Війна шимпанзе: як примати Гомбе проявили людську… жорстокість

Примати здатні на навмисне вбивство, що раніше вважалося виключно людською особливістю.

«Довгі роки я вважала, що шимпанзе, хоч і демонструють надприродну схожість з людьми в багатьох відносинах, загалом набагато «добріші» за нас. Раптом я виявила, що за певних обставин вони можуть бути такими ж жорстокими, що у них також є темна сторона характеру».

Це уривок із книги «Через вікно: мої тридцять років із шимпанзе з Гомбе», написаної приматологом Джейн Гудолл. У розділі, що називається «Війна», Гудолл описує свої спогади та думки про один із найжахливіших конфліктів, які колись відбувалися у тваринному світі: війну шимпанзе у Гомбі.

Гудолл почала спостерігати за приматами в їхньому природному середовищі в національному парку Гомбе-Стрім в Танзанії. Приблизно через 15 років вивчення вона зауважила, що спільнота шимпанзе в парку — так звана спільнота Касакела — розкололася на дві окремі фракції. Частина, що відокремилася, складається з шести самців і трьох самок, перемістилася в іншу частину парку, тоді як основна спільнота, що складається тепер з восьми самців і дванадцяти самок, залишилася на місці.

Обидві фракції люто охороняли свої нові межі, що призвело до низки скоординованих смертельних зіткнень. Під час цих сутичок зазвичай миролюбні шимпанзе виявляли винятковий рівень жорстокості та звірства. Загалом війна тривала чотири роки і закінчилася тільки тоді, коли громада, що відкололася, була повністю винищена.

Війна шимпанзе мала серйозні наслідки як для Гудолли особисто, так і для її академічної спільноти. Багатьох шимпанзе, загиблих під час конфлікту, Гудолл близько знала — кожен мав ім'я, обличчя й особистість. З іншого боку, у цій війні приматологи вперше спостерігали, як шимпанзе вчиняють обачні, холоднокровні вбивства — поведінку, яка раніше вважалася виключно людською.

Але наскільки «людською» була війна шимпанзе насправді?

Погляд з середини

Війна почалася зі смерті шимпанзе на ім'я Годі. Годі, дорослий самець, що належить до спільноти, що відкололася, їв на дереві, коли на нього напали шість самців Касакела. У книзі Гудолл описує, як один із них схопив Годі за ногу і шпурнув на землю. Агресори в стані «шаленої люті» притиснули Годі до землі, а потім били і кусали його понад десять хвилин. Потім, з незрозумілих причин, вони зникли.

Наслідки були жахливими. «Деякий час Годі лежав нерухомо, — пише Гудолл, — Він був тяжко поранений, у нього були сильні порізи на обличчі, на нозі і правому боці грудей, і у нього, напевно, було багато ударів внаслідок страшного побиття, якого він зазна. Безперечно, він помер від отриманих травм, тому що персонал більше ніколи його не бачив».

У міру розвитку війни та появи закономірностей Гудол стала краще розуміти ці «прикордонні патрулі». З 1970-х років їх спостерігають не лише у Гомбі, а й у національному парку Махале-Маунтінс. Вони зустрічаються у місцях перетину територій двох різних спільнот. Зазвичай їх проводить група, що складається виключно з дорослих самців, хоча в деяких випадках у набігах беруть участь і дорослі самки.

Під час патрулювання ці зазвичай галасливі тварини поводяться «нехарактерно тихо», як кажуть дослідники. Вони «часто зупиняються, щоб уважно прислухатися, мабуть, у пошуках ознак інших шимпанзе». Якщо зловмисників не виявлено, група мовчки повертається додому. Однак якщо вони знайдуть одного, то вистежать і нападуть на нього, часто забивши до смерті. Ключове слово — «одного», оскільки агресори завжди об'єднуються проти одиночних жертв і рідко намагаються боротися з конкуруючою групою, якщо вона складається з двох або більше особин.

З дюжини нападів, які зафіксувала Гудолл, п'ять закінчилися смертю. Кожна з цих доленосних зустрічей тривала трохи більше десяти хвилин. Усіх п'ятьох жертв тягли, притискали до землі, били та кусали. Гудолл зазначає, що бійки між членами окремих груп, як правило, бувають набагато жорстокішими, ніж бійки між членами однієї і тієї ж спільноти, які рідко призводять до смерті. Зрештою, незважаючи на те, що більшість жертв рейдів — самці, траплялися й напади на самок. Однак по відношенню до самок агресія була меншою, особливо під час тічки.

Політика війни шимпанзе

Послідовність, з якою у різних спільнотах проводяться ці рейди, свідчить, що це інтегрована форма поведінки шимпанзе, а не випадковість, викликана накалом боротьби. У той же час вчені ніяк не можуть знайти пояснення їх надмірно жорстокого характеру.

В огляді академічної літератури, опублікованої про війну з шимпанзе в Гомбі, Джозеф Менсон і Річард Ренгем не змогли виявити жодних короткострокових переваг смертоносних нальотів. Однак у довгостроковій перспективі вони приносять користь, оскільки призводять до знищення конкуруючих груп, які інакше претендували б на природні та репродуктивні ресурси.

Це пояснення, безумовно, підходить і для спільноти Касакела, яка до поділу включала приблизно однакову кількість самців та самок. Це не ідеально для спільнот шимпанзе, які є найбільш стабільними, коли кількість членів жіночої статі перевищує кількість членів чоловічої. У багатьох видів співвідношення статей, орієнтоване на самців, призводить до посилення конкуренції з-поміж них. У Гомбі ця конкуренція набула форми партизанської війни, коли кожна група боролася за самок іншої.

Ця гіпотеза, хоч і переконлива, все ж таки не пояснює надмірну жорстокість, проявлену племенем Касакела, особливо якщо врахувати, що в інших конфліктах шимпанзе самки, як відомо, возз'єднувалися зі спільнотами після систематичного вбивства їхніх партнерів.

Щоб знайти відповідь, дослідники вирішили розглянути не користь цих коаліційних вбивств, а їхню ціну. У шимпанзе ця ціна практично відсутня. Рейди проводяться великими групами і, як згадувалося, націлені лише на одиноких особин. Потім цих шимпанзе притискають до землі, щоб агресори могли завдати їм будь-якої шкоди, яку вони хочуть, не переживаючи, що можуть постраждати самі.

Ця кореляція між дисбалансом сил та надмірною жорстокістю характерна не тільки для шимпанзе. У вищезгаданому дослідженні Менсон і Ренгем зазначають, що ультражорстокі нальоти були ефективним та кращим методом ведення війни серед мисливців-збирачів. Ця практика також існує і сьогодні завдяки військовій тактиці бліцкриг, яка включає протистояння супротивникові «з такою переважною силою, що опір неможливий».

Як показали шимпанзе з Гомбе, застосування надмірної сили дає агресорам можливість швидко розправитися з ворогами, поклавши край конфліктам, які інакше могли б затягтися на десятиліття. У той же час є щось явно людське в тому, щоб заподіяти біль слабшому супротивникові — не тому, що ви можете щось отримати від цього, а просто тому, що ви можете це зробити.