Катерина Ковальова. Конкурс одноактних п'єс

Прибулець

• Ви не прибулець?
• Ні.
• Ні?
• Ні.
• Чому ж тоді у вас великі очі, і руки наче сірники та ноги?
• Ви на свої дивіться, Геракл теж міні знайшовся серед ночі. Батьки для жарту мабуть народили. Та вижити усім на зло ви вирішили, життя травити щоб мені та іншим.
• Дотепно, справді, навіть дуже. Та жартів на Землі таких немає. Прибулець ви мій друже, можете не знати, та так і є.
• О Боже, яке ж дурне. А ще і розмовляти наче може.
• Всі люди можуть. Та дивно, що і ви так само як і я, теж розмовляти можете, хай мляво, та є якийсь, ще невідомий людям говір, та зрозуміти можна, молодець.
• Пішли б ви звідси. Бо зараз покусаю. Або до себе на тарілку зажину, і досліди ректальні буду ставити над вами усю ніч. То що?
• Я так і знав. Прибулець!
• Я вже не знаю. Не знаю, що і як робити з вами, у вас напевно довідка якась, ви хворий?
• Ні. О Боже ні стривайте, а вам які потрібні, бо не хотілось би до вас на корабель.
• Мені потрібні хворі.
• Та здоровий я як бик.
• І ще здорові також.
• Також?
• Так, також?
• Та я ви знаєте, і не здоровий, і хворим не назвати також, сказати хочеться, для вас я не формат.
• Як і для інших.
• Для інших? І інші є?
• Так, ідіть шукайте. А то поліцію я викликати можу.
• А вони теж?
• Що теж?
• Прибульці. Все зійшлось…
• Не знаю навіть, що і говорити.
• Ви розкажіть мені про расу вашу та планету.
• Земля планета наша.
• Як і наша! Дві різні раси, та такі далекі, а все ж планети Землями назвали, смішно, так?
• Не дуже.
• Ні, не хотів образити я друже, твою планету, вибачай.
• А ти місцевий?
• Так, живу на цій планеті, я землянин! Ой, забув, ви також, але інший, з іншої Землі, так дивно.
• Та не говоріть.
• І я про це! А ви на багатьох планетах вже були, чи перші в списку вашому ми трапилися зараз?
• Ви грошей хочете? Чи що?
• А ви б могли мені допомогти? Чи посланцем своїм на цій планеті стати просите?
• Так прошу стати посланцем, зараз вже пошлю.
• А куди? Далеко будемо летіти ми чи ні?
• Ви знаєте, у нас через дорогу прийнято із посланцями говорити, а ви ще тут. Не вийде в нас розмови.
• Та тож у вас мабуть розвинені і слух і очі, а в нас не так.
• У вас нічого не розвинено я бачу.
• Чому? Багато знаю я, в своїй роботі точно.
• Спеціаліст.
• Ага, та дуже добрий. Може і вам згодяться навики, то як?
• Що як?
• Потрібні?
• Мені вже від розмови з вами зле, ви кудись йшли?
• Зле? Напевно ви з людьми не розмовляли, тому і тяжко вам. Та ще і мова інша. Може навіть атмосфера не підходить.
• Так, мені ваша атмосфера не підходить.
• Що аура не та? А ви чутливий мабуть… Мені бабуся ще казала, що аура у мене не хороша. Не буде з мене посланця напевно…
• Ідіть напевно до бабусі, хай ауру вам чистить.
• Так її нема. Чи і туди ви можете послати?
• Ні, то тюрма…
• У вас це так працює, напевно ви не можете розкрити технології свої, із мертвими щоб говорити, чи інакше щось, а так хотілося б до невідомого торкнутись, щось ризиковане в житті собі знайти.
• Ідіть на ринок біляші поїжте, я ризик гарантую вам, і діарею також.
• Знову чужоземні жарти. А скільки вас?
• Нормальних? Та багато, не стільки, скільки вас.
• Так людей багато.
• Про дурнів я.
• А вид напевно там…
• Ви мене чуєте?
• Шестиногі коні, трьох голові собаки…
• Так, і триногі африканці.
• Що?
• А що? Вам можна глузувати, а мені?
• У вас гори є?
• Є.
• А річки є?
• Є.
• А океани?
• Все є крім терпіння. Може досить?
• Та так цікаво. Не кожен день інопланетну сутність, ви бачите у місті. Чи може навіть бачив, та не помічав?
• Може.
• Я навіть і не думав про таке.
• А от це дивно.
• А я про що. А скільки років ви на нашій планеті?
• Я?
• Так, ви.
• Мені тридцять два роки.
• Земних?
• Так Земних.
• Нашої Землі, чи вашої?
• А-а-а. Ви вже дістали! Може досить?
• Це ви так завжди? Чи сигнал якийсь дали комусь?
• Який сигнал? Дістали! Все, не говоріть зі мною. Де той автобус? Я головую зараз об стовп битися почну.
• А треба?
• Що?
• Навіщо, об стовп? Так треба?
• Ага, підіть спробуйте.
• Та ні, ви напевно набагато міцніші ніж люди. Чого мовчите?
• Ми дуже, дуже сильні, тож гнівати вам не потрібно нас. Так зрозуміло?
• Та добре, як не хочете ви говорити, то мовчіть.
• Дякую.
• А що за автобус?
• Ви ж обіцяли…
• Та я просто. Там всі прибульці, чи мені теж ним можна, а то свого напевно дочекатися не зможу.
• Всім можна. Навіть вам.
• А куди він прямує?
• Просто скажіть. Ви спеціально знущаєтесь? Чи це розіграш?
• Та чого ви, спитати вже не можна. Я починаю сумніватися у тім, що ваша раса чисті наміри несе.
• Давайте так, я зараз швидко розповім про нашу расу, усі секрети, культи, а тоді, відстанете від мене ви. Гаразд?
• Та звісно пане!
• Отож, ви про планету вже дізнались. Ми тут, щоб сливи з ягодами в відра позбирати, а потім на міжгалактичному базарі, за долари, що з Марса продавати. А іноді і органи людські, у більшості своїй то ніс та пуп, все інше йде на корм тваринам різним. А ще ми особисто Бога знаєм. А ще ми часто над домівкою на кораблі літаєм, і плюємо на неї.
• І мою.
• На вашу в першу чергу.
• А-а, то ви жартуєте.
• А ви як думаєте?
• Ні ну може помилився, усяке може бути з усіма.
• Нарешті попустило, от і добре.
• Ви вибачте мене, я все життя, хотів із кимось от таким поговорити.
• Що?
• Ну ви зрозуміли. З інопланетним розумом. Та все ж, ви праві. Людина ви, мене переконали, тому що те що ви несли, такого навіть в космосі немає. Це ви напевне хворий, а не я.
• Як скажете, давно просив вас помовчати.
• Добре, ви вибачте мене, піду напевне пішки я додому.
• Ідіть. Пішов. І слава Богу. Мене із місією ледь не розсекретив, от навіть наш автобус на підході, всі раси внеземні він там везе, на ринок будемо летіти цього ранку. А тут придурок наче кліщ вчепивсь. Потрібно знову вже костюм міняти, бо легко мене в ньому розпізнати. Чого хорошого і дійсно люди взнають, хто на домівки їм в ночі мов той верблюд плює. Страшні часи йдуть, та не тільки це, поїду я напевно всеж додому, на свою Землю, де триногі, чекають з нетерпінням вже мене.