Уривок із книги «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче». Видавництво «Бородатий тамарин»
Портал «Експеримент» ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах. У видавництві «Бородатий тамарин» незабаром вийде книга «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче». Публікуємо уривок для ознайомлення.
Автор: Майкл Браун
Перекладач: Олексій Абраменко
Анотація: Більшість із нас зростала з переконанням, що в Сонячній системі дев’ять планет, – із Меркурієм поблизу Сонця та Плутоном на далекому зовнішньому краї. А потім, 2005-го, Майкл Браун відкрив начебто десяту планету – Ериду, завбільшки з Плутон. Ось тільки замість почивати на лаврах Браун розпалив запеклі дебати, що перетворили спокійний світ астрономії на розбурханий вулик. На той час уже було відомо про інші об’єкти за орбітою Нептуна, що не надто поступалися Плутону. То чи варто й ті зараховувати до планет? Зрештою дебати завершилися вилученням Плутона з планетного пантеону, після чого на Брауна посипалися гнівні листи від колег-учених, астрономів-любителів і навіть школярів – усе через відкриття, про яке він мріяв роками.
Наповнена драмою і гумором книжка «Як я вбив Плутон і чому це було неминуче» – це сповідь науковця, який, попри загальний осуд, мусив понизити в званні улюблену для всіх планету. Це розповідь від першої особи про найбурхливіший рік в історії сучасної астрономії, що надихає глибше замислитися про наше місце в космосі.
Книжка зацікавить усіх, хто мріє досліджувати Всесвіт.
Уривок із 11 розділу «Планета чи ні»
Планети – наш спосіб організування Всесвіту за межами Землі. Фактично це найграндіозніша організаційна схема, відома більшості людей. Попросіть когось описати їхнє оточення – і вони опишуть район свого проживання. Попросіть продовжити – і вони розповідатимуть про своє місто й регіон. Якщо ви й далі наполягатимете, можливо, вони згадають свою країну, потім – свій континент (знову це слово!) і, нарешті, цілий світ. Але якщо ви не здастеся й попросите вести ще далі, зрештою вам опишуть будову Сонячної системи. Розкажуть про планети. А після планет? Що далі? Найчастіше на вас подивляться з нерозумінням.
Коли люди описують райони свого проживання, їм байдуже на наукове значення слів, які вони вживають; їм важливі впізнавані орієнтири, щоб визначити точки й межі свого життя. Планети і є цими орієнтирами. Ось що люди мають на увазі, коли кажуть «планета». Отже, слово «планета» конкретне чи описове? Коли люди вимовляють його, вони мають на увазі конкретні об’єкти – Меркурій, Венеру, Землю та інші, – а чи ці об’єкти й будь-які інші, подібні до них?
Я спираюся на історію як на корисного провідника. Коли випадково відкрили Уран, його швидко визнали планетою; так само й Нептун. Навіть Плутон, чий статус стоїть на кону в усьому цьому процесі, прийняли до клубу, хоч і з невеликими наріканнями. Звичайно, коли його відкрили та прийняли до сонму планет, вважалося, що він набагато більший і схожий на інші планети. Але його зарахування випадково знизило планку, тож більшість людей – крім мене та ще декількох прискіпливих астрономів – мали на увазі й Плутон теж, коли говорили про планети.
Усю цю суперечку «планета-чи-не-планета» врешті-решт мав розв’язати Міжнародний астрономічний союз, що відповідно до угоди 1919 року має право й зобов’язаний забезпечувати класифікацію, називання та розподілення за належними місцями всього в небі. До появи МАС небо було заповнене об’єктами, які називали за принципами, вибраними самими астрономами. Червонувата зірка у верхній правій ділянці дивовижного сузір’я Оріона відома не лише під загальною назвою Бетельгейзе, що в перекладі з арабської означає «пахва гіганта», а й під кодом HD 39801, оскільки вона з’явилася в каталозі Генрі Дрейпера в 1920-х. А втім, у неї є ще багато інших назв, як-от PLX 1362, PPM 148643 і – моя улюблена – 2MASS J05551028 + 0724255, що фігурують в інших каталогах.
Станом на сьогодні МАС розробив процедури й правила стосовно того, що варто робити майже з будь-яким відкриттям у небі. Вибухає чергова наднова? Код має містити рік і літеру. Поява наднової 1987A була найсвіжішою та найяскравішою подією в пам’яті, а ці п’ять символів досі можуть викликати захопливе зітхання в астронома певного віку. Такі процедури набагато систематичніші, хоча назви втратили колишню виразність, як у випадку з гігантами та їхніми пахвами.
І лише коли справа доходить до називання небесних тіл у Сонячній системі, МАС звертається до історії та поезії. Відповідно до декрету МАС, супутники Юпітера мають називатися на честь дружин Зевса (добровільних чи вимушених), кратери на Меркурії – на честь поетів і художників, а елементи рельєфу на гігантському супутнику Сатурна Титані (можу назвати їх тільки елементами, бо насправді ми не маємо жодного уявлення, що воно таке) – за міфологічними місцями з літератури.
Після відкриття перших об’єктів за межами Нептуна в поясі Койпера МАС спрацював напрочуд швидко. Об’єкти в зовнішній частині Сонячної системи називали на честь богів – творців світової міфології, але оскільки кількість об’єктів у поясі Койпера зростала швидше, ніж з’являлися нові боги-творці, це правило почали застосовувати дедалі вільніше. Нещодавно комусь навіть удалося назвати якесь відкриття в поясі Койпера Борасізі – на честь бога з твору Курта Воннеґута.
Попри всю готовність до нескінченних передбачуваних і непередбачуваних ситуацій, МАС насправді ніколи не замислювався над питанням: як варто називати щось нове, що за розмірами переважає Плутон? Як визначити нову планету, коли її побачиш?
