Ольга Донеччанка. Конкурс одноактних п'єс
НОВАЧОК або ЦЕ ТВІЙ БІЙ!
ДІЄВІ ОСОБИ: Вовк – досвідчений боєць.
Філолог – боєць-новачок.
НА СЦЕНІ: Темрява і спалахи. Вибухи, стрілянина і крики, що поступово згасають. Бій скінчився. У напівтемряві двоє затягують під навіс тіло бійця.
ВОВК (у голосі крізь відчай пробивається роздратування) Візьми мій “теплік” і пильнуй правий фланг. Раптом підари повернуться… (коли силует другого бійця віддаляється у протилежний кінець брустверу, стає на коліна, схиляється над вбитим, обмацує його і звертається до тіла). Що ж ти так, Фізику… Хто ж тепер у твоєму Луганську прапор Перемоги підніматиме?.. І хто дітей з Донбасу вчитиме Україну любити… (розмазує по обличчю сльози) Ти ж вірив, та й мене переконав, начебто малих ще можна навернути до України… А ми ж з тобою аж з чотирнадцятого року разом! У-у, підори-сволота! ( піднімає догори дуло автомату, наче збираючись вистрілити, але стримується і безсило опускає вниз) Таку людину вбили!.. Стільки років на війні – а ти якимось дивом примудрився зберегти в собі любов до людей… Не так, як я…
(Вовк підводиться на на ноги. Світло згасає, лише промінь вихоплює його постать)
ВОВК Моє псевдо – Вовк. Люблю вовків. Вони незалежні, обережні, але стають безстрашними у хвилини небезпеки. А захищаючи зграю, здатні перегризти ворогу горлянку. Я такий самий. Вовки не дуже люблять людей. Я також. Та й за що їх любити? Жадібні, заздрісні та невдячні створіння. Більшість з них в час війни ховаються за тих небагатьох, що мають мужність взяти до рук зброю. А коли небезпека минає, швидко забувають про пережитий жах і втрачають повагу до нас, захисників… А ті, що ховаються, першими починають нас цькувати і знущатися. Типу – ми ідіоти! Я це відчув, коли у шістнадцятому році повернувся з АТО. Протримався на цивілці трохи більше року – і знов на передок. А ось Фізик на війні нон-стоп. Йому не було куди повертатися. Луганськ, де він колись вчителював, під окупацією. Родина розпалася, адже дружина підтримувала орків. Ще й зійшлася з москалем. Правда, моя також мене кинула. Тут, у Львові. Не витримала моїх нервових зривів… Отак і втратив я останній привід любити людей. Залишилася віра і теплі почуття лише до побратимів. Але коли я пускаю людину до свого серця – то назавжди! Тільки здобути мою прихильність непросто, а побратимів стає все менше… Напередодні “затрьохсотили” Глину і Сердючку. Евакокоманда забрала хлопців і доправила новенького. Той почав дратувати мене з першої хвилини знайомства. Як тільки його клаповухий видочок з привітною усмішкою та переляканими очима намалювався на вході до нашої “нори”, мій внутрішній “вовчисько” чомусь наїжачив загривок. Можливо, через те, що усмішка новачка абсолютно не відповідала виразу нажаханих вирячкуватих очей. А може, через його зухвалу відповідь Фізику. Наче здавався спочатку невпевненим. Та раптом на питання Фізика: «Ти хто?», вимовив з якимось дивним викликом…
(Світло прожектора переміщується з Вовка на другого бійця, що відривається від тепловізора і розвертається до залу)
ФІЛОЛОГ «Я — Філолог» — відповів я тоді. «О, до нас завітав ФілОлух, — весело усміхнувся той, що був ближче до мене і, вказав на похмурого довготелесого чоловіка — Це Вовк, а я — Фізик!» Я не образився за «олуха», проте, коли гублюсь, можу бовкнути щось таке, що першим приходить до голови. Отож ляпнув: «О, Шизик! Привіт!» Фізик тоді розреготався, а Вовк зиркнув ще непривітніше, ніби я образив саме його… А я ж то від страху… Бо як тільки наблизилися до лінії фронту, ніяк не міг перебороти гидке відчуття безпорадності. Я не з тих, кого називають «рексами». Однак вважав, що потонути в Тисі або, тікаючи, загинути десь в горах, ганебніше, ніж в бою. ТЦК затримало мене, коли повертався із супермаркету з хлібом та кефіром для мами. Я не пручався, але відразу відчув напад глизявого жаху. Потім за місяць на полігоні трохи призвичаївся та заспокоївся. Навіть не схотів скористатися довідками, які під кінець КМБ прийшли з інституту і дозволяли мені, аспірантові Вишу, звільнитися. Як прибув до батальйону, мене два дні тримали в резерві кілометрах в тридцяти від передка. А той лякав безперервним гуркотом. Обіцяли тиждень для адаптації, але через втрати не вистачало людей. Тому мене направили разом з евакуаційною командою на підсилення одного із опорників. Я чомусь по-дитячому хвилювався, як мене зустрінуть у бойовій групі, а виявилося, що утримувати цілу ділянку мусили двоє бійців. І я… Як сказав Фізик —«олух». А я й направду почувався гірше за якогось бовдура… Ще й той, другий, косяки кидав… Добре, хоч тихо було, поки ми добиралися на позицію. І взагалі, ніч спочатку видавалася спокійною…
(Світло прожектора переміщується на Вовка)
ВОВК Через ту незвичайну тишу я вирішив, що новачок — везунчик. Зазвичай орки кожної ночі лізли на наш опорник. І раптом наче повиздихали, щоб їм… Оскільки пильнувати прийшла черга Фізика, я розтягнувся просто на дні окопу і на мить заплющив очі. Вони аж пекли від втоми. А коли підняв повіки, то зненацька закляк. Давно не бачив такої чарівної ночі. Наді мною розпростерся усіяний зорями купол неба. І від тієї дивної благодаті вихопилося: «Господи, яка ж краса, мать твою!» Я, не впоравшись з почуттями, ще раз смачно матюкнувся. Коли раптом відгукнувся Філолог.
(Прожектор освітлює обох бійців, що ведуть діалог)
ФІЛОЛОГ Справді краса! Тільки до чого тут лайка?
ВОВК. Просто надлишок емоцій. ( І вже більш агресивно) Тебе щось не влаштовує? Чи я образив цнотливу натуру?
ФІЛОЛОГ(наче виправдовуючись) Та це ж москальська лайка…
Вовк(зі злою іронією). А ти можеш запропонувати якусь іншу?
ФІЛОЛОГ Нашу, українську. Ми маємо більш, ніж пʼять тисяч лайливих виразів і слів.
ВОВК(пащекуючи). Та що ти кажеш… Ну і як відправити людину … “за руським кораблем”
Філолог(захоплено, наче прокинувшись). О, тут маємо багато варіантів! Пішов ти кобилі у тріщину! Або: Залізь туди, звідки виліз…
ВОВК(презирливо хмикнувши). Це задовго…
ФІЛОЛОГ(радісно) Тоді скажіть коротко: “Здрисни!” А те, що ви вимовили у захваті, можна замінити словом “очманіти”.
ВОВК А як той орган називають, на який я залюбки послав би всіх орків разом з їхньою йо… (зупиняється на мить) …рашкою? А зараз можу послати тебе.
ФІЛОЛОГ Дундлик, ножик, горобець, вася, бомко, палиця, дзюндзель… І ще багато чого…
ВОВК(здивовано гигикнув) Ого! Звідки ти це знаєш? Все ж про пʼять тисяч лайок мабуть збрехав?
ФІЛОЛОГ. Чому збрехав? Так і є. “Українська лайка, її походження і використання” – це тема моєї наукової роботи. Взагалі то назва складніша, але суть така.
(Прожектор освітлює лише Вовка. В цей час Філолог знов припадає до тепловізора. Потім промінь почергово вихоплюватиме того, хто згадує події)
ВОВК. У мене тоді промайнула думка: “Він таки дивак… Та нехай, аби йому таланило. Схоже, що він справді щасливчик: он тиша третю годину поспіль”. Ця війна перетворила мене на фаталіста. Я ще у чотирнадцятому зрозумів: іноді гинуть не лише непідготовлені телепні, але й професійні холоднокровні вояки. Звичайно, навчені бійці мають більше шансів вижити. Та, на жаль, траєкторію шаленої кулі чи осколку розраховує не людина, а сам Господь… І буває, що безбашений бовдур виходить із пекла неушкодженим в той час, як гинуть сотні досвідченіших побратимів. Тож я й помітив: поряд з таким щасливчиком більше шансів залишитися живим. Напевно, в його окоп прямого влучення не станеться… Та тільки-но подумав про везіння новачка, як бахнуло так, що Філолог впав на коліна, обхопивши голову руками. Фізик загорлав «В укриття!» і чкурнув слідом за мною до нори.
(Прожектор освітлює Філолога)
ФІЛОЛОГ А в мене від вибухів, що один за одним струсонули землю, на мить зупинилося серце, похоло внизу живота, а тіло налилося свинцем – і я заціпенів від бажання зникнути або розчинитися у просторі…Неначе те вогняне гуркітливе жахіття не помітить і не знищить мене, якщо я замру… Аж раптом дужі руки потягнули мене – і я отямився вже в укритті. Це був Фізик.
ВОВК Насправді Філолог в укритті докінця не оклемався. Бо після артобстрілу на команду Фізика “На позицію!” відреагував не відразу. І взагалі вигляд мав жалюгідний: в нього трусилися губи і руки, а застиглі очі не відривалися від входу до укриття, неначе він чекав: ось-ось просто сюди влетить якесь страхіття. Те саме, що грізно гримить назовні та шматує землю. Це знов розбурхало незадоволення мого внутрішнього “вовчиська”. А я ж перед тим вже трохи змирився з фізіономією Філолога. Все ж новачок поволі рушив на свою позицію, а мені довелося готувати боєкомплект: випав жереб бути заряджаючим. Коли Філолог посунув повз ящик із зарядами для РПГшки, я гукнув йому: “Подай “карандаші”. І це чудо, полапавши розгрузку, витягло олівець. Уявляєте: звичайний олівець!..
ФІЛОЛОГ Вони зареготали, наче коні заіржали – я аж перечепився через той клятий ящик. Фізик показав на нього і поблажливо так, мов дитині, пояснив: “Це снаряди для гранатомету”. Він знов втупився у тепловізор, бо місяць ще не зійшов, і за кілька метрів від окопу все ховалося у пітьмі. Та раптом вигукнув “П-ри справа!” І майже відразу біля того місця, де я мусив стати, бабахнуло. Не так гучно, як під час обстрілу, але мене щось таки вдарило у груди. Я впав, несподівано відчувши страшенну нудоту і порачкував назад до нори…
ВОВК “Куди!!! – загорлав я. – На позицію, мать твою!” Але той телепень почав блювати. Добре, що Фізик перестрибнув через нього, миттєво змістився на правий фланг, кинув гранату і, піднявши автомат над бруствером, пустив довгу чергу. Стріляв навмання, але, схоже вдало. Бо почулися крики, стогони і тріск та гупання, що поступово віддалилися. Це була звичайна ДРГ. А зреагували вони, мабуть, на наш регіт над тим бідосею з олівцями… Його все ще нудило. Але мене, як то не дивно, трохи попустило і я більше так не дратувався. Та й не було часу зважати на нього. Я мусив виконувати накази Фізика, вчасно перезаряджати йому автомати і гранатомети та ще й відстежувати крізь теплік ситуацію з іншого боку… Бій тривав недовго…
ФІЛОЛОГ Бій тривав дуже довго… Мене спочатку нудило. Я ще й подумав: “Даремно повечеряв! Лише продукти спакостив”. Ця ідіотська думка про змарновані продукти, як то не дивно, розсмішила і допомогла взяти себе в руки. Над головою страшенно бамкало і торохтіло. Щось гиркав Фізик, матюкався Вовк. Я не знаю, скільки просидів, намагаючись зорієнтуватися у тому лютому бедламі. Мені здалося – довгенько. Та я все ж примусив себе підвестися, вхопити автомат і стати поруч з Фізиком. Встиг випустити лише одну чергу, коли почув: “Отбой!” І лише тоді здогадавсяв, що ще мені муляло під час бою…
ВОВК Я приємно здивувався, коли краєчком ока помітив, як Філолог все ж таки піднявся і потягнув автомат за собою на позицію. Не знаю, чи встиг вистрілити. Все скінчилося. Я залишився спостерігати за ділянкою. Почув шурхотіння за спиною, озирнувся і побачив, як новачок притрушує землею сліди своєї ганьби. Це він, мабуть, так сприймав. Не знав ще, як ми іноді блюємо після контузій… А він помітно стидався своєї слабкості. Бо присів на ящик, опустив голову і став нагадувати нашорошеного горобчика. Може, чекав, що лаятимуть… Тоді до нього й підійшов Фізик.
ФІЛОЛОГ “Та не переймайся ти так, Філолог, – сказав мені Фізик і поклав руку на плече. – Це просто не твій бій. Твій бій ще попереду!” Я підняв голову, глянув на нього. Він так усміхався… В мене відразу відлягло від серця… А Фізик почав розпитувати мене: звідки я , де навчався…
ВОВК Вони забубоніли значно тихіше. А я, не відриваючись від тепліка, замислився над словами Фізика про бій, що колись перетворить новачка у справжнього чоловіка. Адже в мені поволі прокидалася впевненість: з Філолога ще будуть люди! Розумний, має почуття гумору і швидку реакцію, а головне – зміг побороти страх. Ми ж тут всі не залізні. Кожен боїться смерті, а той хто не боїться – гине першим. Важливо не піддатися і вчасно вирватися з тенет власного страху. А ще Філологу таланить. То його Фізик витягнув, то не встиг наблизитися до позиції, як там вибухнула граната. Я тоді почув, як сотні уламків прошорохотіли над окопом – та ні один не влучив ані в нього, ані у Фізика! Чудо! Хоча ні, щось таки прилетіло… Я озирнувся, коли Фізик демонстрував дірку в шоломі. А в нього ж справжній кевлар! Філолог також тицьнув себе в груди і вишкірив зуби…
ФІЛОЛОГ Я побачив розірвану плитоноску, провів рукою по броніку і поцарапав палець. Там стирчав невеличкий осколок. І так зрадів, що то я не від жаху впав, а від удару, що аж розсміявся. А потім засумнівався: хіба може такий маленький уламок настільки сильно штовхнути? А Фізик каже: “Може. Хоч маса незначна, проте швидкість чимала” Ми так добре спілкувалися з ним… І я здуру наважився на питання, яке муляло мені, наче скабка: “А чому ви під час бою розмовляли російською?”
ВОВК Краще б він спитав це трохи тихіше, щоб я не почув. Бо мій “вовчисько”, який перед тим зовсім розслабився, вкотре наїжачився. І я проричав: “Ми з Фізиком з чотирнадцятого року в окопах. І мова нам не заважала розуміти один одного. Ми ж не диванні експерти і не політики, щоб педалювати це питання та стравлювати людей. – А потім додав єхидно: – Ти ж, начебто, був у такому жалюгідному стані, що не мусив би помічати подібних дрібниць.”
ФІЛОЛОГ Я знітився і опустив голову. А Фізик став між нами, поклав праву руку на плече Вовка, а ліву на моє і всміхнувся: “Пригальмуй, Вовче! Він же не знає, що я з Луганська.” А потім до мене: “Ти маєш рацію, Філе: добре б було, якби ми всі завжди послуговувалися лише українською. Але якщо людина майже все життя розмовляла іншою мовою, а потім принципово перейшла на українську так, як я, наприклад, то у стресовій ситуації вона все одно використає слова, що чула з дитинства. Тим більше, коли треба зреагувати миттєво, а не підшукувати в памʼяті потрібний вираз.”
ВОВК (повертаючись до вбитого) Ти, Фізику, завжди добре підбирав слова. Умів загасити конфлікт і переконати кого завгодно. Я миттєво заспокоївся, а Філолог відразу забелькотів…
ФІЛОЛОГ Я тоді почав виправдовуватися: “Перепрошую, я не хотів нікого образити. Мабуть, у мене професійно-загострений на мову слух. А мене бісить, що так багато продовжують спілкуватися російською. Це ж мова агресора. Вона мені вухо ріже. Навіть біженці… Вони мусили б здригатися від кожного слова тих, хто позбавив їх дому та мирного життя. Та чомусь вперто не хочуть переходити на українську”. Фізик стенув плечима: “Можливо, до тих людей не дійшли слова кремлівського карлика, що кордони росії не закінчуються там, де лунає російська. Я, як почув це, вирішив: більше мовою ворога не розмовлятиму. Та під час штурму або поряд з іншими російськомовними переходжу непомітно для себе. В окопах контролювати себе важко. Ось закінчиться війна, тоді й відкриємо другий фронт – мовний! Вірю, що молоді буде не все одно…”
ВОВК(сумно) Він не доказав, бо я перебив, вигукнувши: “Підари справа!” Фізик стояв ближче до правого флангу та й зреагував миттєво. Підскочив до брустверу, випустив чергу. А потім… вибух… В тому ж самому місці, що й перед тим. А кажуть, що бомба двічі в одну воронку не влучає. Брешуть! Граната точно влучає. А Фізик своїм тілом прикрив нас. Він прийняв на себе всю силу вибуху разом з осколками…
ФІЛОЛОГ Я підбіг до пошматованого тіла і схилився над ним, але почув крик Вовка: “Залиш!Стріляй!”
ВОВК “Залиш його! Стріляй!” – я горлав, наче навіжений, адже знав: після такого вибуху неможливо вижити, а ворога будь-що треба зупинити.
ФІЛОЛОГ І я стріляв, поки не скінчилися патрони. Забарився, витягуючи магазин. Добре, що підскочив Вовк з гранатометом і зробив постріл. Ще й пару ручних кинув у той бік. І враз з їхнього боку зупинилася стрілянина …
ВОВК Це знов було ДРГ. І знов відбилися, адже лізли лише кілька орків. Але Фізик цього вже не дізнався… ( знов, звертаючись до нерухомого тіла) Що ж ти так, брате… Як же я тепер без тебе… Чи втримаємо ми опорник з цим необстріляним… олухом? Треба попередити “базу”, бо вже світає. Скоро розпочнеться “бада-бум”(бере до рук рацію) Я Вовк. Викликаю базу. Прийом.
(крізь тріскотіння чути голос)ГОЛОС Я База. Прийом.
ВОВК. У нас двохсотий. Двохсотий. Залишилось двоє. Потрібно підкріплення. Очікую штурм. Прийом.
ГОЛОС Прийнято. Хто двохсотий?
ВОВК(видихає) Фізик…(потім з відчаєм) Чуєш – Фізик!!!
ГОЛОС(секундне мовчання) Я База. Направляю резерв. Тримайтесь.
ВОВК(спокійніше) Плюс-плюс. І зарядів для РПГ підтягніть. Кінець звʼязку... (відкладає рацію) Їм легко казати: ”Тримайтеся!” З ким? З новачком, який стріляє лише довгими чергами?.. А “карандаш” плутає з олівцем…(дивиться в бік Філософа. Той присів, опустивши голову і охопивши її руками) Щось він зовсім похнюпився. (зігнувшись, прямує до Філолога.)
Філолог(піднімає голову) Там чисто. Я на хвилинку – ноги гудуть.
ВОВК Сиди-сиди. Ти чого ніс повісив?
ФІЛОЛОГ Фізик… Це ж я мусив бути на його місці… То ж моя позиція. Я не встиг, а він…
ВОВК (грубувато) Облиш! Тут за кожним смерть чатує… Тільки Господь знає, до кого її направити… Нам з Фізиком стільки років таланило! Може, й вичерпали запаси щастячка… Але ми з тобою просто так беззубій бабі не піддамося! Ти ж фартовий! Цієї ночі тричі вислизнув з тенет смерті. І те, що замість тебе в її лапи потрапив Фізик, не твоя провина. Поки відпочинь. Скоро почнеться.
ФІЛОЛОГ(з острахом) Що саме?
ВОВК Бій.
ФІЛОЛОГ(здивовано) А це тоді що було?
ВОВК Це, скоріше, розвідка боєм. Промацували оборону. Зараз розпочнуть артобстріл. Тільки щось загуде – мерщій до нори! Після підори полізуть. І на небо поглядай. Розвиднілося – тож можуть зʼявитися підарські дрони.
ФІЛОЛОГ Не кажи так…
ВОВК(здивовано) Як не казати?
ФІЛОЛОГ Ну… підари.
ВОВК(ошелешено) ЩО?! (звертається до глядачів) Мені, звичайно, відразу схотілося матюкнутися, але я немов відчув легкий дотик руки Фізика до плеча. Він завжди таким чином заспокоював мене. Тож я стримався, бо не дай Боже, ця делікатна натура не витримає мого монологу із трьох десятків нецензурних слів та ще й хвилин на пʼятнадцять. Ще очманіє і зовсім розклеїться. А мені потрібен адекватний напарник. А, може, він сам з тих… Ну, розумієте. Через це й обурюється… (обережно, наче до дитини, звертається до Філолога) А як казати?
ФІЛОЛОГ Можна – москалі.
ВОВК Занадто довго і буденно.
ФІЛОЛОГ Орки… Коротко, як ви любите.
ВОВК Занадто лагідно. Орки порівняно з цими пі…(на мить затуляє рот долонею) – цнотливі монашки.
ФІЛОЛОГ (замислено) Фізик їх називав кацапами. Кацап… (раптом радісно) Цап! Коротко і зневажливо!
ВОВК(приречено) Най буде цап, Філе! Ти ж не заперечуєш, що я тебе називатиму Філом? Так лаконічніше…
ФІЛОЛОГ Та будь ласка…
ВОВК(оглядає місцевість за бруствером) Начебто чисто. Підемо, поки тихо, я розтлумачу тобі, як ми будемо воювати… (наблизившись до укриття, звертається до убитого) Ну що брате, доведеться мені перейняти твій фах – навчати… В тебе пояснювати новачкам виходило краще, але вже як є…
(Філолог здивовано спостерігає за ним і звертається до глядачів)
ФІЛОЛОГ Він розмовляє з покійником, немов із живим. А перед тим дивився на мене з жалем, наче я хворий. То хто ж тут хворенький?
ВОВК Тепер твоя позиція буде в укритті.
ФІЛОЛОГ Чому це?
ВОВК Тому, що мені потрібен заряджаючий.
ФІЛОЛОГ А хіба не можна відстрілюватися обом?
ВОВК( він почав дратуватися) Так виходить гірше. Ми вивчали спеціальну тактику ведення бою. А ти?(сам собі) Спокійно, Вовче, спокійно…
ФІЛОЛОГ Зрозуміло. Тоді поясніть, що я мушу робити.
ВОВК Дивись: це одноразові постріли. Кричу “Трубу!” – подаєш їх. Гранати я вже виставив. Магазини для АК мусять бути під рукою. Я стрілятиму з двох автоматів по черзі. Поки стріляю з одного, ти готуєш другий. В тому ящику “карандаші”. Запамʼятай – не олівці! Вмієш перезаряджати? Дивись сюди. (показує) Зрозумів? Тренуйся, а я піду огляну місцевість. (Вовк прямує до спостережного пункту) Чисто. Мушу попередити: Я під час бою кричу і страшенно лаюсь.
ФІЛОЛОГ Я вже помітив.
(Почувся гул, свист, вибух. Вовк застрибнув під укриття. Філолог, відвернувшись спиною, тренувався перезаряджати)
ВОВК Почалося! (Заглядає через плече Філолога) Глянь на нього: тренується і ні на що не зважає…
(Гучний вибух)
ФІЛОЛОГ(помічає Вовка і кричить) Стріляють! Аж земля здригається!(і знов нахиляє голову над гранатометом)
ВОВК(вражено) Дивно… Попереднього разу був таким полохливим, а зараз немов не чує. Може, щось тяпнув для храбрості? Гей, Філе, ти як? І справді не чує… А наче ж ще не контужений…(кладе руку на плече Філологу)
ФІЛОЛОГ Ти щось сказав?(витягує і вух навушники і в цю мить черговий вибух) Ого! Це цапська артилерія гатить?
ВОВК. Так. То ти був у навушниках! А що слухаєш?(до глядачів) Я хотів відволікти Філолога, щоб артобстріл, не дай Боже, не викликав у нього паніки.
ФІЛОЛОГ Black Sabbath (здригається від чергового вибуху.) Однак з музикою було якось спокійніше …
ВОВК Що то за група? Наче знайоме, але ніколи не слухав їх …
ФІЛОЛОГ Одна з найкращих в стилі хеві-метал.
ВОВК Отакої! Не очікував, що тобі до вподоби важкий рок.
ФІЛОЛОГ Чому?
ВОВК Матюки тебе дратують, а за «підарів» ображаєшся… Ще й ніжний ти якийсь. Ну…як ці… І раптом Хеві Метл.
ФІЛОЛОГ(розсміявся). То ви подумали, що я гей? Та ні… Я в принципі толерую вільний вибір і не маю нічого проти людей іншої орієнтації, але до тієї спільноти не належу. До речі, серед них є непогані хлопці, що мають міцні горішки. Брат моєї дівчини — гей. Та на відміну від купи брутальних чоловіків, що ховаються або відкупляються від ТЦК в перші ж дні повномасштабки пішов добровольцем. Він також любить важкий рок. Схоже, орієнтація на музичних уподобаннях не відбивається. Що ж стосується москальської лайки, то я впевнений: вона породжує негативну енергію. Вона не лише розʼїдає іржею нашу мову, але й позбавляє нас сили і ментально наближує до ворога… Ми стаємо подібними москалям.
ВОВК(замислено) Мабуть щось в тому, що ти кажеш, є… (звертається до загиблого) Чуєш, Фізику, ти ж майже так само переконував наших російськомовних. Тільки згадував не про енергію, а про якісь коливання…(пояснює Філологу) Звук, він казав, розповсюджується хвилями. Кожне слово, а значить і мова породжують коливання. Рідна мова резонує з власними коливаннями людини і додає їй сили. Мова ворога впливає на особисті коливання і змінює їх. Наче перепрограмує. Якось так.
ФІЛОЛОГ “Спочатку було Слово…” Вовче, а ким ви були до війни?
ВОВК(неохоче) І нащо це тобі?
ФІЛОЛОГ Просто цікаво. Бачу, що ви людина інтелігентна…
ВОВК(скептично хмикнув) Ти такий висновок зробив завдяки тим словам, що вириваються під час бою?
ФІЛОЛОГ Ні, я суджу по тому, як ви складаєте ці слова у речення і які різноманітні, крім лайки, використовуєте…
ВОВК Працював у Львові художником-реставратором. Відновлювали історичні будівлі…
ФІЛОЛОГ Я ж казав, що ви людина з освітою. Але спілкування з будівельниками відбилося на лексиконі. (сильний вибух примусив обох втягнути голову у плечі) А бодай їм! Вовк, чому ж наші не відповідають? Щось я там читав про контрбатарейну боротьбу.
ВОВК Не вистачає снарядів. Але цей бада-бум скоро скінчиться. Ось тоді настане наша черга вступити в гру. Ти, головне, не метушись. Сконцентруйся і чітко виконуй команди. (звертається до глядачів) Інтуїція не підвела. Вибухи згасали. Та всередині мене у передчутті бою піднімалася хвиля адреналіну. Зазвичай вона накочується, знищуючи страх, і викликає напруження мʼязів, немов перед останнім смертельним стрибком. В такі миті я насправді відчуваю себе готовим до бою вовком. Очі мої – наче стробоскопи, що навіть в темряві вихоплюють потрібні деталі, ігноруючи зайве. Мозок, як надшвидкий компʼютер, контролює кожний рух і дозволяє приймати єдине правильне рішення. Я стаю майже щасливим в такі хвилини. Але цього дня боявся, що через смерть Фізика не зможу досягти потрібного стану. Все ж перед виходом з укриття сказав свою звичайну фразу: “Ну що, Фізику, потанцюємо?
Філолог (до залу) Направду, ці розмови Вовка з покійником мене дещо напружували і трохи лякали. Залишатися у час небезпеки поряд з психом – перспектива не зовсім… Та хіба я мав вибір? Але коли він усміхнувся, вимовляючи ту дурну фразу, що відганяла дешевим кінематографом, я чомусь заспокоївся і дійсно зосередився на його коментарях.
ВОВК. Сонце сходить. Орки, як на долоні, ще й з підсвіткою позаду. Наближаються короткими перебіжками. Вже на відстані пострілу гранатомета…
ФІЛОЛОГ Чому не стріляєш?
ВОВК Це просто мʼясо. Підпущу ближче, щоб не засвітити позицію. А ось за ними – штурмовики і дві “коробочки”. Ну… БМП. Коли вони наблизяться – накрию їх з РПГшки першими. А тоді вже розстріляємо тих, що ближче. Готуй карандаші. Все! Поїхали!
( робить один за одним два постріли з гранатомету і підхоплює автомат, вигукуючи) Давай трубу! Магазин! Інший автомат! Гранати! Гранати! Ще гранати!
ФІЛОЛОГ Орки справа!
ВОВК(перестрибуючи на іншу позицію, кидає гранату) А-а-а підари!(повертається на місце) Філ, трубу! Контролюй правий фланг!
ФІЛОЛОГ(до зала) Це була якась нереальна карусель. Вовк блискавкою метався між позиціями. Я ледь встигав перезаряджати і подавати йому зброю. А коли не встигав – Вовк крив матюччам не ворогів, а мене. Та з часом мої рухи досягли надзвичайного автоматизму, неначе Вовк разом з лайкою передавав мені частину свого адреналіну. Я навіть примудрився вчасно кинути гранату, коли над бруствером несподівано зʼявилась перекошена морда чужинця з роззявленою криком пащекою, а пізніше розрядив автомат в іншого.
ВОВК Ти красунчик, Філ! ( Вовк зненацька завмирає) Йома-йо!
ФІЛОЛОГ Що там?
ВОВК Там третя хвиля… І танки. Заряджай відразу два гранатомети… протитанковими. (до зала у повній тиші) Я зрозумів, що цього разу нам не відбитися. Позиція засвічена. Пару пострілів із танка – і нам кінець. Але ж вовки бʼються до останнього. Тому хотілося встигнути відправити до пекла як можна більше тих(озирається на Філолога)... цапів. А там – як карта ляже.
ФІЛОЛОГ(так само в тиші до зала) Я все зрозумів по обличчю Вовка. Але чомусь не злякався. Не мав часу. Лише в голові промайнуло “От і все…”, а руки самі собою виконували вже звичну роботу.
ВОВК А я подумав: ”Джавеліна” б сюди!” і випустив бронебійну. І цієї ж секунди навкруги страшенно загуло. Попереду запалало аж два, розумієте – ДВА! танки, а серед ворожого ланцюга один за одним виростали стовпи з вогню, ґрунту і диму. Я не очікував такого приголомшливого ефекту від єдиного свого пострілу. Та за мить допетрав…
ФІЛОЛОГ Знов артобстріл?!
ВОВК (радісно усміхаючись) Так! Це працює наша арта! Чуєш – НАША! Не висовуйся з укриття. Може зачепити уламками.
ФІЛОЛОГ А що там відбувається?
ВОВК Вони тікають. Ті, що поки можуть рухатися. (Він ховається в укриття і сповзає на землю, спираючись спиною на стіну. Обидва бійця важко дихають, дивляться один на одного і починають сміятися. Відсміявшись, Вовк звертається до тіла Фізика) Чуєш, брате, а ми красиво відтанцювали!
ФІЛОЛОГ(радісно) Вважаєш ми остаточно відбилися?
ВОВК Гадаю, до вечора точно не полізуть. Їм потрібен час, аби оговтатися. Наша арта добре відпрацювала. Мабуть, хлопці на сусідній позиції корегували. Вони ж “Пташку” мають. А втрати у орків чималенькі! Ще й болючі: скоріш за все третьою хвилею йшла їхня еліта.
ФІЛОЛОГ(втомлено усміхаючись) Яка ж спека! А бронік важкенний! І як ти в ньому так швидко рухався, не розумію…
ВОВК Жити схочеш – ще прудкіше літатимеш!
ФІЛОЛОГ Хоч на хвилинку зніму його. (Знімає і впритул вдивляється в обличчя Вовка) А я ж начебто впорався?
ВОВК(усміхається) Навіть краще, ніж я очікував! (до глядачів) Я вимовив це від щирого серця. Бо Філ нарешті зайняв в ньому достойне місце, і мій внутрішній вовчисько виліз із свого лігва, привітно помахуючи хвостом…
ФІЛОЛОГ Значить, це вже був Мій бій?
ВОВК Так, твій! Бо ти навчився перемагати власний страх! Він постійно житиме в тобі, але більше не стане твоїм володарем. Ти будеш керувати ним, а не він тобою!
ФІЛОЛОГ(звертаючись до загиблого) Чуєш, Фізику, – це був мій бій! Дякую тобі.(Він засміявся)
ВОВК(прикривши очі) Чому знов регочеш?
ФІЛОЛОГ Тішуся, що все закінчилось добре.(потім до залу) Не зізнаватися ж йому, що лише годину тому я вважав Вовка психом через звичку весь час розмовляє з загиблим Фізиком. А після бою – єдиного бою! – і сам почав звітувати покійнику.(знов до Вовка) Вставати не хочеться, але треба відлити…
ВОВК( не розплющуючи очей) І глянь-но: чи не ожив якийсь зомбі. (відкриває очі та кидає слідом) Обережно там! І автомат прихопи. (до глядачів) Сам не знаю, чому я попереджав Філолога остерігатися. Адже тієї миті не мав дурного передчуття. Більш того: я був переконаний, що з нами нічого поганого вже не станеться. Он як вчасно втрутилася артилерія. А я ж був майже впевнений, що цього разу не пронесе! Неочікуване спасіння доводило: Філолог – щасливчик! Але раптом…
(Звук гучного вибуху)
Вовк(підхоплюючись на ноги) Філе! Філе! (вискакує з укриття і схиляється над тілом Філолога. Ну що ж ти так, Філе… Нащо ж ти бронік скинув? Осколок. Тепер дірка в грудях… (підтягує пораненого до укриття. Той стогне) Де ж той кровоспинний пластир? Ось він! Налбуфінчику тобі вколю. Що ти кажеш?
ФІЛОЛОГ(ледь чутно) Це був… мій… бій… останній…
ВОВК(кричить) Не смій! Це не останній твій бій! Памʼятаєш: Фізик казав, що попереду бій за нашу українську мову! І хто ж, як не ти, мусить довести його до переможного кінця! Ми переможемо! Ми навіть смерть здатні перемогти! Ну, брате, відкрий очі! (викликає по рації) Вовк викликає Базу. Прийом
ГОЛОС(безстрасний) Я База. Прийом.
ВОВК Я Вовк. У нас трьохсотий. Осколкове у груди. (починає кричати) Прошу швидше!
ГОЛОС(спокійно) Я База. Вас зрозумів. Евакогрупа і підсилення на підході до вас. Кінець звʼязку.
ВОВК(схиляючись над пораненим) Філе, хлопче, тримайся! Допомога вже поряд.(падає на коліна ) Філе, я присягаюся, що полишу москальську і вивчу українську лайку. Навіть найдурнішу. Тільки ти живи! ( плачучи, простягає до неба руки) Господи, будь ласочка, нехай цей хлопчик залишиться живим!.. (світло згасає)
Фінал.
2 варіант фіналу:
ВОВК(схиляючись над пораненим) Філе, хлопче, тримайся! Допомога вже поряд.(падає на коліна ) Філе, я присягаюся, що полишу москальську і вивчу українську лайку. Навіть найдурнішу. Тільки ти живи! ( плачучи, простягає до неба руки) Господи, будь ласочка, нехай цей хлопчик залишиться живим! (знов схиляється над пораненим) Філе, чуєш мене? Я за тебе рватиму тих підарів зубами! Я… (чути стогін пораненого) Ти щось сказав?
ФІЛОЛОГ(ледь чутно) Ца-а-пів…
ВОВК Що?!
ФІЛОЛОГ(голосніше) Не пі-ідар – ца-ап!
ВОВК О,Боже!
За сценою чути голоси людей, що поспішають на допомогу.
