(1554–1606)
Для оповідальної манери Джона Лілі характерне переплетення двох початків: інтимно-сповідального, особистісного та повчально-проповідницького, дидактичного. Письменник створює інший, відмінний від стереотипів лицарського роману варіант ренесансного героя, що виражає гуманістичні уявлення про переваги та цінності людської особистості.
Автор намагається відтворити динаміку думки, напружено шукає філософську істину, розкриваючи образ витончено інтелектуального героя через ситуації розмов, сповідей дискусій, настанов, які й становлять основну тканину романної розповіді, позбавленої романічних перипетій.
Художнє мислення Джона Лілі тяжіє до різкої антиномізації людини, експресивного загострення протиріч, відтворення динаміки внутрішнього життя особистості, що відрізняло маньєристів. При цьому найважливішим естетичним, філософським, стилістичним принципом зображення полярності людської природи є антитеза.
Твори
Критика
