Айтан Айля. Конкурс драбблів
Не бійся…
“Не бійся…не бійся маленька дівчинко. Я тебе не відпущу, адже ти була моєю. Ти є моєю. І будеш. Я буду дивитись на тебе своїми блакитними очима, усміхатись тобі своєю білою усмішкою, лагідно перебирати твоє ніжне біляве волосся своїми тонкими пальцями поки ти спиш та зовсім тихо шептати тобі на вушко колискову. Не бійся моя лялечка, адже ми завжди будемо разом, чи не так?...Ти ж мене не покинеш, чи не так? Ох, ти мене не покинеш! В тебе не вийде!...Ха ха…ми залишимось поряд назавжди, красуне…правда?” - тихо промовляє мама, колихаючи мертву донечку в своїх слабких, блідих руках.
