Сергій Гнєтко. Вчитель, який змінив моє життя

«Кобзар» – безмовний вчитель

Розділ І
Осінній парк... Листя шовковистою постіллю вкрило підморожену землю. Помаранчевою алеєю йде надутий школяр Ромка. Сьогодні він отримав двійку з математики, ще й розбив вікно в спортзалі. В якості покарання директор школи направив його до бібліотеки. Там треба допомогти Валентині Михайлівні привести до ладу старі книги.
І ось він у відділі української літератури та писемності. Хлопець неохоче ставляє запилені підручники на полиці, аж раптом він помітив книжку із знайомим портретом. Школяр прочитав назву: Т.Г. Шевченко «Кобзар». Ромка обережно розгорнув примірник і почав подумки читати:
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?...
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало
Як свою дитину?
Юнак все більше й більше полинав у сторінки. Спочатку він читав заради інтересу, а потім йому припала до душі крилата поезія. У цю мить до кімнати зайшла Валентина Михайлівна й захопливо почала спостерігати за своїм помічником. У нього горіли очі й перехоплювало дух від читання.
Подобається? А чи не хочеш спробувати сам щось написати? Я вірю, що за розбишакою насправді ховається чуйна та талановита дитина! У тебе все вийде, головне не бійся, – промовила пані Валентина.
Прийшовши додому, хлопчик, який дотепер не вірив у свої можливості, був сповнений величезним інтересом до літератури.
Привіт, мамо! – промовив Ромка.
Привіт! Чому такий веселий?
Та... Був у бібліотеці. І знаєш, я там прочитав одну книжку, називається «Кобзар».
Як чудово! А про що вона? – перебила його мама.
Там були вірші, а ще...
Відтоді він кожного дня відвідував бібліотеку та брав все нові й нові книжки. Ромка почав писати свої власні твори, брав участь у різних конкурсах, друкувався в шкільній газеті «Зірки нашої школи».
По закінченню навчання хлопець із легкістю вступив до університету імені Т.Г. Шевченка, де він вивчав нові гілля в літературному світі. Почав видавати власні збірки поезій «Червоний лист», «Загадковий дім» і т. д. . І з часом отримав поважну посаду.
Розділ ІІ
У розпалі його любові до літератури в нього з'явились і друзі. Одним із них був Олег. Вони познайомилися під час виставки творів і поезій. Стрункий білявий хлопець із зеленими, як діаманти, очима. На відміну від Ромки він любив більше історії, ніж вірші. Вони навіть стали найкращими друзями.
Коли хлопці перейшли в сьомий клас, для них почався рік випробувань: необхідно було адаптуватися до нових предметів. Але на їхнє з Олегом щастя в школі був гурток юних письменників, де обоє проводили час на перервах і після уроків. Починається восьмий клас і, здавалося б, нічого дивного, просто трішки складніше, та не все так просто...
Цілий рік найкращі друзі не бачилися через Олегову поїздку до Німеччини. Там він вступив до літературної школи. Через погане знання німецької мови його батьки вирішили, що так не може продовжуватися. Хлопець повернувся в Україну. Найбільше з усіх його поверненню радів Ромка. Він був таким щасливим!
Пройшли роки. Ось уже дев'ятий клас, десятий, одинадцятий. Випускний – це, так би мовити, візитівка в доросле життя. Батьки влаштували своїм випускникам три місяці туру по країні. Коли вони сіли в потяг і заселились у своє купе, Роман почувався так, ніби це його перша поїздка. Подорожуючи, вони з класом бачили багато чого. Хтось фотографував, хтось малював, як наприклад, Стефанія, яка подобалася Романові, хтось запам’ятовував, тільки вони з Олегом записували описи й діалоги. Серед усього іншого Романа трішки засмучувало те, що він був самотнім.
Схоже, дівчатам взагалі не подобаються письменники! – постійно скаржився він Олегу.
По закінченню відпочинку, як уже було сказано, вступив до університету. Писати драми в нього не виходило, від слова ВЗАГАЛІ. На щастя, там він навчився писати справді драматичні історії!
За що Роман любив літературу? А за те, що спочатку взагалі не розумієш, чого чекати від твору, а потім усе глибше й глибше занурюєшся в океан уже зрозумілих тобі слів. У Олега був трохи інший підхід до літератури, але в них було багато чого спільного.
Найліпшим друзям довелося розлучитися ще дуже рано. Річ у тім, що Романа викликали до Києва й він залишився там на все життя…
Розділ ІІІ
Роман отримав посаду в Міністерстві науки й освіти України. У нього були щільні графіки, у яких важко було знайти навіть пів години для відпочинку. Та все ж таки в метушні дорослого життя він подумки повертався в маленьке запилене приміщення шкільної бібліотеки, місце, де він знайшов себе.
«Кобзар» – безмовний учитель, що змінив його життя…