Красиві вірші про вишиванку, які здатні розчулити до сліз
Вишиванка – це не просто одяг, а цілий світ символів, історії та почуттів. Вона є втіленням української душі, її коріння сягають у глибину віків. Недарма саме вишиванка стала одним із найпопулярніших символів України в усьому світі.
Поети, як ніхто інший, вміють відчути та передати ту глибину і красу, яку несе в собі цей унікальний одяг. Вірші про вишиванку зворушують до сліз, вони викликають почуття гордості за свою країну і народ. Вони розповідають про мамині руки, які вишивали кожен стежок із любов'ю, про бабусині казки, пов'язані з вишитими рушниками, про мрії і сподівання, вкладені в кожен візерунок.
У цій статті ми зануримося у чарівний світ поезії про вишиванку. Ви дізнаєтеся про історію вишивки, про значення її орнаментів, про те, як вірші різних поколінь поетів відтворюють образ вишиванки як символу Батьківщини, любові, єдності. Окрему увагу ми приділимо віршам про вишитий рушник. Цей оберіг здавна супроводжував українців у найважливіші моменти життя: на весіллях, хрестинах, похоронах. Вірші про рушник для дітей допоможуть маленьким читачам зрозуміти, чому цей предмет має таке особливе значення для українців.
Разом ми відсвяткуємо День вишиванки за допомогою поезії, адже вірші – це найкращий спосіб передати емоції і почуття. Приєднуйтесь до нас і відкрийте для себе нові грані краси та сили української вишиванки!
Гарні вірші про вишиванку, які розкривають серце
Кожен стежок на вишиванці – це маленька історії, кожен орнамент – це таємний символ. А вірші про вишиванку – це ключ до розуміння душі українського народу. Вони ніби дзеркало, у якому відображаються найпотаємніші почуття, мрії та сподівання. У цій добірці ви знайдете вірші до Дня вишиванки, що зворушать вас до глибини душі, розкриють перед вами всю красу і глибину української культури.
Сховавши біль під вишиванку
Сховавши біль під вишиванку,
Кудись крокує навпростець
Отой, що в шинку спозаранку
Пропив казковий олівець.
Тож не писатиметься більше
Про те, як пристрасним дощем
Вночі на нього ллються вірші,
А потім цілий день іще.
Звичайні верби коло ставу
Тепер тихесенько в журбі
На вишиванку ждуть криваву,
Що носить майстер на собі.
Ще повернуся до патлатих
З новітнім гаджетом в руці,
Адже усім потрібно знати:
Талант живе не в олівці!
(Zorg)
Матусині вишиванки
Впали зорі вечорові
На матусин рушничок,
Вишиваночки чудові
І усе для діточок.
І синочкові сорочка,
Блуза донечці своїй.
Недоспала вона ночей,
То ж подякуємо їй.
Скатертину вишивану
Ми простелимо на стіл
І для тебе, рідна мамо
Покладемо хліб та сіль.
Заспіваєм тобі пісню
Як колись співала нам.
Ой, ніде немає рівних
Вмілим маминим рукам.
(Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський)
Я одягнула вишиванку
Я одягнула вишиванку,
Вона для мене – оберіг,
В ній вип’ю кави філіжанку
І сяду в сінях на поріг.
Я одягнула вишиванку
І стала в ній біля воріт,
В собі відчула я горянку,
А поряд квітне дивоцвіт.
Я одягнула вишиванку,
Гірське повітря, мов напій,
Так мило бачити щоранку -
На квіти сів бджолиний рій.
Я одягнула вишиванку,
Вона для мене дорога,
І принесу водиці в дзбанку,
Веселка в небі, як дуга.
Я одягнула вишиванку,
Піду я в ній у свій садок,
З милим гулятиму до ранку,
Та ще й піду у ній в танок.
Я одягнула вишиванку,
Неначе квіточка я в ній,
Світили зорі до світанку,
І народилось безліч мрій.
(Королева Гір Клавдія Дмитрів)
Вишиваний оберіг
Проста була колись та непримітна,
Допоки голки хтось до рук не взяв
І, підібравши ниток колір різний,
По ній почав узори вишивать.
На полотно, мов сніг отой біленьке
Лягли чудові квіти весняні,
Співати почали ще й соловейки,
Приємно так дивитися на них.
Майстри і нині душу всю вкладають
У витвір той народного мистецтва,
Немов би свою долю залишають
На полотні, що стане оберегом.
І бережуть її сини та дочки,
Як щось найсокровенніше на світі,
Згодом передадуть її і дітям
Матусею вишивану...( сорочку).
(Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський)
Вишиванка
Де би я не була цими днями
Як проснуся, із самого ранку
Пригорну подарунок від мами,
Одягаю свою вишиванку.
Розлетілися ми журавлями,
Та недовго триватиме вирій.
Вишиванки від бабці і мами
Налаштують на посмішки щирі.
Де би нас не закинула доля
І які б не торкнулися зміни,
Перемога за нами і воля –
Це частинка моєї країни!
Вишиванка – наш сховок і мрія,
Вишиванка – це усмішок море,
Вишиванка – це мирна надія,
Вишиванка – усе буде добре!
(Віктор Фінковський)
Червона нитка
П'ять ниточок на полотно лягали,
Коли ти доньці й чотирьом синам
Дороги найсвітліші вишивала,
Щасливу долю готувала нам.
А голка пучечки тобі сколола,
Бо ти наперстки нам приберегла,
Щоб кожен міг не тільки пальці голі,
А, може, й серце захистить од зла.
Ось ще кольнуло - й вишивання миттю
Зафарбувала крапелька свята...
Пройшла червоною тією ниттю
Твоя любов крізь все моє життя.
То чом же, степова моя лелітко,
Твій шлях скінчився між зелених трав?
Чи заселив тобі коротшу нитку,
Чи вузлика невміло зав'язав?
П'ять ниточок розквітнули узорно.
Чом шостої нема на полотні?
Матусю, на твою домівку чорну
Світ білий свій як обмінять мені?
(Борис Остапенко)
Вишиванка
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
(Вадим Крищенко)
Патріотичні вірші про вишиванку, які дають сили
Вишиванка – це не просто одяг, це символ незламності українського духу. Вона надихає на боротьбу, вселяє віру в краще майбутнє. Патріотичні вірші про вишиванку – це гімн коханню до своєї землі, це заклик до єдності та сили. Читаючи вірші про вишиванку як символ Батьківщини, ви відчуєте прилив енергії та бажання творити добро для своєї країни.
Вишиванка
Вишивала я душею вишиванку,
Мої віченьки не спали аж до ранку,
Прокладала ту стежину до порогу,
Щоб побачити хатину мати змогу.
Малювала краєвиди , що з вербою
Вся краса перепліталася з журбою,
Уявляла ті обійми у полоні,
Як тягнулися із ласкою долоні.
Приближала я рядками перемогу,
Щоб солдатам указати путь-дорогу
До рідненької, найкращої хатини,
Де в обіймах зустрічала мати сина.
Щоби зняти захисні, військові речі,
Вишиванками покрити їхні плечі,
Оспівати нашу неньку Україну,
Довгождану перемогу ту єдину.
(Наталі Косенко - Пурик)
Душу в вишиванку одягніть
В заморськім кра́ї псевдоукраїнці,
Вдягнули вишиванку й взя́ли стяг,
Але душа лишається в заслі́нці,
І люблять Україну на словах.
Таких, на превеликий жаль, чимало,
Для них війна – це просто слушна мить,
Якої ті роки їм бракувало,
Й душа за Україну не болить.
То ж слушним є момент цей для піару,
Де про любов так голосно кричать,
Не мають від війни́ вони удару,
І рятувати ненечку не мчать.
А де ж були всі двадцять-тридцять ро́ків?
Покинули Вкраїну ще колись,
За всі роки́ не було жодних кроків,
Зате тепер любити узяли́сь.
За парканом так вигідно кричати,
Бо там тривог і вибухів нема,
Не личить тії маски одягати
І про любов кричати з усіма.
Мовчали стільки літ й заговорили,
Але не тут, а там, за парканом,
Лукавим словом неньку полюбили,
І сиплють ними так, немов піском.
(Королева Гір Клавдія Дмитрів)
Вишиванка
Тримаю в руках вишиванку і гладжу лляне полотно,
З тобою, мій любий синочку, отак не сиділи давно.
Запалює вечір погожий дві зірки в німому вікні,
Мої запитання бентежні залишаться десь в глибині.
Ти виріс, мій хлопчику, виріс, і я так пишаюсь тобою,
Твій вибір іти воювати мене оповинув журбою,
Зчорнів білий світ, і неспокій підступно у серце проник,
Розчахнуто душу надвоє, у горлі застряв дикий крик.
А ти, усміхаючись, кажеш: « Матусю, ті йдуть, хто достоєн,
Йдуть кращі із кращих звитяжців, хто вірить, що в серці він воїн.
А зрештою, знаєш, що кожен свою обирає Голготу,
Бо хтось же повинен робити складну, небезпечну роботу.
Бо батьківську землю плюндрує підступний, облудливий ворог,
Чи ж личитиме українцям ховатись де-нéбудь по норах,
Бо те, що навіки у серці – вітчизну, родину і віру,
Ніколи не дам розтоптати московському дикому звіру.
Чи вдасться кому полічити отих, хто уже на війні,
В холодних окопах, в руїнах, під обстрілом та у вогні?
Я знаю, що важко нам буде. Молися, Господь щоб зберіг.
Молися за тих, хто народить. Молися за тих, хто поліг.
Не маємо права поразки заради майбутніх дітей.
Вкраїна не здасться ординцям і виборе завтрашній день.
Вгамуєм навалу жорстоку. Ганьбою не вкрию ім'я,
Бо хто захистить тебе, мамо? Бо хто ж захистить, як не я?
Це доля синів - для вітчизни здобути в борні перемогу,
Я твій оберіг-вишиванку візьму із собою в дорогу.
Вже перше проміння ранкове запалює пів небокраю...»
Гойднулась у погляді вічність: - Чекатиму. - Благословляю!
(Мазур Наталя)
Вишиванко, вишиваночко моя
Вишиванко, вишиваночко моя́,
З гордістю тебе я одягаю.
І любов до України – це душа моя́,
Й любить Вкраїну вічно - присягаю.
Вишиванко, вишиваночко моя́,
Я у тобі́ неначе й народилась.
Ти наза́вжди будеш лиш моя́,
Ти мені в дитинстві ще наснилась.
Вишиванко, вишиваночко моя́,
Щаслива я, що я тебе вдягаю.
Без тебе ж бо, неначе я – не я,
Без тебе, вишиванко, сум я відчуваю.
Вишиванко, вишиваночко моя́,
Ти – найдорожча з-поміж одягу у мене.
Зігріва мене краса твоя́.
Це незрівнянно, просто – нотабене.
Вишиванко, вишиваночко моя,
З тобою у житті нова́ сторінка.
Ти для мене, для тебе – тільки я,
В тобі і в чужині я – українка.
(Королева Гір Клавдія Дмитрів)
Вишиванка
Заморена болем й стражданням,
Україна одягла вишиванку.
Цей день вона не забуде,
Той день вона не пробачить.
Україна надягла вінок,
Повен маків червоних,
І подивилась на небо
Темними хмарами вкрите.
Як би хотіла вона,
Щоб тільки зорі падали з неба.
І свист солов'я
Вона чула замість ракети.
Україна все пройде, вистоїть,
Знов зацвіте та калина.
Ти одягни вишиванку -
Одежа твоєї душі це.
(Аделіна Де Сантіс)
До Дня вишиванки
Вночі
жінка з міста Лева
зірвалась
на рівні ноги.
Її
розбудили реви
повітряної тривоги.
За мить
Вухо вчуло вибух
І те,
як хтось шиби оре.
Гойднуло жінку,
як рибу
У шторм п’ятибальний
море.
Втекла в коридор,
матрацик
Між стін на паркет
поклала.
Кривлялись
вогні-паяци –
Накрилася
одіялом.
- Рятуй Україну,
Боже,
Й мене, та усіх
із роду.
Здурів остаточно,
схоже,
Близький наш сусід
зі сходу, -
Кинджали туги
пускала,
Будила ними
ковчеги.
Хрести, склавши пальці,
клала –
Від зла й біди
обереги.
А потім заснула –
міцно.
Збудив телефон –
калатав.
Злетіла у день
космічно.
Згадала:
«Сьогодні свято –
Духовне,
день вишиванки.
Вбрання це,
як і бандури, -
Це наші
духовні танки
yа полі боїв
культури.
Сорочку,
яку розшила,
Вдягла,
губи вкрила блиском
І гордо
у день ступила.
Їй небо
вклонилось низько.
(Крилата (Любов Пікас)
Дитячі вірші про вишиванку, які вчать любити Батьківщину
Змалку прищепити любов до своєї країни – важливе завдання для кожного з нас. А вірші – це найкращий спосіб достукатися до дитячих сердець. Дитячі вірші про вишиванку в доступній формі розповідають про історію, значення та красу цього символу. Читаючи їх, діти дізнаються про своїх пращурів, про традиції українського народу і, звичайно ж, про те, чому вишиванка є такою особливою.
Вишивала мама
Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
(В. Крищенко)
Вишиванка
Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка ,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.
(Л. Вознюк)
Мені сорочку мама вишивала
Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
(Н. Май)
Наша хата
Вся у білих рушниках,
наша хата – ніби птах.
Мчить вона через віки,
диво-крила – рушники.
Вишивала їх бабуся,
вишивала їх матуся...
Я теж птаху помагаю –
рушничок свій вишиваю.
(Н. Поклад)
Рушничок
Маленька Оленка,
Левкова сестриця,
Що голочку має, –
Таки чарівниця.
Як голка сумна –
Тягне ниточку чорну.
Як голка весела –
Червону, проворну.
То голочка плаче,
А то – заспіває.
Оленка піснями
Рушник вишиває.
(Н. Кір'ян)
Вишиванка
Квiти розцвiтають
Ось на рукавах,
З iрiю далекого
Повернувся птах –
Дивнi вiзерунки
Сяють, мов живi –
Мама вишивала
Оберiг менi!
(Т. Винник)
Учись, дитино, гарно вишивати
Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато...
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.
(Н. Красоткіна)
Короткі вірші про вишиванку, які легко запам’ятати
Не завжди є час на довгі роздуми. Іноді хочеться просто насолодитися красою слова. Короткі вірші про вишиванку – це справжні перлини української поезії. Вони лаконічні, але водночас глибокі за змістом. Їх легко запам’ятати і повторити, а ще – подарувати близьким людям.
Вишиванкою квітни, Вкраїно
Вишивана сорочка - матусина доля,
А барвистий рушник - діточкам оберіг.
Простеляє на стіл скатертину вже доня
І на власні узори кладе святий хліб.
Любить це рукоділля онучка маленька,
Рученята умілі теж має дитя.
Щоби наша держава Україна-ненька
Завжди так квітувала, як це вишиття.
(Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський)
Коли вдягаю вишиванку
Коли сорочку одягаю вишивану
Ту, що мені матуся дарувала,
Таке тепло безмежне відчуваю,
Ніби торкнулия мене долоні мами.
Хоча давно пішла вона у вічність
Та залишила в спадок вишиванки,
Добро і мудрість, гарну щиру пісню.
За все, за все тобі вклоняюсь, мамо.
(Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський)
Буковинська вишиванка
Ах, сонця, сонця, жовті та червоні,
Розквітнули на білім полотні,
Обвиті листям, наче у полоні, —
То знаки долі добрі, осяйні.
Зелена нитка — це землі достаток,
А синя — неба вічного слова.
Їм двом дано лиш щастя вишивати
На двох таких барвистих рукавах.
(Ти-2)
Я душу одягну у вишиванку
Я душу одягну у вишиванку,
І буду сидіти до світанку,
Грати у мовчанку.
Я дивитимусь на ріки,
На поле, на небо, на зірки –
Усе що мені знайомо,
Все що полюбила на віки.
Я буду дивитись на Україну,
Що спить у таємній тишині.
Я душу одягну у вишиванку,
Хай одягнеш її і ти...
(Аделіна Де Сантіс)
Вишиванка
Вишита найтрагічніша
Історія долі народу
На землі, із гордістю
І радістю-дружно
Українці вишиванки
Одягли-із барвистими,
Бойовими і сумними
Малюнками.Усі разом
Вишиємо Перемогу
На білому і чорному
Полотні.
(Зоя Енеївна)
Одягни вишиванку на душу
Одягни вишиванку на душу,
А в руки візьми: щит й автомат.
Захищати Вкраїну у серці май мужність!
Від московських ординців – непроханих варварів-зайд...
(Arsen Zvenyhora)
Цитати про вишиванку відомих людей, які надихають
Вишиванка надихала не тільки поетів, а й багатьох інших талановитих людей. Їхні думки про цей символ є цінним скарбом, який ми можемо використовувати для свого натхнення. В цій добірці ви знайдете гарні вислови про вишиванку відомих українців (і не тільки), які розкривають різні грані значення національниго одягу.
Вишиванка – це генетичний код нації.
Леся Воронюк
Вишиванка для мене — це гордість за красу моєї країни!
В’ячеслав Узелков
Вишиванка для мене — це сорочка, зроблена маминими руками!
Василь Вірастюк
Вишиванка — це документ українського народу! Це оберіг! В орнаментах вся магія любові, історія кожного регіону моєї улюбленої країни!
Ксюша Жданова-Форманчук
Вишиванка для мене — це символ краси та національної ідентичності українського народу.
Уляна Смирнова
Зворушливі вірші про вишиті рушники зі згадкою про дім
Вишитий рушник – це оберіг дому, символ сімейних традицій. Вірші про рушник наповнені теплом і затишком, вони переносять нас у дитинство, нагадують про бабусині казки і материнську любов. Читаючи красиві слова про вишитий рушник, ви відчуєте, як серце наповнюється спокоєм і вдячністю за все те, що ми маємо. Вірші про рушник-оберіг розкажуть про важливість та красу нашого національного символу.
Конюшини рушник вишиваний
Біла-біла конюшина
Килимочком простелилась
Там, де стежечка вузька
Змійкою усе звивалась
Та в долину поспішала
До маленького ставка.
А ще квіти конюшини
Є червоні, є і сині,
Візерунками лягли
На той рушничок чудовий,
Який виткала природа
Й вишивала залюбки.
(Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський)
Рушничок
Я біленький рушничок
Шовком вишивала.
Візерунки з ниточок
Гарно гаптувала.
Щоб вони, немов живі,
Квітнули на ньому,
Ніби роси на траві
Після зливи й грому.
Милу пташку — солов'я
Вишию малого.
Десь йому позичу я
Голосу дзвінкого.
І повішу на стіні
Рушничок біленький,
Заспіває хай мені
Соловей маленький.
(Д. Мегелик)
Рушник
Вишивала я рушник
власними руками.
Гаптувала залюбки
всіма кольорами.
Мов жива, на полотні —
калинова гілка.
Під мережкою, внизу,—
книжка і сопілка.
До ладу все довела
хоч іще й маленька,—
і оздобила як слід
я портрет Шевченка!
(В. Лучук)
В нашім домі
Всі хвилини вільні
в нашім домі — спільні.
Батько щось ладнає,
мати вишиває...
І мене вчить мати
також вишивати.
Спершу все для Галі —
для моєї лялі,
потім по стібочку
братові сорочку...
Вишивать навчуся,
як уміє ненька,
вишию з любов’ю
рушничок чудовий
на портрет Шевченка.
(М. Хоросницька)
Рушничок онучки
Рушник вишиваний бабусин,
то праця проста й нелегка.
І я вишивати навчуся,
щоб мати свого рушничка!
Візьму полотно я біленьке,
у голочку нитку втягну...
Робота не піде швиденько —
лиш вишию квітку одну.
Та я вишивати навчуся!
Як буде готовий рушник,
промовить до мене бабуся:
"Талант мого роду не зник!"
(Юлія Забіяка)
Вишивала матінка
Вишила матінка два рушники -
Двійко розквітчаних райдуг...
Вишила матінка два рушники.
Впала на першому - радість.
Вишила матінка два рушники -
Геть покололися руки...
Вишила матінка два рушники.
Другий - червоний од муки...
Вишила матінка два рушники:
- Сину, тобі один буде...
Вишила матінка два рушники:
- Інший хай лишиться людям...
Вишила матінка два рушники:
- Сину мій, сам вибирай ти...
Вишила матінка два рушники:
- Ви мені другого дайте...
(Борис Остапенко)
Рушники
П'ять рушників на білих-білих стінах
Повисли у старенькій нашій хаті.
Злетілися до них зозулі сиві,
Щоб нам щасливих років накувати.
І півники на рушниках співають
Щодосвітка, щоб ми не спали довго.
Ті незабутні вишивки, матусе,
Немов літописи життя твойого.
Де кожен день твій, наче на долоні:
Тут чорним хрестиком лягала мука,
Червона нитка радість наснувала,
А жовта залишила слід розлуки.
А голубою вишиті надії.
І ті пісні, яких співала дітям
І розливала на тонку тканину,
Не висихали там усі ці літа.
Ті рушники щоденно я читаю
І вчуся, ніби по найкращій книзі...
Вони і досі, через стільки років,
Над нашими портретами донизу
Звисають тихо... І мені здається,
Що то не рушники, а білі крила,
Які для нас наготувала мати,
Щоб ми життя безкрилими не стріли.
(Борис Остапенко)
Вишиванка – наш оберіг
Вишиванка – це символ нашої ідентичності, оберіг, що захищає нас від усього злого. Кожен стібок, кожен візерунок несуть у собі глибину віків, мудрість наших предків. Вишиванка – це мова, якою розмовляють наші серця. Вона об’єднує нас, нагадує про наші корені, про силу нашого народу.
У кожній вишиванці – душа її творця. Це не просто тканина, це частина людської душі, вкладена в кожен стібок. Вишиванка – це молитва, звернена до вищих сил, це побажання щастя, здоров’я і благополуччя. Вона – це талісман, що супроводжує нас у житті, оберігаючи від негараздів.
Одягаючи вишиванку, ми не просто вбираємося, ми вшановуємо своїх предків, свою історію. Ми демонструємо світові, що ми – українці, ми пишаємося своїми традиціями. Вишиванка – це наша гордість, наша спадщина, яку ми передаємо від покоління до покоління. І нехай цей оберіг завжди буде з нами, нагадуючи про те, хто ми є і звідки ми родом, а допоможуть нам вшанувати цей символ вірші до Дня вишиванки, які наповнені щирістю та любов'ю до країни.