Елена Шевельова. Вчитель, який змінив моє життя

Якщо чесно, я не дуже любила своє   шкільне життя, тому на щорічні зустрічі однокласників ходила не часто і  розповісти своїм дітям про нього було нічого. 
Але, так сталося, що під час війни, де я є фельдшером, до нас в частину стала приїзджати маленька жіночка зі смаколіками для хлопців. 
Потім стала писати і запитувати, може щось ще передати... Привозила сама, 
передавала, пересилала. 
Я запам'ятала на все життя, як на стабіілізаційному пункті  від неї распакували коробку зі свіжим хлібом і як один поранений хлопець, зовсім дитина, взяв цей хліб в руки, цілував його, і казав, що вперше за місяць їсть такий смачний  свіжий хліб, бо  до  його позиції далеко, продукти завозять не часто, все є, а хліба свіжого ніколи не було і  йому іноді сниться,як він обідає  в своїй шкільній їдальні, і прямо  ві сні,  він чує запах свіжого, спеченого там же хліба. Він потім поїхав  з нами на евакуацію, в Дніпро. І по дорозі попросив, якщо можливо, заїхати до його Підгороднянського  ліцею. Каже мені, я так сумую за тим часом, коли я був учнем. Там так добре, затишно і смачіше,ніж дома. А наша Леся Любомирівна, то взагалі окрема історія кохання. Ми її так боялися та так  любили!Я вперше чула, щоб так розповідали про вчителя. Під' їхали, він попросив закурити, але так, щоб з ліцею не побачила пані Лесю. 
 Я, в той день, вперше, після того, як пішла зі школи, їла в шкільній їдальні. Дуже смачну їжу, зі свіжим, спеченим там же,   хлібом. А поруч з нами, сиділа та сама маленька  жіночка, що возила нам смаколики. Пані Леся. 
Директор цього ліцею. 
Вчитель, який змінив моє життя. 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»