Ірина Березовська. Вчитель, який змінив моє життя

Чи у раю є аґрус?

- Ану бігом злазь з дерева! - коли моя бабця репетує, то здається, що вона могла би стати народною артисткою. Принаймні, мені, шестирічній. Бо нащо всім на вулиці знати, що я нині знов нарвала зеленого аґрусу? Такого, знаєте, недозрілого, щоб аж очі вилазили. То буденна справа, он Віта їла борщ, Наталка - налисники з сиром, а я - аґрус. Що тут такого? Нікому від того незле.
- Не злізу, бо ви з віником, - сумно кажу розлюченій бабці.
- Йди до хати їсти, іроде окаянний! В тебе в животі жаби будуть квакати від того аґрусу! Та як можна - щодень жерти його скільки?! - бабця Настя знов сходить на високі ноти і загрозливо вимахує віником на всі боки.
- А я спати буду з відкритим ротом, то жаби і повискакують собі в садок, - спокійно відказую бабці, доїдаючи останню пригорщу соковитого і хрумкого аґрусу, посадженого найкращим у світі дідусем ще задовго до моєї появи на світ. Аякже, він знав, що у нього буду я! Хвостики від аґрусу летять бабці на голову, ще більше дражнячи її благочестиву натуру, замотану у хустку. "Іроду окаянному" таке не вперше, тож план втечі завжди продуманий до деталей, на вишню я вилізла за лічені секунди після мало не щоденних тренувань. Головне - встигнути доїсти аґрус, а вже потім можна і бабцину зупу.
Бабця мусить здатися - аґрусу у моїх кишенях не залишається, пробувати дістати мене віником на вишні - марна справа, тож вона розчаровано вертається до хати і йде накидати мені зупу у тарілку із зайчиком. Повна капітуляція.
- Бабусю, бабусю, та чого ви не розумієте? То ж найкращі ласощі на світі - ще зелений аґрус! - питаю зачудовано бабусю, сьорбаючи зупу з улюбленої тарілки із зайцем.
- Тобі мама накупувала повно шоколадок, цукерків, вафельок, та другі діти не мають стільки всього, а ти зелений агрус їж?! Чи ти зовсім здуріла вже? - бабуся ще не подобріла остаточно, але настрій повчати уже дістала. Зараз яаак почнеться! Вона може до вечора так проповідувати, треба скоріше доїдати, брати кота і пошвидше ушиватися на вулицю.
- Але ж він такий дооообрий, аґрус... І в мене ніколи живіт не болить, скільки би я його не їла. Он Віту нудило вчора цілий вечір, а мені хоч би що. Він такий особливий, аґрус, розумієте? Там всередині живуть зелені чоловічки, вони народжуються із тих маленьких з зерняток зелених і волохатих. То такі добрі гномики, вони живуть у траві і розносять сни равликам і квітам, у них є маленькі зелені крильця і своя зелена пошта. Думаю, зелений аґрус буде і в раю - такий він вже добрий, - доки я захоплено розказувала бабці про неземні насолоди, моя бабця оскаженіла. Як почула про аґрус у раю, її очі враз завкруглилися і стали такі великі, які ґудзики її зимового пальта. Якщо ти ростеш окаянним іродом, то добре знаєш, що у такі моменти краще втікати світ за очі, аби не потрапити під гарячу руку, бо тут і ганчірка, і віник у бабциних руках враз набувають нових виховних функцій...

***
Минуло 13 років, як бабці Насті немає з нами. Бабуні немає, а спогади про неї є, я поклала їх у різьблену скриньку десь на полиці поміж бабциними світлинами і її стареньким молитовником. Я все добре пам’ятаю, ніби ми вчора сиділи удвох, я читала книжку з найпригодницькішими пригодами на світі, а бабця вишивала нові незнані світи. Переді мною відкривалися небачені горизонти, її тиха праця і молитва зрідка переривалися моїми питаннями, на які годі було відповісти однозначно… Перше уявлення про Бога, стосунки, любов і все на світі – всі знання у мене від неї, здобуті у ті тихі вечори, коли вимикали світло і в крамницях було менше цукерок і іграшок…
Я вже ношу каблуки, фарбую нігті і кручу голови кавалєрам. Бабцю,ви чуєте? Алле спідниць не ношу закоротких - зовсім, як ви і мама. Але нігті фарбую! Встаньте і скажіть своє «фе», я давно вже його не чула!

Бабцю, ви маєте бути втішені, бо я вже не так часто лажу по деревах, і справа не в каблуках чи нігтях. То ж не для панянки! Я маю серйозну роботу у великому місті, веду господарство, як ви хотіли, у мене свіжа постіль щотижня і сирник щонеділі. Чого мовчите?

Чи ви вже передумали і мені вже можна лазити по деревах?

А головне – скажіть мені, чи аґрус є у раю? Такий, знаєте, зелений, щоб аж очі вилазили. Аби я вже точно знала, чи вартує старатися бути такою, як ви хотіли, а не бути далі іродом окаянним.

Чи зелений аґрус є у раю, про який ви мені стільки розказували?..

Як є, то передайте мені баночку, а краще дві.

Чи аґрус є у Раю?..

Ну, ба, ну скажіть?..

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»