, що я відірватися від неї не міг, навіть інколи забував вчасно поїсти.

Перечитавши її з величезним захопленням, я зрозумів, що в світі не все так безхмарно, як мені здавалось до цього, що існують і моральні, і фізичні труднощі, проте вони загартовують навіть (як і головного героя роману).

Книга ця сповнена морської романтики, що допомагає повірити у свої сили, вчить справедливості та стійкості.

В цьому романі (я зрозумів тоді ще, будучи дитиною) своєрідна філософія Вовка Ларсена хибна і навіть злочинна, тому що для нього найбільш величезна цінність – це саме його життя, а чуже не варто ні копійчини, за його словами.

Я вже тоді розумів, що це низько, аморально, це негідна поведінка самозакоханого егоїста, бо розумів, що біля мене є люди, котрих я люблю, і їхнє життя – як і життя всіх людей – є цінніше понад усе на світі.

Саме прочитання цієї книги справило на мене незабутнє враження на все життя.

Як не дивно звучить, проте єдине, що в мене лишилося з речей мого дитинства, - це саме ця книга, яка досі знаходиться в моїй домашній бібліотеці і яку я інколи беру до рук, і перечитую деякі рядки, дивлюсь на свої дитячі підкреслення речень, що здавались мені найбільш зворушливими, і фантазія знову повертає мене в давно минуле дитинство, і поринаю в хвилю приємних вражень та емоцій від захоплюючого роману Джека Лондона «Морський вовк».

Тому я твердо переконаний, що саме ця книга вплинула на мою підсвідомість у правильному руслі та змінила моє дитяче сприйняття світу, а можливо, і життя.