Олександр Клімов. Конкурс одноактних п'єс

Логлайн: Через ряд політичних експериментів з виборами під час війни, у 2028-му монобільшість у 99% парламенту отримала Партія Зелених, і уся м’ясна продукція стала заборонена законом.

За порушення цього закону – смертна кара, яку повернули до Конституції.

Усі м’ясні вироби були вилучені. Тим хто здасть тих, хто приховав їх – премія у 100 000 грн, льготи і бронь від мобілізації на півроку.

Київ.

За кожним будинком закріплений спостерігач, який контролює не розповсюдження м’ясної продукції. Котів і собак тримати заборонено, птахи покинули країну, безхатьків нема. Коля – втомлений від життя чоловік середніх років, працює фасувальником веганського м’яса, живе у гостинці з опудалом своєї колись улюбленої собачки Йоріка і його настільки все дістало, що він захотів ризикнути усім і з’їсти заховані від влади останні в країні пельмені…

Синопис:

Дійові особи:

Коля (К) – злий на життя чоловік середніх років. Працює в компанії, яка виробляє м’ясо для веганів.

Сергій (С) – сусід, колишній мєнт, який відсидів за вбивство

Ніна (Н) – сусідка, пристрасна веганка, 40 років.

Артем (А) – сусід, вєган, дружиннік. Хотів потрапити у партію Зелених, але його не прийняли.

Йорік (Й) – опудало собаки йорка.

Марія (М) – дочка Ніни, 20 років.

Юля (Ю) – дружина Артема

*Коля втомлений і злий повертається додому, перед ним сидить його опудало Йорік*

К: От скажи мені, Йорік, чим ми так завинили перед господом, чи хто там нагорі є, шо я мушу щодня займатися фасуванням цього рослинного м’яса для тих, хто…

М’яса! М’яса! Розумієш! Вони навіть назву свою вигадати не можуть. Рослясо, травлясо…та як завгодно! Але ні, ми ж горді й незалежні вегани, тому ми у вас відберемо не тільки можливість їсти справжнє м’ясо, а й назву! І ти на роботі маєш фасувати *показує пальцями кавички* м’ясо, а потім вдома ще й їсти його.

А давай подивимося, що ж у нас на порядку денному сьогодні…*відкриває холодильник* хммм… котлети з соєвого м’яса, тартар з рисових крабових паличок, вівсяний стейк і моє улюблене – справжні сосиски з натурального сельдєрєя!

І от ладно, від крабових паличок я ніколи нічого не очікував! Але справжні сосиски з НАТУРАЛЬНОГО сєльдєрєя – це вже занадто! Я вже просто не вивожу це. Хочу нормального м’яса, справжнього, соковитого, зі смаком яловичини, телятини, свининки…та навіть курки…та навіть риби…та навіть простигоспади крабових паличок, коли вони писали, пам’ятаєш, Йорік, на пачці “зі справжнім м’ясом краба”, а ти потім дивишся склад і бачиш – “м’ясо краба – 5%”. Спершу це обурювало, а потім ти згадуєш того нещасного краба і розумієш, шо він в принципі сам по собі має не більш ніж 5% м’яса. Але це було м’ясо, розумієш, а не *знову показує лапки пальцями* м’ясо. Йорік, от ти ж сам м’ясо. Ну, був колись, допоки не прийшла ця партія Зелених. А тепер шо вони змусили від тебе лишити…опудало…тобі ж було всього лише 8 років…ще жити й жити…

Йорік, рідний, ти ж пам’ятаєш, коли я казав, шо не можна голосувати за Слугу народа, а вони відповідали – гірше не буде. Потім я казав, шо не треба голосувати за партію Зелених, а вони казали – гірше не буде. І от мені дуже цікаво, мій рідний песику, коли ж ми, українці, зрозуміємо, шо океан під назвою “ГІРШЕ” – бездонний і ГІРШЕ ЗАВЖДИ Є КУДИ! Я не можу, я вже просто не можу, я хочу пельменєй! *дзвінок у двері* Та кого там ще чорти принесли?

А: Доброго дня, пане Миколо! У мене спрацював датчик заборонених слів і я хотів дізнатися чи дійсно ви мали намір вживати слово на П чи просто його озвучили? Одразу хочу нагадати, що слово на П діюча влада замінила на “м’ясо невинно вбитих тварин загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури”

К: А півні?

А: Що півні?

К: Ви сказали про ненароджених курей, а мене цікавить доля ненароджених півнів, яка вона?

А: Я не знаю долю півнів, про що ви кажете?

К: Я кажу про те, шо ваша партія, якщо ми вже кажемо про правильність формулювань, мала назвати пельмені наступним чином: м’ясо невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури й півні”.

Але…

А*перебиває*: Станом на зараз я маю зафіксувати ще одне порушення за вживання заборонених слів і подвоїти штраф, а також маю намір нагадати, що безпосереднє вживання заборонених державою страв карається найвищою мірою покарання – а саме смертною карою. Також хочу нагадати, що за третє порушення…

К*перебиває*: Артем, я дуже втомився, і, якщо ти ще хоч раз мене переб’єш, я засмучусь. От я тебе зараз перебив, тобі приємно?

А: Ні, не дуже.

К: От і мене неприємно, шо я тебе перебив. Але мені треба було показати, шо так робити не можна на власному прикладі. Так от я не договорив, АЛЕ…ще правильніше було б сказати “м’ясо невинно вбитих тварин, ПТАХІВ І РИБ, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури й півні”. На все добре! *зачиняє перед ним двері*

А*починає грюкати*: Відчиніть негайно! Я зараз викличу м’ясну поліцію і у вас будуть дуже великі проблеми!

К: М’ясна поліція, м’ясна йоб твою мать поліція *йде до дверей, відчиняє*

А: Так от, я хочу повідомити, шо за третє порушення передбачений найвищий штраф у розмірі 100 000 грінкеш, а також двотижневий курс лекцій від Євгена Клопотенка “автентичний український борщ був пісний”, після яких ви матиматиме здати іспит і аналізи, які мають показати, що у вас немає показань до залежності від вживання м’ясної продукції.

К*дивиться прискіпливо*: А рибної чи пташиної?

А: Що рибної чи пташиної?

К: Чому цікавить тільки моя потенційна залежність від м’ясної продукції, а від рибної чи пташиної ні? Чому ви так зневажаєте риб чи птахів, що не включаєте їх у заміну назви пельменів та не досліджуєте залежність до саме цих категорій живності? Чому ви…

А*перебиває*: Я фіксую третє правопорушення! І негайно виписую штраф на 100 000 грінкешів, а також вже завтра ви маєте розпочати проходження курсів, а також… *дивиться на злий погляд Колі, замовкає*

К: Чи закінчив ти свою думку, Артеме?

А: Ееее….так…

К: Ти точно у цьому впевнений, Артеме?

А: Так

К: Добре, я просто дуже не хотів тебе перебивати, як ти тільки шо зробив знову, тому й перепитав. *б’є його в обличчя, Артем падає, Коля його затаскує в квартиру, зачиняє двері, забирає його телефон і кладе на стіл* Я ж просив, я ж попереджав, шо засмучуся. І от, я засмутився.

*Коля саджає Артема на диван, зв’язує йому руки й ноги, вставляє кляп*

К*до Йоріка, який сидить поруч на дивані*: От скажи мені, Йорік, невже так важко не перебивати? Це ж так просто, коли одна людина закінчує думку цілковито, а потім інша людина так само робить зі своєю. Саме це ж і дає перспективу для нормальної дискусії, яка продовжується на базисі усвідомлень кожної сторони думки іншої, аналізу цієї думки, щоб дійти певних рішень і порозумінь, затвердивши ці самі порозуміння одним з прийнятних для людської раси жестів – чи то рукостисканням, чи то обіймами, чи то підписанням паперів. А ще, Йоріку, я тобі таку штуку скажу – велика помилка більшості людей, навіть тих, які не перебивають, у тому, що вони не слухають, шо каже інша людина, шоб зрозуміти, вони слухають суто, шоб відповісти.

Але ні, от беремо от цього Артема, який вважає, шо моя думка не має у його парадигмі сприйняття дійсності жодного значення і він дозволяє собі її припинити, хоча я попросив цього не робити. А потім він дозволяє собі її припинити ще раз, проявивши до моїх думок повну неповагу. І от я засмутився. І я так само хочу пельменів. *на цьому слові Артем прокидається і починає шось буркотіти в кляп, Коля чекає поки той закінчить*

Артеме, ти закінчив думку? *Артем киває*

Я просто не певен, шо тобі є сенс зараз витрачати на свої думки енергію, бо я тебе не чую. А, як ми добре знаємо, що енергії без вживання продукції, яка має необхідний для розвитку людського організму рівень білка, ми не вживаємо, тож і, відповідно, енергії у нас не дуже багато. Я пропоную наступне – я витащу твій кляп з рота, ти не будеш кричати і ми можемо продовжити нашу бесіду. Добре? *Артем киває* Але лише за умови, шо ти не будеш кричати і мене перебивати. Бо, коли мене двічі за день засмучує одна людина, я можу себе трохи некоректно повести, а мені б не хотілося так робити сьогодні, бо я й так відчуваю певну втому і смуток через те, що страх, як втомився і мені дуже хочеться пельменів. Ми домовилися? *Артем киває, Коля виймає з його рота кляп*

А: Миколо, що ви робите? Нашо ви мене вдарили і зв’язали? Схаменіться, адже я представник влади, у вас будуть великі проблеми. Моя дружина почне невдовзі хвилюватися, що я не прийшов додому, і почне мене шукати.

К: Якщо ти не маєш заперечень, я все ж приготую собі пельмені. Так, у мене є одна пачка, яку переховував увесь цей час. *починає кип’ятити воду*

А тобі розповім одну історію. У свої 17 років я працював монтажником пожежних сигналізацій, і нас повезли робити це на великий склад Мері Кей за містом, я вставав о 6-ій ранку, щоб о 8-ій уже бути на роботі. Я жодного разу не запізнився, і робив свою роботу добре. Хоч вона мені й не сильно подобалася, але я себе шукав. Це були дуже високі склади, і ті нещасні одного дня мене послали встановлювати ті нещасні датчики на 19-метрову висоту. Ми працювали на лісАх. Ти знаєш, що таке лісА, Артеме?

А: Не дуже…а звідки у вас пельмені? Вони ж заборонені…

К: Тобі не варто знати, звідки вони, Артеме. Просто я маю ще кілограмчик і от їх час настав. Так от, лісА – це така велика штука, яка поєднується між собою, як конструктор, а нагорі є конструкція, на якій ти можеш стояти. Ти бачив козла будівельного чи хоча б у спортзалі в школі?

А: Да

К: Добре. Так от це така сама штука, тільки металева і висока. Я дуже не любив висоту, але мені було 17, і я мені було незручно сказати пацанам, шо я сцу полізти, тому поліз.

Плюс мене заспокоїло те, шо мені дали монтажний пояс, як у альпіністів.

Ліз я увесь мокрий від поту, спричиненим моїм страхом. Але, не зважаючи на це, ліз далі. І от, опинившись нагорі, мені треба було прикрутити три датчики. Це нескладний процес, але не коли ти на висоті 19 метрів, на конструкції, яка хитається. Звісно, першим чином я захотів кудись закріпити пояс. І знаєш, шо мене здивувало, Артеме?

А: Шо?

К: Його було нікуди закріпити. Я подзвонив бригадиру і сказав йому про цю проблему. І знаєш, що він мені відповів?

А: Що?

К: Шо його там дійсно нема куди закріпити, і цей пояс потрібен лише для того, що, якшо я впаду і розіб’юся на смерть, а це погодься дуже легка задача з висоти 19 метрів, то винен буду я, а не бригадир, бо це моя особиста проблема, якщо не закріпив монтажний пояс. І знаєш, що я зробив, Артеме?

*дістає з нички пачку пельменів у фользі, закидає в каструлю і помішує*

А: Що?

К: Хочу відмітити, що ти став мене дуже уважно слухати і не перебивати. Мене це тішить. А тебе?

*вібрує телефон*

А: То певно дружина. Але так, мені це теж приємно

К: Дуже важливо у воду з пельменями додати трохи олії, щоб вони не злипалися. Це константа. А взагалі бачиш, як здорова комунікація, впливає на сусідські відносини! Так от, повертаючись до поясу, мене дуже обурило тоді, що бригадир поставив моє життя нижче за відповідальність того самого бригадира за те саме моє життя. Тому я зняв цей пояс, скинув його вниз і почав танцювати якийсь дивний танець. Отакот *танцює* на трясущихся лісах, витираючи обличчя від поту, але танцюючи, як в останній раз. І ти знаєш, Артеме, я буду максимально відвертим, десь трошки я навіть хотів зірватися і впасти, щоб бригадир зрозумів, шо таке безвідповідальне ставлення до відповідальності. Це було б для нього дуже добрим уроком, але я не впав, а навпаки після танцю вкрутив ті довбані пожежні сигналізації і зліз донизу. Як наслідок, мене звільнили за, цитата, безвідповідальне ставлення до виконання робочих обов’язків. Але я назавжди запам’ятав обличчя бригадира Сємьонича – бліде, як смерть, повне страху й відчаю. Він, до речі, після цього сам звільнився, ще більше почав випивати і випадково випав з балкону, коли курив. Се-ля-ві *сміється*.

А: А як його звали?

К: Ім’я не знаю, його називали Анатоліч. На стройці, як і в армії, багато людей без імен. Тільки в армії позивні, а на будівництві – по-батькові. А що?

А: Та ні, нічого, просто запитав.

К: Так от знаєш до чого я тобі розповів цю історію?

А: Ні…

К: Ти двічі казав мені про те, шо у мене будуть проблеми. Так от, проводячи паралель з цією історією, де першочергово були проблеми дійсно у мене, але саме через безвідповідальність бригадира, і я зробив так, шо мої проблеми стали проблемою вже його, вийшовши з ситуації з плюсами для себе, а він закінчив так, як на те заслуговував.

*вібрує телефон*

К: Дружина

А: Не раджу відповідати. Але ви зауважили про безвідповідальність бригадира. Проводячи паралель з собою, я не можу знайти, де саме я повів себе безвідповідально, окрім того, що перебив вас.

К: Я й не збирався відповідати. А перебив ти мене двічі

А: Двічі

К: А це вже більш ніж достатня причина, яка пов’язана безпосередньо з твоєю безвідповідальністю щодо врахування моїх думок. Але й це не все, тут питання комплексне з цими вашими партіями зелених, з забороною на м’ясну, пташину і рибну продукцію, з цима штрафами, лекціями клопотенка та смертними карами. Лекції Клопотенка…автентичний борщ був пісний. Пісний – це мозок того, хто це придумав! Борщ завжди був з м’ясом! А пісний він був в піст, або у часи, коли у людей не було м’яса, бо їх розкуркулювали! В Україні більш ніж 50 рецептів борщу – зі свининою, тушонкою, рибою, яловичиною, телятиною, не повіриш – навіть куркою. Так, звісно, є багато рецептур пісного, але ВІН НЕ Є АВТЕНТИЧНИМ! А Йорік мій! Йорік! Мені його довелося дем’ясизувати, щоб мені дозволили його тримати вдома, хоча б як опудало!

І от, взявши усе це до купи, я змушений у цьому жити, фасувати ті “м’ясні” овочі для овочів, які навибирали, і тепер самі не знають, шо з цим робить. І такий, як ти, який просто не більш ніж зручна лялька для цієї максимально ідіотської системи, приходить до мене додому, перебиває мене…двічі…і ще й каже про проблеми. От ти голосував за партію Зелених, Артеме?

А: Да

К: Звісно ж, ти ж цим пишаєшся. А нашо, Артеме? От ти м’ясо, птічєк, рибок настільки любиш, що вот воно тобі так заважало, шо я їх теж люблю, але ще й їсти? Ти завжди був веганом? Тільки чесно, ти ж розумієш, що ситуація у нас достатньо конфліктна, і ти не у виграшному становищі. І шось якось дружина не сильно поспішає тебе шукати, да?

А: Та їв я й м’ясо, й рибу, й птічєк їв. Ви розумієте, яка штука, ще з дитинства я був, ну скажімо так, людиною не найкращої удачі. Батько був у мене людиною стрімких рішень. Коли мені було п’ять років, він поїхав на роботу і більше не повернувся. Як виявилося потім, дорогою додому він познайомився в тролейбусі з кондукторшою, і у них закрутилося. Того ж дня він до неї переїхав. Мати моя не дуже добре перенесла рішення батька, тому у мене ледь не щотижня був новий вітчим. Я їх спершу рахував. Вітчим 1, вітчим 2, вітчим 3, але коли це дійшло до вітчим 25, то якось ця ідея мені здалася безперспективною. Кожен новий батя звісно хотів внести свою лєпту у мою самостійність. Я з вашого дозволу, вискажусь трохи некультурно – кожен новий батя хотів, шоб я не зайобував.

Мати в принципі не сильно була проти, бо чоловіча рука в домі – то чоловіча рука в домі. Навіть, якшо вона ледь не щотижня різна. *Коля тягне руку догори* Да-да?

К: Можна я задам одне проміжне питання, допоки ти не продовжив? Звісно, якщо через це ти не втратиш свою думку.

А: Звісно

К: Бачиш, як приємно, коли тебе не перебивають, так?

А: Так, це дійсно приємно. Дякую за ввічливість!

К: Завжди будь ласка! Так а чому так швидко змінювалися чоловіки у твоєї матері?

А: Вони за дивних причин гинули…якась містика

К: Наприклад?

А*замріяно*: Вітчим-4, наприклад, послизнувся на іграшковому самосвалі і вдарився об кут тумбочки. У вітчима-7, як виявилося, була алергія на горіхи, і йому вони якимось чином потрапили у салат. Вітчима-11, поки він сидів на унітазі, вкусила за п’яту точку гадюка. Тричі. Що робила гадюка в унітазі на борщагівці – досі велике питання без відповіді. Ще один отруївся йогуртом, ще один – помер від неякісної горілки, ще один – випав з балкону, поки курив, ще один – вночі, поки спав, від нестачі повітря. Він дуже сильно храпів, а прям над ним висіла ліпучка для мух. От вона впала. Задихнувся. Ну і тощо тощо тощо…просто різні, дивні випадки…

К*посміхається*: А як мати до цього поставилася?

А: Та спершу дивувалася, звісно. В церкву навіть ходила, хату святила, 10 разів переїжджали, випивати стала ще більше…ну а після останнього випадку взагалі у монахині подалася, бо подумала, що бог проти її сімейного щастя.

К: Подумала, що бог проти її сімейного щастя і пішла йому служити, да?

А: Ну…получається, шо так. Здалася. Але служила недовго. Поперхнулася хлібом, моченим в вино, на причастя, і загинула.

К: Тілом і кров’ю ісуса. Красиво. Релігія – це в принципі про слабкість і насильство. Ваше веганство – це теж для мене наче релігія. Але щодо твоєї розповіді ще маю одне питання, але все ж давай повернемося до того, як ти дійшов стати от цим от дружинніком. Не дивлячись на досить непросте дитинство.

А: А яке питання?

К: Я його задам потім. Точніше два. Одне задам одразу – що сталося з батьком?

А: Батька випадково збив той самий тролейбус, де він зустрів ту кондукторшу через 10 років після того зустрічі.

К: Мені здається, чи тролейбус – це не дуже популярний транспорт по збиттю людей?

А: Я так же думаю, але бачите яка доля цікава штука.

К: Дуже цікава, дуже!

А: Так от, звісно життя моє було ну так собі по його перспективам і, власне, реалізаціях.

*Коля тягне руку* Так-так…

К: Можна дешо не по темі запитати?

А: Звісно

К: Дякую! Ти пельмені зі сметаною будеш чи з оцетом? Одразу уникнемо того моменту, шо ти від них відмовляєшся, добре? Бо тобі доведеться зі мною поїсти пельменів.

А: Я завжди любив пельмені з соєвим соусом, якщо чесно.

К: Так от звідки у тебе ця любов до усього соєвого! *сміється*

А: Та нема у мене ніякої любові до усього соєвого. А от пельмені з соєвою олією, да.

К: Це якось дивно, як на мене.

А: А ви куштували?

К: Ні, просто уявив.

А: А ви мені їх полийте соєвим, тільки не багато, вона не має перебивати смак, а має лише доповнювати, а потім одну пєльмєшку спробуйте. І скажіть, як вам. Якщо не маєте нічого проти, звісно.

К: Хм, ну добре. Я так скучив за нормальною їжею, що готовий пельмені навіть без вершкового масла їсти. Добре, я спробую.

А: Спробуйте, будь ласка, перед тим, як насипати собі сметану, чи полити оцтом. Може вам сподобається і ви захочете зробити так само, як і я. Якшо на то ваша ласка.

А з чим пельмені, до речі?

К: Кхмм, з м’ясом! Просто м’ясні. Яка взагалі різниця, якщо це скоріш за все останні пельмені в цій країні?

А: М’ясні, так м’ясні. То ви спробуєте?

К: Так, але лише один. Я дуже сумніваюся, шо мені сподобається.

А: У мене, якщо чесно, дуже затерпли руки в мотузках. Я пропоную парі – якщо вам сподобається, ви мені розв’яжете руки і зможу нормально поїсти, якшо ні – я відміню усі штрафи і виховні роботи для вас. Ви виглядаєте чесною і справедливою людиною, тому сумнівів у вашій чесності у мене не виникає.

К: Ти мені он тільки почав здаватися розумною людиною, як зараз зробив впевнений крок назад. Враховуючи, обставини, у яких ти зараз знаходишся, чи дійсно ти вважаєш, що мене турбують штрафи чи виховні роботи?

А: Думаю, мають. Ну, принаймні, буде дуже дивно з вашого боку мене вбити у власній квартирі. Тим паче мене, як якого ніякого, а представника влади. Хоч цю владу ви й не сприймаєте.

К: Просто вбити – звісно дивно. А от вбити, а потім з’їсти – виглядає вже не так дивно, погодься? За тих умов, шо ви зі своєю партією зелених створили. 

А: Хм, відповідно до вашого запиту, маю питання, якшо ви не проти.

К: Звісно, кажи. Мені б дуже хотілося, щоб ти принаймні повернув той свій втрачений крок.

А: Вам принципово з’їсти саме мене чи це може бути хтось інший?

*вібрує телефон*

К: Знову дружина.

Ні, у цьому питанні нема принципової позиції, але ти вже сидиш тут. Тож, сам розумієш, це логічно.

А: Звісно, логіка присутня, але дозвольте тоді таку пропозицію – поки ми ведемо суперечку, пельмені стигнуть, а я все ще не відповів на ваше питання, щодо того, як я став дружинніком, та й, чесно кажучи, хотів попросити розказати вас трошки про себе.

Тому давайте виведемо наш потенційний спір на новий рівень: я поїм з зав’язаними руками, але розповім все ж до кінця свою історію, і, якщо одночасно вам сподобаються пельмені з соєвим соусом та моя історія, ви розповісте історію про себе, а на додачу відповісте на питання – де ж ви все ж взяли ці пельмені? А шодо моєї особистої долі ми продовжимо дискутувати після трапези.

К: Ти зробив крок уперед, я тебе вітаю. Я приймаю твою угоду.

*Коля підносить дві тарілки і ставить на стіл. Поливає пельмені соєвим соусом для Артема. А потім бере один пельмень, капає на нього кілька крапель і з’їдає. Мовчки жує, замруживши очі від задоволення. Артем з’їдає свій пельмень*.

А*впевнено посміхаючись*: Ну, що скажете?

К: Варто відзначити, Артеме, це дійсно дуже смачно. Мені прям шкода, шо я раніше цього не знав. Я тобі дякую за таке цінне відкриття. А, враховуючи, шо, як ти вже зрозумів, пельмені завдяки тобі, у мене ще будуть, буду згадувати тебе з повагою. А тобі як?

А: Ви знаєте, смачно! Зря все ж таки партія це все відмінила! А от знаєте, мені дуже приємно, шо вам сподобалося. То ви з’їсте цю порцію з соєвим соусом?

*вібрує телефон*

К: Знову ваша дружина, настирна! Але не бачу для цього перешкод, щодо твоєї пропозиції.

А: Чудово! Я дуже цьому радий, Миколо.

К*поливає свої пельмені соєвим соусом*: Йорік, вибач, тобі не пропоную, я знаю, як ти любив пельмені, але не та ситуація, і ти вже не той *йде до дивану, бере його на руки*

*у той самий момент хтось подзвонив у двері, і Коля, знаходячись біля дивану повернув голову ліворуч до дверей, а Артем його вдарив по потилиці і Коля втратив свідомість і впав на диван”

А: А я, Миколо, дуже не люблю, коли мені тикають. Дуже! Це ж не ввічливо!

“У двері активно дзвонять і чується жіночий голос. Артем йде до дверей і відчиняє. Забігає сусідка Ніна і бачить дві тарілки пельменів і Колю, який лежить на дивані з Йоріком”

Н: Так от звідки я чую цей мерзенний запах м’яса невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури, який мені не дає спокою!

А: Ніно! Я радий, шо ви тут! Мене Микола взяв у заручники і насильно хотів нагодувати пельменями. Він з глузду з’їхав. Допоможіть, будь ласка, розв’яжіть мені руки!

Н*підозрілим поглядом*: Але не нагодував?

А: Слава богу ні.

Н: А ну дихни!

А: Нашо?

Н: Ну ти ж кажеш, що не годував тебе, то у чому проблема. Дихни і розв’яжу тебе.

А: ть

Н: Шо ть?

А: ДихніТЬ! Ми з вами на брудершафт не пили, майте повагу

Н: Дихни негайно, іуда! Я ж за вєрсту чую запах будь-якого м’яса! Я веганка з народження, моя прабабсуся була веганкою, моя бабуся була веганкою, моя мама була веганкою, моя дочка вєганка! Я корінна вєганка! І, коли тебе, клятого м’ясоїда, назначають дружинніком суто через те, що ти маєш пісюн, а я ні, суто через те, шо ми через ту кляту війну знову цілковито відкатилися до патріархату, суто через те, шо ти язиком всі зелені сраки повилизував, а мене – дійсно людину з принципами, залишають обабіч, то про яку, дозволь запитати, повагу ти питаєш, клятий м’ясоїде? А зараз ти – “дружиннік” кажеш мені в обличчя не м’ясо невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури, а ЗАБОРОНЕНЕ слово на літеру П, тим самим безпосередньо порушуючи свої обов’язки, то я ще раз тебе запитую, про яку повагу, ти кажеш? Дихай! *Артем дихає, Ніна дивиться на нього з ще більшим презирством* Понятно. От я тобі так скажу, Артеме, навіть під тортурами, я б ні за що, почуй мене зараз, ні за що б, не з’їла м’яса невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури. А ти з’їв, *дуже засмучено*, а ти з’їв… *б’є його в обличчя, Артем падає, втрачає свідомість. Ніна починає його відтягувати на диван і у той момент у квартиру забігає Сергій в трусах, майці, пістолетом у руці і пляшкою пива*

С: Я почув крики, шо тут відбувається?! *бачить, як Ніна тащить до дивану Артема і лежачого на дивані Колю з Йоріком, дістає пістолет і направляє на неї* А ну стоять на місці! *Ніна кидає Артема і той падає на підлогу*.

Н: Сєрьожа, ти вже не мєнт, вспокойся! Звідки ти пістолєтік взяв? Опусти, давай поговоримо.

С: Колишніх мєнтів…ой, поліцейських не буває! Це призвання! І те, що я долею випадку, лишився роботи своєї мрії, аж ніяк не прибирає це саме призвання у мені! Це всередині! *показує на серце* Тут! Відповідай, шо тут відбувається негайно!

Н: Літри три пива у тебе всередині, а не призвання. А руки вгору треба чи так можна постоять?

С: Ой, точно, руки вгору негайно!

*Ніна підіймає руки догори*

Н: Сєрьож, ну шо ти збуджений такий, ну?

С: Я бачу злочин! Це мій шанс повернутися у професію! Відповідай, шо тут відбувається. Хм, а шо за запах такий дивний?

Н: М’ясо невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті ненароджені кури, Серьож!

*Сергій щуриться і дивиться на Артема*

С: Спить, іуда! Значить можна сказать, як є – пєльмєшкі, пєльмєшечкі, пєльмєнюшкі, пєльмєньчікі, пєльмєньчушечки, а не оце от ваше невинне м’ясо, загорнуте в курей. Це *показує італійський жест пальцями* ПЕЛЬМЕНІ! А зі сметанкою, а з оцтом, а з горілочкою! Мммм….

Н: Так може, поки справжні злочинці відпочивають, порушим трошки закон разом? *заграє* І я тобі заодно розповім, шо тут відбулося.

С: А горілка тут є?

Н: Емм…я не знаю

С: Ладно, у мене в пиво вже налита. Ти будеш?

Н: Та ні, я …

С*перебиває*: Чудово, бо тут і на одного мало. Ну, бачу, що на стіл вже накрила, давай їсти.

Н: Давай, але я б тебе попросила не перебивати мене. Це не ввічливо, особливо для такого статного мущини! Тим паче, що…

С*перебиває*: Просити будеш у прокурора, а зараз треба їсти, поки цей іуда, який зрадив усіх нормальних мужиків зі своїм веганством, не оговтався.

Н*спускає повітря з рота зі злості*: Добре, давай їсти! Як скажеш.

С: О, ну бач, можеш бути нормальною, слухняною жінкою без оцих ваших випєндрьожей!

*Сергій сідає на диван на Йоріка, за спиною лежить Коля, а в ногах Артем, Ніна сідає навпроти*

С: О, яка прикольна подушка-собака! Тобі не дам, а то у мене геморой восени загострюється. Руки тримай на столі. *Сергій тримає пістолет на столі лівою рукою, а правою починає їсти пельмені, Ніна сидить навпроти і дивиться на Сергія, він з’їдає перший пельмень і випльовує його” Шо, шо це таке солоне?

Н*дипиться в тарілку*: Схоже на соєвий соус. *бачить його пляшку на столі* Ну да, точно він.

С*встає*: Це ж якою треба бути гнідою, щоб в пельмені покласти СОЄВИЙ соус?!?!?! А ну дай свою тарілку! *вихватує її і починає їсти* І тут те саме!

*повертається до Артема і Колі* Ви шо тут всі кляті збоченці, чи як?

Н: Соєвий соус – це смачно, на відміну від м’яса невинно вбитих тварин, загорнуте у…*Сергій направляє на неї зброю*...пельменів.

С: Їж!

Н: Я не можу, це порушення закону і моїх власних принципів, цього не можна…

С*перебиває*: Їж! І от скажи мені, дивлячись в очі – чи смачний твій соєвий соус з пельменями?

Н: Я вже втретє тебе прошу мене не перебивати, коли я кажу свою думку, а ти…

С*кричить, напрявляючи на неї зброю*: Їж!!!! А то вистрелю!

Н: У мене ж дочка, побойся бога!

С: Їж!!!!! Раз-два-три….

*Ніна рішуче бере виделку, наколює на неї пельмень і кладе у рота, дивлячись на Сергія*

С: Жуй!

*Ніна жує*

С: Ковтай!

*Ніна ковтає, спершу у неї рвотні позиви, а потім до неї доходить, шо це смачно*

С: Ну як?

*Ніна починає їсти один за одним, макаючи в соєвий соус, і ковтати їх, майже не жуючи*

Н*з повним ротом*: Це неймовірно смачно! Неймовірно! Боже, стільки років, стільки поколінь жили без цього…нащо, НАЩО???

*Сергій дивиться на Ніну, і різко починає гучно ридати, схопившись двома руками за обличчя, в одній з яких пістолет*

С*кричить*: Ну що, що зі мною не так?! Я зробив одну єдину помилку на роботі, і відсидів десятку! Одну, розумієш! Розказати тобі, шо було? Розказати?

Н*жуючи пельмені*: Ну…

С: Ми на патрулі їхали на бусіку і я задивився на молоденьку дівчину, і, розвертаючись, випадково врізався у стовпчик. Знаєш, як мене тоді дівки любили, знаєш? Я легінь! У формі! *показує на пузо* І тут у формі! Всі дівки моїми були, всі! І от той клятий стовпчик. І от та дівка знаєш шо? Ще секунду тому посміхалася мені, підморгувала. А, як тільки я на секунду втратив увагу і збив стовпчик, почала сміятися! Сміятися! Відвернулся і пішла геть…І от я довго думав, чому ви, жінки, не вмієте сприймати нас, чоловіків, якщо ми робимо помилку? Чому ми одразу для вас стаємо такими непомітними, такими незначущими, що ви – дозволяєте собі сміятися нам в обличчя!

А я ж її побачив і закохався, ти розумієш? Да, з першого погляду! Я ж такого ще не відчував, це вперше було. І тут той клятий стовпчик. Але я рішучим був, рішучим! Вибіжав з автівки, плювати я хотів на той стовпчик, і біжу до неї, а її зустрічає хлопець, вони обіймаються, він її цілує…І от скажи мені, нашо посміхатися чоловіку, нащо закохувати у себе, якщо ти вже маєш хлопця?

Н*жуючи пельмені*: Це ж була просто посмішка, вона могла нічого не значити.

С: Посмішка – це двосторонній процес! Коли ти комусь посміхаєшся, ти тим самим залучаєш до цього ту людину, якій ти посміхаєшся. Не можна комусь посміхатися, на задумуючись про те, що саме ця людина подумає про цю посмішку! І, посміхаючись, комусь, ми маємо нести відповідальність за те, що у тебе можуть за цю саму посмішку закохатися! А ну, посміхнись! *Ніна посміхається ротом повним пельменів* Ну от, у твою посмішку я б не закохався, жуй. А у її закохався, розумієш?! Я не став до них підходити, а просто пішов назад у автівку. Мій напарник сів за кермо, і ми поїхали на СТО, і дорогою мене він мене питає – “а як так сталося, шо я такий досвідчений водій, припустився такої дитячої помилки і врізався у стовпчик?”. Ну а я візьми й скажи: закохався у дівчину, яка проходила позв і посміхнулася мені. А він знаєш шо? Почав з мене ржати! Ржати з моїх почуттів! А я…я ж просто сказав правду і довірився йому…А він сміявся з мене усю дорогу, а я мовчав, а він сміявся. І от, приїхавши на СТО, я лишився сидіти на пасажирському сидінні, а напарник вийшов і вони навколішки з майстром роздивлялися пошкоджений бампер. Я сидів і курив у вікно, аж тут чую, як Ваня, так звали мого напарника, розповідає як сталася ця аварія і вони вдвох починають гучно сміятися з мене. З моїх почуттів, з моєї довіри…Мені тоді на секунду здалося, шо вони просто стоять наді мною, знаєш такі два велетня і гучно, гучно, ГУЧНО сміються, і тикають у мене пальцями…я заплющив очі і закричав від відчаю, а потім…я не знаю, шо на мене найшло…зняв машину з ручника і вона покатился на них…*різко заспокоюється* напарник загинув, стошник залишився інвалідом, я лишився роботи своєї мрії, я досі пам’ятаю посмішку тієї дівчини, я відсидів десятку. А знаєш, як мєнту не просто у тюрмі? Не знаєш, а Я ЗНАЮ! і от я відсидів десятку, я спиваюся, я жирний, як свиня, у мене немає перспектив, але є мрія – повернутися на роботу! Я ж хорошим мєнтом був, справжнім, чесним, я злочини розкривав. І от, розуміючи, шо цього ніколи не станеться, але не втрачаючи якоїсь дитячої надії, я потрапляю сюди, я бачу пєльмєшкі, пєльмєшечкі, пєльмєнюшкі, пєльмєньчікі, пєльмєньчушечки, ПЕЛЬМЕНІ, і вони СУКА ВСІ З ЦИМ ЇБАНИМ СОЄВИМ СОУСОМ! Аааааааа!!!!!!

*у двері забігає Марія, Сергій направляє на неї зброю. У той самий момент Ніна бере його пляшку пива зі столу і розбиває йому об голову, Сергій повертається до Ніни, дивиться в очі*

С*напівпритомно*: Посміхнись

*Ніна посміхається*

С: Теж красива! *падає головою на стіл*

Н: Мене не можна перебивати і ніколи-ніколи, чуєш, ніколи не можна направляти зброю на мою дочку! *починає посміхатися і кокетливо каже* А за комплімент дякую!

М: Мамо, шо тут відбувається?

Н: Ну як тобі сказати…*бере пістолет у Сергія і кладе біля себе* Бери стілець, сідай.

*Марія бере стілець і сідає за стіл*

М: А що це таке в тарілці?

Н: М’ясо невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті…*робить довгу паузу*...пельмені…

М: М’ясо невинно вбитих тварин, загорнуте у оболочку, до складу якої входять невинно вбиті … пельмені?

Н: Просто пельмені. Це на довеганській мові.

М: А з чим це? Пахне смачно!

Н: З м’ясом наче. Я не знаю.

М: Але ж це заборонене, да? А ти шо, їла?

Н: Ти розумієш у чому справа, тут якось так все дивно закрутилося, шо я сама не сильно зрозуміла…спершу був конфлікт з Артемом, потім був конфлікт з Сергієм, потім він мене змусив їсти це під дулом пістолету, потім мені сподобалося, потім він почав розповідати якусь єрєсь про посмішки і аварію. Але…мені було так смачно, що я його майже не чула…а потім забігла ти, він направив свою зброю на тебе, потім сказав комплімент і *показує на Сергія* ось, власне…

М*підняла брову і дивиться на маму, навкруги*: А ти нормально так в гості сходила, ма…

Н: Мама ще може собі дозволити!

М: Так а можна це спробувати? *показує на тарілку з пельменями Сергія*

Н: Ну взагалі-то це протизаконно, і ти ще надто мала! Але…*пошепки* поки ніхто не бачить, якщо відсипеш мамі половину, то да, трошки можна. Тіки в соус макай, то дуже смачно!

*Марія відсипає мамі половину пельменів і пробує перший, мружить очі, у неї від задоволення аж звело скули*

М: Господи, мамо, чого воно таке смачне і чого я це їм вперше?!

Н*сидить задумчива*: От і я власне маю ті самі питання – чого воно таке смачне, і чого ми це їмо вперше?! Грьобана прабабуся! Шоб тебе чорти в пеклі їбли сєльдєрєєм!

*Марія починає поспіхом їсти пельмень за пельменєм, навіть не встигаючи ковтати*

Н: Тсссс, люба моя, ти жуй, жуй. А потім ковтай! Так смачніше!

*Вони вдвох неспішно доїдають пельмені, насолоджуючись кожним ковтком*

М: Мамо, це найкраще, шо було у моєму житті!

Н: І у моєму, доця, і у моєму!

*у той момент прокидається Коля, тримаючись за голову, і бачить Йоріка, на якому сидить Сергій, він різко вскакує, скидає Сергія ногою зі стільця і вихватує собачку, тримаючи його на рівні обличчя. Ніна хватає пістолет і направляє на Колю*

К: Йорік, бідний, Йорік! Шо ж з тобою сталося, ти ж такий…

Н: А ну сядь негайно!

К: Я попрошу тебе мене не перебивати, бо засмучусь!

Н*дивиться на нього закоханими очима*: Що, що, а ну ще раз, повтори…

К: Я попрошу мене не перебивати, бо це не ввічливо. А інакше я засмучусь, а це несе за собою певні складнощі, пов’язані з особливостями мого характеру.

*Ніна не може від нього відірвати очей, поступово опускає зброю і кладе її на стіл*

М: Ееее, мам, альо! Мааааммм…Ти чого?

Н: Я…також…ненавиджу….коли…мене…перебивають….

*Коля дивиться на Ніну, а Ніна на Колю…вони не відривають один від одного погляд…і починають йти назустріч…аж раптом Марія кричить*

М: МАМ!

*Коля схаменувся, і різко повернувся до Марії та побачив дві порожні тарілки*

К: Ні…ні….ні….НІІІІІ! Ви з’їли Йоріка! Я три роки тому, коли прийшли ці кляті зелені, мав вспотрошити свою улюблену собаку, я мав зробити у сейфі морозилку, зробити з його нутрощів пельмені і ховати там, щоб одного дня, у пам’ять про нього, у пам’ять про все живе у цій країні, сісти і з’їсти його, і тут за якимось дивним збігом обставин закручується ця вся історія, і от я прокидаюся і бачу, що від мого нещасного Йоріка, який став жертвою чергового політичного імпотентства українців, який, буквально, як розстріляне відродження, став жертвою режиму…що від мого нещасного Йоріка лишилися порожні тарілки…

М: Маааам, ми шо, з’їли собаку?

Н*починає блювати*

К: Ви не просто з’їли собаку, ви можна сказати, з’їли мого родича, мого друга! А ЦЕ МАВ ЗРОБИТИ Я! 

М: Мам, а чого прабабуся так не любила їсти собак? Це ж так смачно, мааам?

*Ніна підривається, хватає пістолет і направляє на Колю*

Н: Я тебе вб’ю, вб’ю! Я через тебе з’їла собаку! Ще й штучно виведену! Це ж ГМО, ще й м’ясне! *направляє зброю на Колі і цілиться*

К*дивиться на Йоріка*: Прощавай, друже! Ти був хорошим другом за своє життя і смачним після його завершення!

*З підлоги різко встає Артем, хапає Ніну за руки, що тримають пістолет, і направляє угору, лунає постріл, гаситься світло*

ЗТМ

*На дивані поруч один з одним сидять зв’язані Марія, Ніна і Сергій, з кляпами у роті. За столом сидять Йорік, Артем і Коля. На столі горить свічка*

К: І все ж, Артеме, а нашо ти мене вдарив?

А: Бо я дуже не люблю, коли мені тикають, якщо чесно.

К: Артем, господи, я ж по-сусідськи. Але й ваша тут є провина, все ж зазначу.

А: Хм…у чому ж?

К: Ну от дивіться, я ж вас одразу попередив про те, шо мені неприємно, коли мене перебивають і що я можу засмутитися, правильно?

А: Так, дійсно, було таке.

К: А от ви жодного разу не сказали про те, шо вам неприємно, коли до вас тикають. То от, дозвольте дізнатися, як я міг про це знати?

А*замислюється*: Ай дійсно, вибачте, це моя провина. Ситуація якось у нас накалился з самого початку, що я про це на зауважив. Не маю більше до вас жодних претензій.

К: Ви знаєте, що у мене є свій власний принцип. Я його називаю Принцип ватрушки!

А: Оу, дуже цікаво послухати!

К: Колись давно я стояв у черзі в їдальні свого коледжу. Мета в мене була одна - ватрушка. От саме її і нічого більше!

Так от, стою в черзі за ватрушкою. Я бачу, шо їх лишилося всього п'ять штук. Переді мною п'ять людей. Теорію ймовірності я дуже любив, тому шанси мої були відверто слабкими, враховуючи той факт, що саме ватрушки були в цій їдальні найпопулярнішими.

Перша людина - всі ватрушки на місці. Друга, третя, четверта - ніхто не дозволив собі їх купити. Отже, шанси зростають. Я вже прям радію про себе.

І тут якийсь дідусь переді мною купує всі ватрушки. Всі! Я був настільки засмучений, у відчаї і одночасно злий, шо якимось незрозумілим для мене чином запитав у дідуся, чи не продасть він мені ватрушку, бо розумів, що це чи не єдиний демократичний варіант розвитку непростої ситуації, що у нас склалася. І шо ви думаєте – він погодився. Я отримав свою ватрушку!

Це перша історія, так би мовити початок, фундамент! 

Друга відбулася за декілька років по тому. Хлопець з дівчиною в сільпо стоять біля прінглзів і обирають смаки. Хлопець хоче з беконом, а дівчина - якісь інші. Стоять, сперечаються. і в момент, коли хлопець вже переконав дівчину щодо бекону, я (чітко розуміючи, що хочу саме з беконом і тільки, я їх любив дуже, як відчував тоді…) беру їх, і ... так, це був останній пакунок з цим смаком. Хлопець подивися на мене з великим розпачем в очах, але нічого не сказав. Тому я, згадавши ситуацію з дідусем і ватрушкою ... звісно взяв свою заслужену пачку чіпсів і пішов на касу.

Мораль принципу ватрушки проста – домовляйся, якщо чогось дійсно хочеш, бо будеш "їсти" те, чого не хочеш.

А: Я, зізнаюся, приголомшений! *аплодує*

К: Дуже радий, шо ми це вирішили, а також, шо ви вмієте визнавати свою провину. І все ж хочу нагадати, що ми маємо незавершену бесіду.

А: Бесіду чи суперечку?

К: Враховуючи обставини, пропоную все ж бесіду.

А: Підтримую! Але дуже хочеться їсти, якщо чесно.

К: Погоджуюся…Йоріка-то ми так і не поїли нормально, через ці всі ситуації.

А: Йоріка? То пельмені були з цього милого пьосіка?

К: З цього милого пьосіка, який покинув цей світ через тебе і через вашу партію!

А: Мені соромно за це, чесно! Я й до партії-то відношення не маю, хоч і хотів. Але я радий, шо встиг з’їсти хоч один пельмень з вашої собаки, Йорік був дуже смачним.

К: Особливо з соєвим соусом! Дякую вам за це відкриття, до речі!

А: Завжди будь ласка!

К: Але ці *показує на диван* з’їли мого Йоріка…*хапається руками за обличчя*

А*думає*: Маю одну теорію, хотів би з вами поділитися, якшо ви не проти

К: Звісно

А: Якщо вони з’їли Йоріка, то він наразі знаходиться в них. Погоджуєтесь?

К: Так, це звучить реалістично.

А: От ви розумна людина, а зможете далі відслідкувати мою думку?

К*думає…і раптом до нього доходить, він починає посміхатися*: Артееееме! А ви геній, Артеме!

А: Дякую дуже. Мені приємні ваші слова! Але хто буде першим?

К: Ви сказали, шо дуже голодні. От і я теж. Тож, нехай першим буде найтовстіший.

А: А ви теж нівроку!

ЗТМ

*Артем і Коля їдять пельмені, на дивані немає Сергія*

А: Має дивний присмак

К: Мєнт, шо з нього взяти, вони всі мають дивний присмак *поливає ще соєвим соусом*. Раджу більше полити, так буде краще *передає соус Артему*

А: Дякую, Миколо! *поливає пельмені* Так от, тепер можемо поговорити. Я вам обіцяв розказати про себе, а ви мені про себе.

К: З радістю дослухаю до кінця вашу історію, але не можу втриматися, шоб не задати те саме питання, яке обіцяв. Якщо ви не проти, звісно.

А: Я заінтригований з того самого моменту, Миколо!

К: Базуючись на моєму досвіді, відчуттях і інтуїції, я не міг не зауважити момент з тим, як один з ваших вітчимів випав п’яний з балкону, коли курив. А ще й ви, коли я розповідав історію про пожежні сигналізації…

А*перебиває*: Перепитав, як звали вашого прораба…*розуміє, шо перебив*...ой, господи, вибачте, будь ласка. Вирвалось!

К: Артем, ти ж не хотів, я розумію! Ну буває, ну чого ти переживаЄШ?! *сміється*

А*сміється*: Приймається, приймається! Да, Анатоліч був неймовірно мерзенною людиною!

К: Неймовірно! Так от, провівши паралель з Анатолічем, і зауваживши на дивні інші смерті ваших вітчимів, маю ще одне питання – а де ви взяли змію?

ЗТМ

*з дивану пропадає Ніна. Артем, Йорік і Коля сидять за столом, їдять і п’ють вино*

А: Це звісно вже не мєнт цей.

К: Так! Одразу відчувається здоровий образ життя, турбота про себе.

А*дивиться на Марію*: Не дарма дівчину лишили на фінал.

К: Ой не дарма!

А: Я ж партію не підтримував. Але я виріс, вбивати вітчимів мені набридло ще на десятому…інші…ну вони з’являлися…шо мені було робити…але це вже було без шарму…без лоску, розумієте? І я ріс, мені не вистачало…не вистачало…*Коля тягне руку*

А: Да-да

К: Влади!

А: Точно, мені не вистачало влади! І тут партія Зелених! Диктатурна анархія, це був мій шанс! Я все зробив, щоб потрапити в партію, усе! Але перед тим, я зробив все від мене залежне, щоб усі, усі проголосували за них! Я вмію це, розумієте? Ну, спілкуватися, розположити до себе!

К: Як усі маньяки *сміється*

А: Ну…а хто ідеальний?! Мені обіцяли місце у списках, а потім, коли партія пройшла до Верховної ради, я себе у списках не знайшов! Довбані закриті списки! І мені довірили бути дружинніком в гостінкє на Борщагівці…але я все одно не втрачав надії потрапити в партію, і саме тому виконував свою роботу якісно і максимально ретельно!

К: Партії не можна вірити. Жодній. А от скажіть, а зараз ви відчуваєте владу?

А: Ну да, да, є таке приємне відчуття!

К: Супер, я дуже радий, шо ви хоч у меншій мірі, але отримали те, чого хотіли!

А: Дякую, що звернули увагу на це! Це дійсно приємно

К: А яким саме вбивством вітчимів ви пишаєтеся найбільше?

А: До нашої зустрічі це все ж було вбивство зі змією. Але тепер можу сказати, що на перше місце вийшов Анатоліч!

К: О як! А чого?

А: Ну бо це людина, яка зробила погано нам обом, тобто цим своїм вчинком я зробив добре і вам, як мінімум!

К: Згоден, але не можу не зазначити наступне, Анатоліч все ж зробив дещо хороше!

А: Що саме, Миколо?

К: Він простяг червоною мотузкою нашу з вами дружбу, Артеме!

А: О, а це мудро! Мені подобається ваша думка!

ЗТМ

*з дивану пропадає Марія. Артем, Йорік і Коля сидять за столом, їдять і п’ють вино*

А: Господи, молоде м’ясо є молоде м’ясо! В дитинстві бабуся особисто для мене завжди забивала на Новий рік підсвинка. Рум’яного такого, знаєте?

К: Даа, підсвинок – це дуже смачно. Але я, чесно кажучи, більше віддавав перевагу молодому теляті.

А: Вибачте, не можу не перепитати – але як теля може бути молодим? Телятина – це ж і так м’ясо молодих бичків. Ну, власне, нашо ви окремо зауважили про “молодого”.

К: А ви уважний! Я спеціально так сказав, бо зазвичай телятина – це бички у віці від 3 до 8 місяців, а бабуся заради мене забивала його на другому, день у день, коли теляті стукало 2 місяці! І це зовсім, зовсім інший смак! Який, варто зазначити, трохи схожий на той, який ми їмо зараз! Для порівняння з телям, ось цій я б дав десь 2,5 місяці. Але трошки ми з вами затягнули, та це не критично!

*вібрує телефон*

К: Ми з вами вже досить довго спілкуємося. Пройшли певні конфлікти, а потім порозуміння, а вам й досі телефонує дружина. І вже давно маючи можливість відповісти, ви цього не робите. Розкажете у чому причина? Ви не любите свою дружину?

А: Ви знаєте, після мого цікавого дитинства, я в принципі не певен, що можу любити. Вона хороша, хотіла дітей, але я сказав, шо не можу їх мати.

К: А чого ви не можете, якщо не секрет?

А: Та я можу, просто їй так сказав. Я ж чудово розумію, шо трохи маю…ну…моментів у голові…і не можна, ну не можна народжувати дітей, якщо є хоч малий відсоток, шо вони не будуть щасливі і любимі!

К: Ви дуже добра людина, Артеме! І щира!

А: Дякую вам, Миколо! Ви теж! Так от, я втомлююсь від неї. Ну, місцями мені з нею добре, але здебільшого втомлююсь, розумієте?

К: Так а чого не скажете їй про це?

А: Та вона ж наче й не винна у цьому. Я її й так обманув, що не можу мати дітей, а тут ще й це.

К: Вибачте, але я вважаю, шо так не можна. Людині, яка вас любить, і, навіть, якщо ви її хоч трохи любите, треба сказати правду. Вона на це заслуговує. Я знаю, що ви не просили мене про пораду, але все ж дозволю собі порадити – дайте відповідь на її дзвінок і скажіть, як є, а краще особисто.

ЗТМ

*на дивані сидить Юля. Артем, Йорік і Коля сидять за столом”

А: Юля, ти класна дівчина, але я розумію, шо ми не можемо бути разом. І вибач, що збрехав тобі, шо не можу мати дітей. Я просто не хотів, шоб цей світ мав на ще одну злу людину більше.

Ю: Щоооо?

ЗТМ

*порожній диван. за столом сидять Артем, Йорік і Коля. Їдять і п”ють вино*

К: Артеме, а ви відчули цей момент?

А: Який, Миколо?

К: Момент ще більшої нашої щирості і, можу собі це дозволити сказати, дружби!

А: Буду вдячний за пояснення.

К: Ну дивіться, я з вами поділився тим, кого любив я, а ви зі мною тією, кого любили ви. Чи це не є справжня дружба?

А: Я якось так глибоко не замислився. Це дійсно цікава думка, дуже цікава! Тож, ми підійшли до вашої історії, якщо ви не проти. Яка ж вона?

К: Після ваших історій, я й не знаю, чим вас здивувати! Я мав нормальне дитинство, але мало спілкувався з людьми. Ну якось не любив я їх. Одружений не був, дітей не мав. Захоплювався психологією, філософією, вивчав вплив релігії і політичних ідеологій на маси. Та й все в принципі.

А: Хм, чесно кажучи, я трохи засмучений. Я…та й глядач… певен, очікували якусь таку потужну вашу історію в дусі Ганнібала Лектора, а ви…*махає рукою* еххх…

К: Я просто ДУЖЕ-ДУЖЕ-ДУЖЕ люблю пельмені! І Йоріка! *гладить Йоріка*

А: А це аргумент, це аргумент! *гладить Йоріка* Хороший песик, хороший! І смачний…

ЗТМ!

КІНЕЦЬ!