Що відбувається у темряві. Марія Баліцька. Світло любові завжди перемагає темряву
До Світлоносної країни на планеті Земля війною увірвалася біда.
Прислужники зла – за наказом царя темряви – напускали на світлоносну країну чорний дим своєї уявної могутності, непереможної величі, завдавали захисникам і мирному населенню невимовного фізичного болю, руйнуючи інфраструктуру, знущаючись над беззахисними людьми, – множили страх, намагаючись викрасти світлі душі нескореного народу і помістити їх у непроглядну темряву відчаю…
Збройні сили України мужньо і самовіддано захищали рідну землю…
Відважним воїнам допомагали і добровольці, і волонтери, і Янголи Світла, і молитви мільйонів українців, до чиїх молитовних благань дослухалися всезнаючі Небеса…
Були й такі, що говорили: Бог покинув нас…
І тоді Господь – напередодні Богоявлення – дав вірним знак: Веселка засіяла на Небесах видимою чіткою потрійною дугою, як нагадування українцям, що Творець, присутній у Пресвятій Трійці, бачить усе, любить кожного і турбується про усіх.
- Дивні діла твої, Господи, – терпеливо пересилюючи біль, мовив поранений боєць, намагаючись, крізь вікно лікарняної палати, усміхнутися до райської дуги…
Бог саме тримав у долонях найменшенького Янгола Світла, який зцілювався від ран. Янгол відчув, що Богові потрібна допомога і запитав:
- Отче мій, чим можу послужити Тобі?
- Тобі самому потрібна допомога.
- Я вже чуюся майже здоровим.
- В одній із моїх улюблених країн йде війна, – сумовито мовив Бог. – Вороги намагаються стерти Україну з лиця Землі. Ти і сам постраждав у тій страшній війні, коли сміливо захистив собою від снайперської кулі відважного захисника. Усі Янголи Світла працюють разом із Збройними силами України – заради перемоги! Але прислужники темряви все більше навісніють у своїх злодіяннях. І деякі люди почали думати, що Я їх покинув…
- І моє завдання…
- Мені треба знати, що робиться у темряві… Зможеш дізнатися?
- Постараюся...
Янгол Світла, найперше, полетів на плач немовляти, і побачив, як у куточку кімнати світилася церковна свічка. Молода мама гойдала колисочку із маленьким синочком, вдивляючись у телефон – чекала дзвінка від чоловіка, який воював під Бахмутом.
Малюк плакав – у нього саме різалися зубки. І улюбленої пісеньки по інтернету, без світла, не було... Мама тихенько співала синочкові колискову...
Свекруха пропонувала невістці свою допомогу, але вона гордовито відмовилася. А малюк все плакав...
Янгол обійняв світлом любові жінку, і свекруха, присівши біля невістки, взялася колисати онука, щоби його мама хоч трішки відпочила...
Янгол повів поглядом за золотою ниточкою, яка вибігала із закоханого серця молодої мами – йому було цікаво, куди вона добіжить…
Мить, і ниточка добігла до її чоловіка, який тільки-но здав пост і, повечерявши, умощувався спати...
Золота ниточка ледь торкнулася до серця втомленого захисника України, і боєць згадав, що, через майже безперервні атаки ворога, уже декілька днів не телефонував дружині, і вийшов з окопу – ловити мобільне покриття. Янгол Світла притримав крилом телефон воїна, який, від несподіванки, що надто швидко дотелефонувався додому, ледь не впустив його на промерзлу землю. Янгол кліпнув очима, і побачив, як бабуся колисала онука, а її син з невісткою лагідно розмовляли...
- Порядок, – подумав Янгол і полетів далі виконувати завдання Бога.
В одному вікні побачив, як юнак, при світлі свічки, підіймав гантелі – тренувався, щоби його взяли добровольцем захищати Україну!
В іншому вікні було видно, як студентка, одягнувшись у барвисту вишиванку, готувалася до екзаменаційної сесії, занурившись у конспекти і підручники, присвічуючи собі ручним ліхтариком...
В одному з вікон Янгол помітив жінку, яка, при світлі свічки, вишивала вінчальні рушники, а з портрета на неї дивилися донечка – наречена-захисниця і її обранець – боєць ЗСУ.
У темряві люди жили звичним, для воєнного часу, життям… Виготовляли окопні свічки... Нарізали клаптики білої тканини – для в’язання захисних кікімор… Читали улюблені книжки, слухали музику, колядували… Малювали пейзажі, писали ікони... Йшли на роботу, чи з роботи… Освідчувалися у коханні… Рятували людей… Приймали пологи...
Відсутність світла не лякала добрих людей, адже кожен із них, з вірою в Бога, оберігав у душі світло любові, яке освічувало усе, про що думалося, і що робилося...
Життя ішло своїм ходом.
Люди у темряві ставали самі собою.
На жаль, були й такі, що бунтували, нарікали, пирували, адже були впевнені, що у темряві цього ніхто не побачить…
Янгол Світла намагався пробитися до світлоносних іскорок, які ще жевріли у їхніх душах… І раптом він помітив серед гульвісів темніші купки – там, згорбившись, сиділи зрадники і диверсанти, котрі планували нові замовні терористичні акти… Як кроти… Янгол пустив на них промінь світла, який стер з їхньої пам’яті геть усі вміння і знання, за які вони отримували гроші. Зловмисники заворушилися, як кубло змій, щось чи когось вишукуючи у темному приміщенні.
І тут Воїн Світла побачив прислуг темряви, котрі обступали його зусюдибіч.
- Гей, зупиніться, ви що собі дозволяєте? – голосно запитав їх Янгол Світла.
- Ти нам заважаєш робити наші темні справи, – навперебій кричали прислуги темряви.
- Краще ідіть звідси, а то гірше буде, – уже досить строго наказав їм Янгол Світла.
- І що ти нам зробиш? Один проти всіх...
- Я не один. Зі мною мільйони таких же світлоносців, як і я. Краще ідіть геть звідси – наказую вам в Ім’я Христа!
- Подивіться, він ще й погрожувати нам буде. Хапаймо його усі разом – от зрадіє наш цар темряви.
Завчасу раділи, бо не знали, що світло може не тільки світити...
І спопелило Світло всю ворожу армію темряви, а вітер, під покровом ночі, розвіяв їхній порох...
І коли на небі заяснів серпанок нового Світанку, Янгол Світла втомлено розправивши свої білесенькі крила, летів на звіт до Творця, – поспішав розповісти, що відбувається у темряві в одній прекрасній світлоносній країні – Україні, яка бореться за свою незалежність, народ якої вірно плекає у своїх душах світло любові. Адже світло любові завжди перемагає темряву!