Гетьман Пилип Орлик та його Конституція 1710 року

Конституція Пилипа Орлика - договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права й обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер і затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською, складається з преамбули та 16 статей. Є пам'яткою української політико-філософської та правової думки. Також, за оцінкою українських істориків, є однією з перших європейських конституцій Нового часу.

Історичні передумови

Початок XVIII століття був важким періодом для українського народу. Після невдалої для Карла ХІІ та Івана Мазепи Полтавської битви Україна опинилася під контролем російської імперії, її національні свободи й автономія були обмежені. Орлик, його дружина та близькі родичі пішли за Мазепою у вигнання, долаючи важкий шлях до турецьких володінь. Після смерті гетьмана Івана Мазепи серед козацької старшини в еміграції постало питання про вибори нового гетьмана.

5 квітня 1710 року в присутності всієї козацької старшини на загальній військовій раді одноголосно було обрано на гетьманство Пилипа Орлика. Тоді ж було прийнято документ із 16 статтями, що дістав потім назву "Конституція Пилипа Орлика". Це була угода гетьмана та старшини про взаємні обов’язки, права та подальший устрій України. Розрахунок був на те, що договір після повернення в Україну емігрантів діятиме як правовий акт.

У травні 1710 року король Швеції Карл ХІІ, як протектор України (згідно з попереднім договором 1708 року з Мазепою), затвердив обрання Орлика гетьманом, наголосивши при цьому на його мужності та вірності.

Принцип поділу влади в Конституції

Документ заклав підвалини принципу поділу влади на законодавчу та виконавчу судову гілки, передбачалося виборність посад, що і сьогодні є принциповою засадою розвитку демократичних держав.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі.

Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Скарбом Війська Запорозького розпоряджається не гетьман, а генеральний підскарбій. Утримання гетьмана має бути за рахунок його маєтностей.

Повноваження гетьмана

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом і землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялися певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.  

Конституція Пилипа Орлика та її спадщина

Конституція гетьмана Пилипа Орлика, прийнята в 1710 році, стала важливою подією в історії України та у формуванні української державності. Цей документ закріпив права та свободи українського народу, визначив принципи управління та створив основу для державних інституцій.

Своїм прийняттям Конституція Пилипа Орлика засвідчила визнання національної ідентичності українців, прагнення до самовизначення та незалежності. Вона стала історичним кроком до створення української державності, а її спадщина триває донині.

Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона в екзилі, а її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.